Пане Голово Верховної Ради! Пані та панове заступники Голови! Пані та панове народні депутати! Дорогі колеги! Вельмишановний Посол Франції в Україні!

Дорогі колеги, я усвідомлюю велику честь, яку ви робите мені, а у моїй особі — Сенату та Парламенту Французької Республіки, приймаючи мене у цій залі під час пленарного засідання із делегацією, яка супроводжує мене. Дозвольте мені представити її.

Сенатор Жан-Франсуа Рапен, Голова Комітету з європейських справ. Сенатор Патрік Каннер, колишній міністр, який очолює головну опозиційну групу в нашій асамблеї — групу соціалістів, екологів і республіканців.

Сенатор Надя Сологуб, голова міжпарламентської групи дружби "Франція-Україна".  Ви зрозуміли всі, наскільки вона багато робить для нашої спільної дружби. Разом з нею —  сенатор Ерве Море, почесний голова цієї групи дружби.

Я ціную також присутність серед нас сенатора Алена Мілона, першого заступника Голови французької делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи, а також пана Паскаля Аллізара, заступника голови Комітету із закордонних справ, оборони та збройних сил Сенату, Першого заступника Голови французької делегації в Парламентській асамблеї  ОБСЄ.

Перелік цих імен і цих посад свідчить про те, що це — Сенат в цілому, в усьому розмаїтті його позицій і завдань у сфері парламентської   дипломатії, який прагнув постати сьогодні перед вами в Києві.

Пане Голово, це справді велика честь бути сьогодні у цих стінах, які є символом ваших державних інститутів, у той час, коли доля вашої країни пишеться кривавими літерами війни. Хвилина мовчання, яку ми щойно мали всі разом, нагадує нам про це. Жертовність ваших дочок і ваших синів вписується кожного дня в жорстку реальність, яку ми мусимо всі усвідомлювати і до якої ми маємо бути причетні.

Так, я сьогодні хотів би від імені Сенату Французької Республіки скласти шану всім вам. Шану з боку всієї французької нації, яка вкорінена у парламентаризм. Шану з боку багатовікової європейської нації, яка має з вами спільну королеву Анну Ярославну. Шану всій країні Україні - спадкоємиці такої давньої історії у самому серці європейського континенту. Україна - спадкоємиця такої давньої історії, а також її долі, яка віднині є європейською.

Хочу скласти шану вашим Збройним Силам і вашому народу за його хоробрість і чисельні жертви, принесені у боях як на фронті, так і в тилу, в полях, в цехах, на підприємствах і в установах. Цілий народ повстав, аби відкинути рабство, яке хотіла нав'язати йому росія, оскільки цей народ, ваш народ, захищає насамперед свою  землю.

Я хочу скласти шану Президенту України Володимиру Зеленському, який з небаченою сміливістю у ті темні дні втілив дух опору та свободи всієї України.

Хочу, звичайно, привітати вашого Голову – Голову Верховної Ради  Руслана Стефанчука – невтомного захисника тут і за кордоном української справи. Хочу висловити йому наші почуття дружби від імені всього французького Сенату.

Є бої, які, оскільки мають сенс, несуть у собі майбутні перемоги. Французи мого покоління, спадкоємці «голлізму», це добре знають. Українці, завдяки своїй мужності, сьогодні є джерелом поваги та натхнення для всіх країн, які їх підтримують.

У цьому спротиві, окрім хоробрості ваших співвітчизників, дорогі колеги, скільки важили і важать нині ваші державні інститути, безперервність демократії, міцність структур вашої держави та її територіальних громад. У найгірших випробовуваннях ви зберегли політичний режим, який поважає прерогативи Парламенту та авторитет його дорадчих повноважень.

У цих стінах, у будівлі Верховної Ради, також б'ється серце європейського парламентаризму. До того ж, я пам'ятаю про це, саме ваш Парламент за підтримки, зокрема, Сенату Франції, ухвалив закон про децентралізацію в Україні. Хто б міг подумати на той момент, що кожен регіон, кожен муніципалітет, кожен мер, поряд з українським Урядом, буде покликаний в силу обставин і завдяки силі децентралізації утворювати кожен на своєму рівні осередки опору, допомагати населенню, яке опинилося в скрутному становищі, мобілізувати засоби для задоволення потреб фронту і, зрештою, зробити настільки ефективний внесок у зусилля, яких вимагає ця війна.

Українські місцеві громади — і французький Сенат є також представником місцевих громад в нашій Республіці, —- ці місцеві громади постають як перепони на шляху загроз, як своєрідні захисні вали.

Я хочу урочисто привітати у вашій присутності міських голів, керівників обласних адміністрацій, депутатів місцевих рад, які їх очолюють. Проголосувавши за децентралізацію, ваш Парламент водночас забезпечив єдність нації, силу держави і суспільний порятунок.

Я хочу торкнутися Європейського Союзу. Саме тут, у цій залі, позначеній історією, Президент Зеленський, Прем’єр-міністр Шмигаль і ваш Голова Стефанчук підписали 25 лютого, коли Україна, здавалося, ось-ось впаде, заявку про отримання статусу кандидата на членство в Європейському Союзі. Яка воля! Який символ! 25 лютого! Того дня у цій залі, у непевному світлі вікон, закритих мішками з піском, у той час, коли ваша країна зазнавала нападу та облоги, писалася історія.

Європейська Рада 24 червня одностайно ухвалила рішення. Так, одностайно і одноголосно, шановні колеги, рішення  визнати вашу країну кандидатом до ЄС. Ми пишаємося тим, що це змогло відбутися за головування Франції в Європейському Союзі.  

Україна, як і Молдова, таким чином побачила, як для неї нестримно відкривається європейська доля. Це є, вочевидь, результатом ваших зусиль у прагненні наблизитись до Acquis communautaire, а також непохитної рішучості, яка проявилася ще під час Революції Майдану, задовго до російської агресії. Це також результат мобілізації об'єднаної Європи навколо вас, включаючи парламенти європейських країн.

Ще третього березня цього року у французькому Сенаті ми спілкувалися з Вами, пане Голово, у Парижі. І третього березня, на спільному засіданні комітетів з європейських справ парламентів 27 держав-членів Євросоюзу в рамках парламентського виміру французького головування в ЄС, я публічно виступив за надання Україні статусу кандидата на вступ.

Президент Французької Республіки Емманюель Макрон, а також Голова Ради міністрів Італійської Республіки, канцлер Німеччини, також Президент Румунської Республіки висловились у цьому ж сенсі співмірно з силою своїх повноважень під час їхнього візиту до Києва 16 червня. І віднині це зроблено: Україна, завдяки своїм заслугам і досягненням, отримала статус кандидата на членство.

Дорогі колеги, яка ж радість бачити в цій залі Прапор Євросоюзу поруч із Українським Прапором, і його 12-ть зірок на блакитному тлі, які, я нагадаю вам, є символом єдності та надії. Цей прапор, який ми нині поділяємо, об'єднує нас від Парижа до Києва і від Києва до Брюсселя.

Вам говорили і повторювали, що шлях до інтеграції в Європейський Союз буде довгим. І я знаю, що ви повністю усвідомлюєте труднощі, які постануть. Але це жодним чином не применшує масштаб прийнятого рішення. Було зроблено насправді історичний крок 24 червня цього року.

Французький Сенат і чисельні інші національні парламенти Європи будуть опліч з вами протягом найближчих місяців, аби втілити у життя цей статус кандидата, аби від сьогодні і до затвердження рішення про вступ ваша країна і ваш народ невідкладно пожинали конкретні плоди вашого зв'язку з Європейським Союзом.

Робер Шуман, один із батьків-засновників Європи, казав: "Європа не зможе і не повинна бути суто економічним і технічним проектом. Їй потрібна душа – гуманістичний ідеал". І ця душа, цей гуманістичний ідеал сьогодні втілений українським народом.

Дорогі колеги, разом з українським народом ви захищаєте та демонструєте, аж до найвищої жертовності, цінності, на яких засновані Європа та вільний світ.

Пані та панове народні депутати, дорогі колеги! Україна спонукає нас дивитися в обличчя реальності.

Без сумніву, моя країна та інші, попри застереження, попри ваші застереження, свого часу не оцінили належною мірою те, що ви тоді називали російською загрозою. Я подумки з нашими друзями з балтійських країн. Ми були в грудні минулого року в Литві. Загроза, яка з часом перетворилася на виражену агресію. Мені здається, колективно ми повинні смиренно визнати сьогодні це.

Таке визнання накладає на нас сьогодні особливі зобов'язання як у теперішньому, так і у майбутньому. Ми були і будемо опліч з вами і продовжимо допомагати вам, скільки це буде потрібно у довгостроковій перспективі на всіх рівнях, включаючи військовий. Україна має невідкладно отримати змогу захищатися на рівних у протистоянні з агресором.

Один китайський мудрець казав, що друзіяк зірки, і їх легше рахувати в темні часи. Ані на день наше посольство, чию роботу я хочу привітати, не залишило українські терени. Перед вами я хочу привітати особливу мужність нашого посла Етьєна де Понсена, а разом з ним  – всіх його колег, які трималися навіть у найважчі моменти. Ця постійна присутність з вами і для вас дозволила моїй країні одній з перших надати вам необхідну підтримку, якої ви так потребували. Я маю на увазі, як сенатор, який представляє місцеві громади Франції, колони аварійно-пожежної техніки та рятівного обладнання, які приїхали з усієї Франції. Я також маю на увазі місію судових медекспертів Національної жандармерії, які були тут починаючи вже з 11 квітня, аби під керівництвом вашого Генерального прокурора допомогти  у розслідуванні військових злочинів, скоєних у містах-мучениках Ірпінь, Буча та Бородянка.

Так, шановні колеги, міста, в яких я побував вчора разом із колегами і де ми змогли на власні очі переконатися, що варварство, яке ми вважали вже спадщиною історії не є чужим ані нашому століттю, ані нашому європейському континенту.

Дозвольте мені адресувати також думку, яку я мав учора, відвідуючи ту церкву у Бучі, запропонувати вам вшанувати тих, хто пав жертвою неприпустимого: чоловіків, жінок, дітей – беззахисні, які впали жертвою цієї агресії. Їх смерть до глибини душі хвилює нас.

(Хвилина мовчання)

Заявляю про це з усією урочистістю: ваша поразка стала би нашою колективною поразкою.

Шановні пані та панове, дорогі колеги, відповідаючи на питання стосовно продовження війни, Раймон Пуанкаре, який був Президентом Французької Республіки під час Першої світової війни, відповідав: «Фронт триматиметься, якщо триматиметься тил». Тилами також є 27 країн-членів Європейського Союзу, які мусять триматися перед обличчям цієї війни, яка триває, і наслідки якої різною мірою мають глобальний характер. Не можна категорично відкинути ризик виникнення певної втоми.

Я кажу для того, аби сказати вам правдиво ті речі, які мають місце сьогодні. Українці, як і інші європейці, як і французи, як і всі народи, ненавидять війну, вони не хотіли цієї війни, вони прагнуть миру. Але ви змушені воювати, аби захистити свою країну, і робите це до моменту звільнення окупованих територій і відповідно до цілей, які ви самі поставили, і які визначати здатні тільки ви і тільки ви — ставити і досягати цих цілей. Переговори не проводять під бомбами, під постійною загрозою, під режимом окупації частини ваших територій.

Дорогі колеги, Боссюе писав: «Виправдовувати злочини означає засуджувати невинність». І це було б образою для миру. Ті, хто далеко звідси, далеко від страждань і реалій, в яких ви живете, далеко від України, сприйме на віру слова про послаблення інтересу або навіть здачу позицій. Треба відповідати, не прогинаючись, як це робите ви і як це робимо ми разом з вами. Остерігайтеся дезінформаційних кампаній, надихайтеся рішучістю українського народу, який увесь став до опору і переносить найстрашніші страждання. Оцінюйте наслідки рішень, які здатні легітимізувати амбіції на домінування, для колективної безпеки, навіть поза межами Європи.

Вашим агресорам, якщо б вони мали спокусу зробити ставку на втому у підтримці Франції та Європи чи на розкол, я кажу з таким самим переконанням: зробити таку ставку – це означає однією ногою вже стати на шлях поразки.

А ви, друзі-українці, будьте переконані, що з кожним новим злочином, свідомо вчиненим проти мирного населення, з кожним новим жахом, скоєним проти вашого народу, з кожним новим містом-мучеником наша рішучість допомагати вам відроджується з новою силою і стає все більш стійкою.

Увійшовши до звільненого Парижа 25 серпня 1944 року, генерал де Голль, «Спогади про війну» якого я подарував своєму колезі, вимовив слова, які стали знаменитими, аби віддати належне мужності парижан, які скинули нацистське ярмо. Він сказав: «Париж ображений, Париж зламаний, Париж замучений, але Париж звільнений».

Дозвольте мені і моїм колегам віддати шану Україні ображеній, Україні замученій, але Україні невдовзі визволеній, бо саме у цьому сенс вашої боротьби і нашої підтримки.

Дорогі колеги, хай живе вільна Україна і хай живе дружба між Україною і Францією! 

 

 

Повернутись до публікацій

Версія для друку

Ще за розділом

“Топ-новина”

13 квітня 2024 15:36
12 квітня 2024 19:52
12 квітня 2024 18:24
11 квітня 2024 13:40
09 квітня 2024 17:46
08 квітня 2024 19:18
05 квітня 2024 11:46
03 квітня 2024 20:19
03 квітня 2024 13:43
03 квітня 2024 12:21