Сьогодні у військовому госпіталі «Персі» відбулася церемонія одруження пораненого українського військовослужбовця Сергія Нікуляка і його нареченої Марії Храбрих.
Історія кохання молодят почалась 6 років тому в місті Кам’янець-Подільський. Вони були студентами та ще й сусідами. Однак їхні життєві дороги зійшлися лише через 2 роки в період навчання.
Вони пережили й підліткові мелодрами, і дорослішання, і заробітки за кордоном, і пандемію. Тепер на порозі нове випробування — війна, але й вона не на заваді справжнім почуттям.
Наречена Марія пригадує, як рік тому Сергій повернувся з армії й зробив їй пропозицію. Згодом поїхав за кордон заробляти на весілля. Після повернення почалась війна. Але відкладати весілля закохані не хотіли.
«Через два тижні від початку війни я поїхала забирати весільну сукню. Не встигла її довезти додому, як мені зателефонував Сергій і повідомив, що його забирають на фронт», — розповідає Марія.
Наречена описала, як збирала коханого на війну, і як сильно переживало її закохане серце, коли Сергій одного разу не вийшов на зв’язок.
«Потім він не виходить на зв’язок. Я повільно в душі помираю, не знаходжу собі місця. Через два дні Сергій мені подзвонив із госпіталю і, як виявилось пізніше, він отримав тяжкі поранення. Серце моє так билося, було важко дихати», — з болем згадує Марія.
Сергія перевели у Вінницю для подальших операцій. Його кохана приїхала до нього в госпіталь, але на зворотній дорозі потрапила в ДТП. Через деякий час Сергія перевели у Францію, і він вирішив, що весілля все ж має відбутися.
«Як ви розумієте, ми йдемо через вогонь і воду. Так, жахлива війна внесла свої корективи, але ми не зупинимось. І ми безмежно вдячні кожному, хто нам допомагає здійснити нашу мрію», — подякувала Марія Храбрих.
З одруженням пару привітав Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук.
«Ви своїм прикладом демонструєте, що життя не перемогти. Ви поруч, вас об’єднує найсвятіше почуття — кохання… Ви сьогодні маєте найцінніший подарунок, який може подарувати життя. Це любов. Я хочу побажати вам не тільки многая літа. Хочу побажати вам, щоби якомога швидше ви в не меншому складі були присутні на родинах і хрестинах, тому що українському роду нема переводу», — зазначив Руслан Стефанчук.