Пам’ять болючим дзвоном дзвенить…
У вітчизняної історії є незагоєна рана, яка дуже болить. Це геноцид проти квітучої нації. Це злочин проти кожного українця. Це Голгофа народних страждань.
Від Голодомору 1932–1933 років, за різними підрахунками, загинули від 4,5 і аж до 10 мільйонів людей, десятки мільйонів зазнали голодування. У свідків, яким вдалося вижити, намагалися забрати пам’ять, приректи на амнезію й мовчання.
Однак ціль тоталітарного сталінського режиму під умовною назвою «смерть і забуття українців» не досягнута. Голоси правди весь час лунали з різною потужністю та, врешті-решт, вилилися в чутний унісон.
Ми повинні зберегти кожен голос замореного голодом, розстріляного та закатованого. Поновлювати його звучання знову та знову для нинішніх та прийдешніх поколінь.
Нехай лунає в серцях, нагадуючи про ціну нашого життя та нашої країни, незалежності та її втрати. Аби ніколи (!) більше не допустити подібного, берегти спокій і мир, жити в злагоді та порозумінні.
Не згасне пам’яті вогонь!
Україна пам’ятає. Світ визнає.