Комітет з питань охорони здоров’я провів «круглий стіл» на тему: «Аналіз стану служби крові в Україні та перспективи її розвитку»
08 липня 2016, 16:28
До участі у заході запрошено народних депутатів України, представників Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства оборони України, фахівців станцій переливання крові, юристів, представників міжнародних організацій, представників клінік та кафедр навчальних закладів, а також представників громадськості та ЗМІ.
Головною метою заходу організатори вважають привернення уваги органів влади та суспільства до нагальних проблем функціонування служби крові в Україні, її розбудови та приведення у відповідність до кращих міжнародних стандартів.
Ініціатор «круглого столу» - народний депутат України, заступник Голови Комітету Сисоєнко Ірина Володимирівна зазначила, що вирішення питань зміни існуючої системи забезпечення закладів охорони здоров’я безпечною та якісною донорською кров’ю, її компонентами та препаратами в достатній кількості, визначення напрямів і механізмів формування Національної служби крові для впровадження в Україні європейських та кращих міжнародних стандартів і практик її діяльності є сьогодні важливим державним пріоритетом.
Вона зауважила, що реорганізація системи служби крові в Україні є однією з пріоритетних вимог Угоди про асоціацію України та Євросоюзом і, на її переконання, має забезпечуватись шляхом прийняття єдиної і комплексної нормативної бази, що замінить чинне законодавство, що складається із застарілих і розрізнених законодавчих положень. На її погляд, нове законодавство має чітко визначити складові частини системи, кожна з яких буде виконувати свої, повністю окремі, чітко визначені функціональні завдання.
Народний депутат України також повідомила, що у вересні 2015 року було створено робочі групи з підготовки адаптації українського законодавства до вимог ЄС при Верховній Раді України та з розробки «Стратегії розвитку національної системи крові» при Міністерстві охорони здоров’я України.
Як зазначалося під час заходу, особливість роботи спеціалізованих закладів переливання крові полягає в постійному цілодобовому забезпеченні якісними і безпечними продуктами донорської крові закладів охорони здоров’я, що використовують їх при наданні медичної допомоги населенню не тільки в мирний час, але й при настанні надзвичайних ситуацій.
Система донорства крові в Україні регулюється законами України «Про донорство крові та її компонентів» (1995 р.), «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення» та низкою відповідних нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та МОЗ України.
Нині служба крові України представлена мережею установ, закладів і підрозділів, що забезпечують надання трансфузійної терапії. Це - 53 станції та центри крові, 349 відділень трансфузіології лікувальних закладів та 84 лікарні, що заготовляють кров.
Загальна кількість донорів по Україні в 2014 році становила 504 959 осіб (або 1,1% від загальної кількості населення), за один рік у порівнянні з 2013 роком вона знизилась на 48 110 донорів. Із них: активних донорів – 43 281 (або 8,57%); донорів резерву – 46 1678 (або 91,43%); первинних донорів – 220 559 (або 43,68%); донорів плазми – 43515 осіб.
Відповідно до вимог чинного законодавства заклади переливання крові беруть участь у забезпеченні організації та надання екстреної медичної допомоги, а також мають урядове мобілізаційне завдання щодо забезпечення потреб у донорській крові та її компонентах силових структур і закладів охорони здоров’я в особливий період.
За результатом проведеної оцінки Експертною комісією ЄС встановлено, що на даний час в Україні відсутня злагоджена системи реалізації важливої державної функції у сфері охорони здоров’я населення – забезпечення всіх потреб пацієнтів у донорській крові та її компонентах у відповідності до вимог якості та біологічної безпеки. Спостерігається відсутність належного контролю на ключових етапах відбору донорів та тестування заготовленої крові, від яких залежить біологічна безпека крові та її компонентів. Такі обставини є критично важливими в контексті функціонування системи, яка використовує платних донорів при наявності достатньо великої кількості інфікованих осіб серед населення. Адже розповсюдженість тільки одного виду гепатиту – гепатиту С – становить від 3% до 8% (до 3.5 млн. населення); спостерігається зростання даного показника серед працівників медичної сфери (більше 30%) та донорів (більше 15%).
В умовах відсутності єдиної загальнонаціональної політики і злагодженої системи заготівлі крові та гемотерапії поточна система управління є в значній мірі роздроблена і не має критично важливих функціональних елементів і установ. Нормативна база є поєднанням розрізнених і застарілих законів і міністерських наказів, більшість з яких не відповідає європейським та іншим міжнародним стандартам. Джерела фінансування також роздроблені й підпорядковані керівництву як регіонального, так і загальнонаціонального рівня, що створює перешкоди при передачі та перерозподілі матеріальних запасів та готових компонентів між різними центрами крові, як в межах однієї області, так і між областями. В результаті, окремі центри крові вимушені утилізувати донорську кров та її компоненти, в той час як інші центри не мають необхідної кількості даних компонентів. Система державних закупівель витратних матеріалів (наприклад, реагентів, тестових систем) є предметом гострої критики з боку іноземних партнерів і представників громадянського суспільства за її непрозорість, відсутність критеріїв якості та неспроможність гарантувати їх якісне та кількісне забезпечення.
Також має місце малоефективне використання донорської крові та значний обсяг її утилізації, що спричинюється наявними адміністративними перешкодами та загальною відсутністю злагодженості системи. Особливо гостро це питання стоїть перед державою з огляду на триваючу антитерористичну операцію на сході України.
Обговоривши зазначені вище та інші нагальні проблеми у сфері розвитку служби крові в Україні та заслухавши тематичні доповіді, учасники «круглого столу» ухвалили відповідну резолюцію, у якій визначили низку першочергових заходів, що мають бути вжитті з боку органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування з метою формування в Україні служби донорства крові та її компонентів європейського зразка та приведення законодавства України у відповідність до кращих міжнародних практик у цій сфері.