Законопроектом пропонується доповнити статтю 146 Кримінального кодексу України новою частиною, що встановлює кримінальну відповідальність за незаконне позбавлення волі або викрадення дитини, яка знаходилась на законних підставах у одного з батьків, іншим з батьків, у вигляді обмеження волі на строк до шести років або позбавлення волі на той самий строк.
Під час обговорення законопроекту члени Комітету погодилися із необхідністю посилення відповідальності за самовільну зміну місця проживання дитини, оскільки такі випадки стають масовими, у тому числі із використанням сили до дитини і навіть залученням охоронних фірм, та викликані тим, що самовільна зміна місця проживання дитини на інше місце може надавати переваги одному з батьків при розгляді судових спорів щодо визначення місця проживання дитини. З іншого боку, у багатьох випадках самовільна зміна місця проживання дитини викликана перешкоджанням того з батьків, який проживає разом з дитиною, спілкуванню дитини з іншим з батьків, а також його впевненістю (можливо, необґрунтованою), щодо існування загрози життю та здоров’ю дитині в сім'ї того з батьків, який проживає разом з дитиною, або недбалого ставлення до дитини.
Члени Комітету наголосили на тому, що одночасно із посиленням відповідальності за самовільну зміну місця проживання дитини, необхідно створити чіткий і швидкий механізм визначення місця проживання дитини та спілкування з іншим із батьків, а також механізм реагування на звернення того з батьків, який проживає окремо від дитини, щодо існування загрози життю та здоров’ю дитині в сім'ї того з батьків, який проживає разом з дитиною.
Крім того, члени Комітету вважають, що запровадження такої жорсткої кримінальної відповідальності за самовільну зміну місця проживання дитини, як позбавлення волі до шести років не відповідатиме найкращим інтересам дитини, оскільки позбавить її можливості спілкування з іншим з батьків, у тому числі матеріальної підтримки з його боку, може призвести до булінгу з боку однолітків через засудження батька до позбавлення волі.
На засіданні Комітету було також зазначено, що відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п’ятою статті 157 цього Кодексу. Тому запропонована норма буде мати серйозні проблеми із застосуванням у судах.
Члени Комітету вважають за доцільне внесення зміни до статті 382 Кримінального кодексу України щодо особливостей відповідальності за невиконання судового рішення про визначення місця проживання дитини, спілкування з дитиною іншого з батьків. Питання визначення покарання за зазначене правопорушення потребує додаткової дискусії, оскільки з одного боку необхідно посилити відповідальність за самовільну зміну місця проживання дитини, з іншого боку – не завдати шкоди дитині. Тому, на думку членів Комітету, законопроект потребує суттєвого доопрацювання.