Заступник Голови Комітету Дмитро Кисилевський 27 травня взяв участь у круглому столі, організованому Kyiv International Economic Forum.
"На моє переконання головним вектором післявоєнної відбудови України має стати переробна промисловість." - ділиться своїми враженнями від участі у згаданому заході Д.Кисилевський. "Простими словами це виробництво готових товарів з сировини. Ми експортуємо зерно, а можемо муку чи біоетанол. Ми колись експортували ліс кругляк, а зараз виробляємо фанеру і меблі. Ми зараз купуємо бензин і дизель, а можемо відновити НПЗ і виробляти його самі, імпортуючи сировину.
Все це - робота для українських громадян, технології, додана вартість.
В світі поки не вигадали іншого шляху до економічного успіху для країн, співставних за розмірами з нашою, аніж розвиток переробної промисловості. Немає жодної успішної сировинної країни. Немає жодної успішної співставної з нами країни, чия економіка складалась би виключно зі сфери послуг, чи тільки з креативної економіки.
Переробна промисловість - це фундамент і несучі стіни економіки. А також формування платоспроможного попиту на послуги, ІТ, логістику і інші сфери. І це товари, експорт яких корисніший для держави і громадян, ніж експорт сировини.
Наведу приклад. Україні належить провести величезну відбудову житлового фонду.
Будівництво десятків мільйонів квадратних метрів житла потребуватиме використання мільйонів тон і одиниць будівельних матеріалів, металу, сантехніки, плитки, меблів, шпалер тощо.
Якщо ці товари будуть вироблені в Україні і якщо будуватимуть українські компанії, то українські громадяни отримають роботу, українські виробники - замовлення на багато років, а бюджет компенсує принаймні частину витрат на будівництво податками, які надходитимуть від виробничої діяльності цих компаній.
Якщо ми дозволимо іноземним партнерам відновлювати нашу країну за рахунок використання їх товарів і їхніми компаніями (тобто дамо їм можливість завантажити свою промисловість, а нашу - ні), ми отримаємо красиву, але бідну і безлюдну країну. Громадяни не повернуться з-за кордону навіть маючи житло - бо не буде роботи. Шанс вирватись з бідності буде втрачено.
Розумна державна політика полягає в тому, щоб енергія зростання одних галузей (або витрати , які будуть понесені на відновлення) дали поштовх розвитку суміжних галузей, які будуть повертати кошти у вигляді податків, робочих місць і інвестицій.
В наведеному прикладі правильною поведінкою держави має бути:
Планування потреби. Визначити прогнозний обсяг споживання товарів для будівництва.
Визначення наявних виробничих потужностей. Мета - не менше 80% потреби має закриватись внутрішніми виробниками. Якщо їх нема - це шанс їх створити.
Визначити кількість і потужність нових підприємств (розширення існуючих), які мають бути запущені для забезпечення потреби.
Формування набору стимулів і гарантій для інвесторів, які вкладуть кошти в будівництво заводів в Україні. Серед головних - ринок збуту. Таких виробників має бути мінімум 3 для забезпечення конкуренції.
Формування інвестиційної пропозиції і переговори з потенційними інвесторами. Це можуть бути як зовнішні, так і внутрішні інвестори.
Супроводження інвестора і відслідковування виконання обома сторонами своїх зобов’язань.
Результатом такої політики стане завантаження існуючих і поява нових підприємств, де працюватимуть українські громадяни.
Загалом, у дискусіях економістів в Україні починають з‘являтись обриси амбіційного проекту, який часто називають аналогом Плану Маршалла - того, за яким після другої світової війни відновлювалась Європа.
За вікнами лунають сирени, але думати про відбудову країни треба вже зараз."