До 25-ї річниці Конституції України публікуємо інтерв’ю з народними депутатами України, експертами, учасниками конституційного процесу про перебіг створення Основного закону країни, про механізми підвищення ефективності Конституції України та спогади про «конституційну ніч».

 

 «Ми розуміли: або ми, не виходячи з Верховної Ради, завершимо прийняття Конституції, або в Україні Конституції не буде», - Сирота Михайло Дмитрович, народний депутат України II, III та VI скликань, один із співавторів Конституції України

Михайло Дмитрович Сирота у славнозвісну «конституційну ніч» представляв на трибуні Парламенту проект Конституції. Багато годин поспіль на ногах, незважаючи на шалену напругу, неабиякий тиск, він все витримав та буквально вистояв Основний закон країни.

Ми можемо спостерігати цей емоційний історичний момент на архівних відеокадрах фінального голосування за Конституцію у сесійній залі: на табло висвічуються результати, вибух радісних криків, аплодисментів. Сироту оточили депутати, обіймають, тиснуть руки, подають склянку води, він підіймає її над собою, вітаючи зал, п’є, іде на місце. Починає грати гімн, усі шикуються на місцях, стоячи, Сирота завмирає, зітхає кілька разів, видно, що його розбирають емоції і він намагається стримати сльози.

Михайла Сироти, на жаль, вже не має з нами. 25 серпня 2008 року він загинув у ДТП під містом Узин Білоцерківського району Київської області. Але свого часу він ділився спогадами про процес розробки та прийняття Конституції України, тож сьогодні ми публікуємо уривки з його інтерв’ю щодо конституційного процесу та розповідей колег про цю видатну особистість.

Про конституційний процес від самого початку.

«Часто в Україні ліві сили говорять, що Конституція була прийнята за одну ніч, маючи на увазі той драматичний період, коли цілу добу ми не виходили з Верховної Ради, поки не прийняли Конституцію. Це зовсім не так, тому що одразу після проголошення Акту про незалежність і суверенітет України було створено комісію для опрацювання Конституції, яку очолювали Леонід Кравчук та Іван Плющ. Але їм забракло сил і терпіння довести справу до логічного завершення. Верховна Рада достроково розпустилася, так і не прийнявши Конституцію.

Коли після цього у 1994 році було обрано нову Верховну Раду, одразу сформували іншу Конституційну комісію, яку очолили новообраний Президент України Леонід Кучма та новий Голова Верховної Ради Олександр Мороз. Ця комісія працювала досить довго, і врешті у лютому 1996 року передала проект Конституції до Верховної Ради. Уже побіжний його перегляд показував, що Верховна Рада навряд чи могла б одразу ухвалити його навіть за основу. Близько 80 депутатів підтримували проект, але для прийняття Конституції потрібно не менше 300 голосів. Розпочався завершальний етап надзвичайно сильної боротьби та протистояння за прийняття Конституції, які переходили на все суспільство. Доки йшли дебати, ми майже повністю переробили проект, і на початку травня внесли його на розгляд Верховної Ради. Це був шок для тих, хто не хотів приймати Конституцію, коли за її прийняття в першому читанні проголосувало 240 депутатів.

Після ухвалення Конституції в першому читанні Верховна Рада встановила нам термін у два тижні на доопрацювання, адже за нашим законодавством кожен депутат може подати доповнення і зміни, а ми повинні їх доопрацювати, і у другому читанні розглядати і приймати остаточний варіант. Комуністи обрали свою тактику – дати нам стільки зауважень, щоб ми фізично не змогли їх опрацювати. Вони внесли понад сім тисяч поправок! Комуністи, які увійшли до складу нашої комісії, вимагали розглядати кожну поправку, затягуючи час. Коли ми надрукували всі поправки, вийшло 1140 сторінок.

Про ухвалення Конституції

Це була дуже виснажлива боротьба, але стаття за статтею ми голосували, набирали необхідні 300 голосів. Напруга зростала. Усі негаразди, які були в Україні, концентрувалися в Києві, під куполом Верховної Ради. Йшла боротьба за те, чи буде Українська держава, чи йтиме вона тим курсом, яким іде весь розвинутий світ? Здавалося, ми зайшли в глухий кут, оскільки проголосувати за те, що українська мова є єдиною державною мовою, проголосувати за синьо-жовтий стяг, за тризуб, – це здавалося майже неймовірним.

27 червня, коли ми зайшли о 9-й годині до Парламенту, то розуміли: або ми, не виходячи з Верховної Ради, завершимо прийняття Конституції, або в Україні Конституції не буде. Залишилися найбільш важливі питання, пов’язані з мовою, символікою, Автономною Республікою Крим, приватною власністю на землю. До п’ятої ранку ми працювали в різних секціях, а о п’ятій я став на трибуну Верховної Ради і не зійшов з неї до 9:20 ранку 28 числа.

Це було надзвичайно драматичне засідання. Ніхто не спав. Не було багатьох урядовців, не було комуністів, які майже всі покинули зал. І дуже часто в залі залишалося 330 чоловік, а деякі комуністи серед них повиймали свої картки для голосування. 302 особи, 301... Все висіло на волосинці. Багато було провокацій.

Як викладач я використовував звичний прийом: намагався бути спокійним, і нікому не вдавалося вивести мене з рівноваги.

Одного лише разу Моісеєнко (Моісеєнко Володимир Миколайович, народний депутат України ІІ та ІІІ скликань - прим.) вивів мене з себе, коли сказав: «Ви тут причепили ганчірку і думаєте, що це у вас прапор?». Я відповів: «Може, для вас це й ганчірка, а для мене це – Прапор моєї держави!».

Величезне напруження тривало всю ніч. Голосували дві статті разом. З одного боку це була 20 стаття про Герб, Прапор, Гімн нашої держави, а з іншого – Автономна Республіка Крим. Якщо «ліві» не хотіли 20-ї статті, то «праві» вважали, що не повинно бути Автономної Республіки Крим, повинна бути Кримська область. Проголосували 301 голосом за це, і тоді я остаточно зрозумів, що Україна таки матиме свою Конституцію. І почався інший етап нашої історії, який є навіть складніший».

Віктор Мусіяка, колега Михайла Сироти по Парламенту, після трагічної загибелі останнього зазначав: «Сьогодні зважувати й оцінювати цю особистість складно. Потрібен час, аби зрозуміти масштаб цієї фігури. Із втратою Михайла позиції тих, хто хотів би мати «державницьку» Конституцію, дуже ослабли. Конституція – основа державного устрою і державного життя країни. Але не всі політики, причетні до конституційного процесу, виходять з цього. Він дуже хворобливо ставився до ідеї нової Конституції не тому, що мав відношення до прийняття чинної, а тому, що розумів: стабільність цього Закону – гарантія того, що держава буде розвиватися нормально. 

Текст Конституції розроблявся багатьма людьми. Кажуть: «батьки» Конституції. Ми, хто брав участь у творенні Конституції, ми вважаємо батьком Конституції Михайла Сироту, який вів роботу Конституційної комісії. Згадую конституційну ніч – він же кілька годин стояв на трибуні... Його інколи підміняв Стретович (Володимир Миколайович Стретович, народний депутат України ІІ, IV, V, VI скликань – прим.), щоби Сирота міг випити кави. Казали, що Михайлові для підтримки додавали в каву кілька крапель коньяку. Може, це його трохи розслабило, але не знизило тонус енергетики. Він зачитував кожну статтю і закликав: «Я прошу вас, голосуйте... Прошу вас, голосуйте». Він розумів, що це історичний момент, що цей документ необхідний державі».

Народний депутат I – VI скликань Ярослав Кендзьор розповідав: «Я не знаю у Верховній Раді із 450 депутатів хоч одного, крім Михайла Сироти, який би витримав весь той конституційний процес. Я бував на засіданнях Конституційної комісії, я бачив на власні очі, що витворяли там представники Компартії і Соцпартії як члени Конституційної комісії, які вони абсурдні речі пропонували, щоби спровокувати, щоби розбіглися всі. Але він все витримав до останнього».

Олександр Мороз, Голова Верховної Ради України II та V скликань, ділився такими спогадами: «Я знав Михайла Сироту багато років, ми разом працювали над Конституцією: я був Головою Парламенту, а він головою Конституційної комісії. У нас були нормальні, робочі відносини, ми часто зустрічалися в різних дискусіях, на «круглих столах». Головне – він ніколи не був кон’юнктурником. І хоча ми часто займали різні політичні позиції, з Михайлом Дмитровичем завжди можна було вести діалог, можна було домовитися навіть у найскладніших переговорних ситуаціях. Інтелігентність, зваженість, розум були невід’ємними рисами цього політика.

У той час, коли йшла робота над Конституцією, він – безкінечно відданий цій справі – сумнівався, що демократична Конституція може бути прийнята парламентом.

Однак уже після 23 години, стоячи на трибуні, Сирота зайняв позицію, яка допомогла прийняти Основний Закон... Він просував ідею опори на інтелігенцію, вважаючи її двигуном реформ та відродження України, тому що сам був дуже інтелігентною та порядною людиною».

За матеріалами газети української громади у Сполучених Штатах «Свобода», інформагентства УНІАН, Радіо «Свобода».

Фото: газета «Голос України», інформагентство «Укрінформ», Єфрем Лукацький.


 

Повернутись до публікацій

Версія для друку

Ще за розділом

“Новини”

25 вересня 2021 06:32
24 вересня 2021 15:35
24 вересня 2021 13:02
24 вересня 2021 12:29
24 вересня 2021 12:28
24 вересня 2021 12:14
24 вересня 2021 11:58
24 вересня 2021 11:41
24 вересня 2021 09:02
23 вересня 2021 17:49