Звернення Маршалка Сенату Республіки Польща Томаша Гродзького до українського Парламенту під час засідання Верховної Ради України 14 квітня.
Я говоритиму українською мовою, тому прошу пробачити мені помилки. Я очолюю делегацію Сенату, яку представляють Віцемаршалек Сенату Габріела Моравська-Станецька, Віцемаршалек Сенату Міхал Камінський, великий друг України, сенатор Марчін Босацький.
«Чи буде суд! Чи буде кара!
Царям, царятам на землі?
Чи буде правда меж людьми?
Повинна буть, бо сонце стане
І осквернену землю спалить», - заклик Тараса Шевченка у вірші «О люди! люди небораки!» має пролунати сьогодні з трибуни українського Парламенту. Ми тут не для порожнього ефекту – ми закликаємо ще раз покласти край злочинам російських окупантів. Вигляд зруйнованих міст і сіл нагадує нам — полякам — Варшаву, зрівняну з землею за наказом Гітлера, і викликає жахливі спогади про ті часи, про які ми стільки разів говорили: «Більше ніколи!».
Дорогі пані та панове, лідер росії неодноразово ставив під сумнів саме існування українського народу. У своєму великоруському шовінізмі він заявив, що білоруси та українці – це просто росіяни. Як Маршалок польського Сенату нагадаю, що вже в 17 столітті, в рамках Гадяцького договору, Річ Посполита визнала українську національність. Ми були союзниками в 1920 році, ставши пліч-о-пліч проти більшовиків. А в 1991 році Польща першою серед держав світу визнала незалежність України.
Ми довго жили разом як два народи в одній державі, в хороші та погані часи. І ми підтверджуємо українську ідентичність та самобутність. Але російський імперський шовінізм призвів до злочину геноциду. Я цілеспрямовано кажу про це, тому що дехто дуже прискіпливо аналізує: російські злочини в Маріуполі, Бучі, Харкові та десятках інших міст – це просто військові злочини чи це геноцид? Мирних жителів України вбивають тільки тому, що вони українці. Якщо це не геноцид, то що тоді геноцид?! Такий злочин не може залишитися безкарним: рано чи пізно — я розраховую, що рано — вбивці, ґвалтіники, грабіжники, головорізи мають бути покарані. Якщо ми не зможемо покарати російські злочини, ми поставимо під сумнів всі досягнення нашої цивілізації! Нам потрібен новий Нюрнберг, нам потрібен український Симон Візенталь, який невтомно буде вистежувати злочинців, винних у геноциді українського народу. Міжнародний кримінальний суд вже почав роботу. Наш спільний обов’язок – подбати про те, щоб жодний із вбивць не спав спокійно.
Про необхідність миру та спокутування з боку злочинців ви чули багато разів. Хоча нашою зброєю, як парламентарів, є слово, та сьогодні, зіткнувшись із самовпевненими заявами агресора про те, що він буде вести війну аж до знищення вільної України, ми повинні відмовитися від слів на користь вчинків. Я поясню: проявом реалістичної політики сьогодні має стати рішучість у постачанні зброї для України, що воює. росія на землях вашої країни веде війну, по суті, з усім демократичним світом. Солдати України борються, б’ються сьогодні, як багато разів ми говорили в Польщі, за вашу і нашу свободу. Національний інтерес поляків, німців і всього вільного світу полягає в тому, щоб надати Україні якомога швидше все необхідне для перемоги над агресором. росія розуміє тільки мову сили. Це довів великий американський президент Рональд Рейган, який зробив великий внесок у розпад комунізму і Радянського Союзу. Лицемірство тих політиків, які намагаються зупинити постачання зброї, які говорять про оборонну зброю, це не просто боягузтво — це важка помилка. Якщо ми не зупинимо агресора на Дніпрі та Бузі, то завтра і післязавтра ми побачимо їх на Віслі, Дунаї, Рейні або ще далі. Україна сьогодні є передмур’ям Заходу і я обіцяю, що як парламентарі, як представники демократичної Європи, ми зробимо все, щоб українські війська були відповідно озброєні та щоб прогнали ворога до його євразійської пристані.
Сьогодні українці власною кров’ю, вечргове після Майдану, підписують Європейську декларацію. Це підпис кров’ю, який ми не маємо права злегковажити. Від імені польського Сенату я можу запевнити вас, що ми будемо боротися за те, щоб Україна якомога швидше опинилася в родині народів Європейського Союзу.
Дорогі друзі, тут, у Києві, сьогодні б’ється серце Європи. Україна вже в об’єднаній Європі. Наш обов’язок – це відновлення України. Ворог, тікаючи, залишає за собою руйнування. Ми разом відновимо те, що зруйнували москалі – ще сучасніше та красивіше, ніж було. Україна також є надією для пригнічених білорусів і для тих росіян, які не хочуть страждати від батога диктаторського режиму. Допомагаючи у відновленні України, ми інвестуємо у велике бачення єдиної Європи. Без України Європа була позбавлена однієї легені. Європейський Союз має знайти кошти для того, щоб розбиті гусеницями танків дороги перетворити у сучасні автомагістралі, а зруйновані заводи та будинки відбудувати відповідно до сучасних зелених європейських стандартів. Ми також подбаємо, щоб кораблі могли спокійно причалювати до Одеси та інших український портів. Досить беззаконня та державного піратства, культивованого російським флотом!
Завдання, які стоять перед вільним світом, є викликом, однак, і шансом на новий імпульс для розвитку. Можливо, що в мирі та добробуті ми стали млявими. Україна нас вилікувала від цієї ілюзії про кінець історії. Але я хочу повторити: наше майбутнє сьогодні в руках героїчних солдатів, захисників України! Економічні санкції, постачання зброї, гроші на відновлення України – так, це важливо. Але в сто разів більшими та важливішими є зусилля та кров захисників України! Дорогі друзі, дозвольте під кінець я ще раз звернуся до пророка українського народу, нагадавши уривок із «Заповіту» Тараса Шевченка:
«Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте».
Слава Україні!