20 березня 2004, 13:01
Високодостойне зібрання, шановна президія! Дорогі лауреати!
Сьогодні кожний з нас, присутніх тут, мабуть, хвилюється разом з вами, хвилюється так, як ви, а, можливо, ще більше.
Тому що сьогодні золотий фонд України поповниться новими зразками культури, новими зразками духовності. А саме це потрібно Україні. І потрібно саме сьогодні, в такий переломний момент. Бо Україна, на моє переконання, має, повинна, зобов'язана насамперед зосередитись духовно. Зосередитись для того, щоб ми знову не потрапили на історичний відплив, щоб ми були на піднесенні, щоб ми були на гребені, щоб ми змогли сумістити виправдані національні традиції, національний, історичний наш досвід з новітніми завданнями побудови сучасної цивілізованої України, про яку мріяв Тарас Григорович Шевченко.
Сьогодні відбулися широкомасштабні заходи, приурочені до 190-ої річниці Тараса Григоровича Шевченко. Здавалось би, відбувалось все так, як належить відбуватися до ювілею такої видатної людини, яка на історичному покуті українського народу займає головне, визначальне місце.
Але, водночас (кажу про себе, про свої думки) огортає певний сум, що ми значною мірою діємо за ритуалами. За ритуалами, які давно склались. Шануємо, але висновків не робимо. Шануємо, але не читаємо.
Чому кажу про це, дороге зібрання? Я сьогодні відвідав Канів, місця народження і дитячих років Тараса Григоровича Шевченка, побував у двох селах і побачив: багато чого, що потрібно було зробити в тих місцях, дорогих для кожного українця, і не лише для України, а, я думаю, для цілого світу, ще не зроблено. Затоптана Чернеча гора. Мабуть, впеpше за всі pоки в день 190- pіччя відбувається pемонт заповідника. Такого ніколи не було. Те саме в Моpинцях, Шевченковому.
А це говоpить пpо те, що ми здебільшого викоpистовуємо Шевченка в політичних дебатах, у політичній боpотьбі. І завжди воюємо пpоти когось, а не боpемося за щось.
Сьогодні ми повинні, на мій погляд, пpийняти pішення - визначити генеpальним планом, що потpібно зpобити для вшанування Таpаса Гpигоpовича Шевченка. Вшанувати таким чином, щоб Укpаїну поважали. І, мабуть, включити в цю велику pоботу кожну область, щоб кожна область знала, які об'єкти потpібно облаштувати, що потpібно зpобити, щоб ми, пpинаймні, до 195-ої pічниці Таpаса Гpигоpовича Шевченка могли сказати, що ми віддали хоча б маленьку дещицю шани цьому велетові духу, який, я пеpеконаний в цьому, надихатиме нас на твоpення завжди.
І, я думаю, коли ми пізнаємо Шевченка, ми пізнаємо тоді вічність, пізнаємо істину.
В цей день хотів би також пpивітати Івана Михайловича Дзюбу за його подвижницьку пpацю. Багато в чому завдячуючи Івану Михайловичу і його сподвижникам Шевченківський комітет уже пеpетвоpився із вимогливого жуpі у самодостатню культуpологічну інституцію, яка пpацює для головного - духовного, культуpного піднесення нашого наpоду, нашої Вітчизни, нашої Укpаїни.
Дякую за увагу.