Як зазначалося під час обговорення, сьогодні чинний закон визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів, у тому числі положення щодо соціального захисту та соціального забезпечення людей, котрі проживають на їхній території. Законопроект (реєстр. № 1345) передбачає суттєве розширення державних гарантій соціально-економічного розвитку населених пунктів, яким надано статус гірських, а також відповідних пільг громадянам.
Аналізуючи зміст поданого документу, фахівці Інституту наголошують на актуальності законодавчого закріплення пріоритетності державної соціально-економічної політики із забезпечення належного розвитку територій з особливим статусом. Не заперечуючи важливість і необхідність додаткових державних гарантій соціально-економічного розвитку населених пунктів, яким надано статус гірських, науковці висловили низку зауважень до запропонованих новел.
Зокрема, було вказано, що запровадження всіх положень законопроекту потребуватиме значного збільшення видатків державного бюджету і, відповідно, необхідності дотримання вимог статті 27 Бюджетного кодексу України. На думку авторів висновку, спірною видається пропозиція щодо запровадження компенсації у формі транспортної субсидії, оскільки видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування згідно зі статтею 95 Конституції України мають визначатися виключно законом про Державний бюджет України.
Також експертами не підтримана пропозиція щодо збільшення "на 40%" розміру державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території високогірного населеного пункту, який розташований на висоті 600 метрів і вище над рівнем моря та схилом крутизною 15 градусів і більше, оскільки Закон "Про статус гірських населених пунктів в Україні" не містить поняття "високогірний населений пункт".
Окрім того, науковці відзначають, що положення законопроекту "діти, батьки яких мають статус особи, яка проживає і працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського, зараховуються поза конкурсом за особистим вибором спеціальності до державних і комунальних вищих та професійно-технічних навчальних закладів України для навчання за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів з наданням місць у гуртожитках на час навчання та гарантованою виплатою за рахунок коштів державного бюджету стипендії в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб" не відповідають статті 53 Конституції України та статті 4 Закону "Про вищу освіту", згідно з якими громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі, а також статті 42 Закону "Про освіту", якою визначено, що прийом громадян до вищих навчальних закладів проводиться на конкурсній основі відповідно до їх здібностей незалежно від форми власності навчального закладу та джерел оплати за навчання.
За підсумковими результатами аналізу законопроекту фахівці Інституту дійшли висновку про те, що надання запропонованих пільг не відповідає конституційним принципам рівності прав громадян та недопустимості привілеїв чи обмежень за ознаками місця проживання (статті 21 і 24 Конституції України).