УРОЧИСТЕ ЗАСІДАННЯ

з нагоди 30-ї річниці прийняття Декларації про державний суверенітет України

Зал засідань Верховної Ради України

16 липня 2020 року, 16 година

Веде засідання Голова Верховної Ради України РАЗУМКОВ Д.О.

16:05:52

ГОЛОВУЮЧИЙ.

Доброго дня, шановні народні депутати України! Доброго дня, шановні представники засобів масової інформації! Шановні гості Верховної Ради України! В Урочистому засіданні Верховної Ради України бере участь Президент України Володимир Олександрович Зеленський. Прошу привітати Президента. (Оплески) 

В Урочистому засіданні Верховної Ради України беруть участь народні депутати України першого та дев'ятого скликань, Голова Верховної Ради України, Президент України Леонід Макарович Кравчук, Віктор Андрійович Ющенко, Петро Олексійович Порошенко, Прем'єр-міністр України Денис Анатолійович Шмигаль та члени Кабінету Міністрів України, керівники судової гілки влади, присутні також посадові особи, яких Верховна Рада України обирає, призначає і надає згоду на їх призначення, голови дипломатичних представництв іноземних держав та керівники представництв міжнародних організацій, акредитованих в Україні, представники засобів масової інформації та шановні запрошені гості Верховної Ради України.

Шановні народні депутати! Шановні гості! Прошу внести Декларацію про державний суверенітет України до зали Верховної Ради України. (Оплески)      

Шановні народні депутати! Урочисте засідання Верховної Ради України з нагоди 30-ї річниці прийняття Декларації про державний суверенітет України оголошую відкритим.

(Лунає Державний Гімн України)

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Слава Україні!

ГОЛОВУЮЧИЙ. Героям слава!

Прошу сідати. Прошу включити історичні кадри кінохроніки подій  прийняття Декларації про державний суверенітет України.

(Трансляція історичних кадрів кінохроніки)

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую.

Шановні колеги, багато учасників тих видатних в історії України подій, на жаль, вже пішли з життя, сьогодні їх немає в цьому залі. Я пропоную вшанувати хвилиною мовчання всіх, кого сьогодні тут нема.

(Хвилина мовчання)

Прошу сідати. 

До слова запрошується  Президент України Володимир Олександрович Зеленський. (Оплески)

16:14:13

ЗЕЛЕНСЬКИЙ  В.О.

Шановні народні депутати, шановні гості урочистого засідання, шановні українці! Тисячолітня українська історія знає чимало документів, які стали фундаментальними для творення української держави, і Декларація про державний суверенітет України без сумнівну один із них. Сьогодні ми відзначаємо 30-у річницю від дня народження цього знакового документа. 30 років тому був зроблений впевнений крок до остаточного здобуття незалежності України.

Декларація наблизила перемогу українців у багатовіковій боротьбі за вільну та самостійну державу. 16 липня 1990 року стало дійсно історичним днем.  Тоді Декларацію про  державний суверенітет підтримало 355 народних депутатів з різних куточків нашої рідної України, з різних партій, з різними поглядами, але з єдиною метою. Зверніть увагу, ніхто не завалював Декларацію пропонуючи 8 тисяч поправок. Ніхто не намагався заблокувати її постановами. Ніхто не намагався збити її через Конституційний Суд. Ухвалення Декларації – це акт неймовірного єднання політиків заради волі народу та великої державної мети.

Дорогі українці, сьогодні 6 рік поспіль ми захищаємо свій суверенітет від російської агресії. Ми сплачуємо за це найвищу ціну – життя наших громадян. Сьогодні весь цивілізований світ визнає, що Україна робить все для настання такого бажаного миру, справедливого миру, миру у нашому розумінні цього слова. Саме того миру, де державний суверенітет буде панувати в реальності, не на папері.

Так, ми втратили частину територій, ми втратили своїх людей, і, на жаль, ми не можемо повернути загиблих. Але повинні повернути усі свої території, повернути віру. (Оплески) Повернути віру в правду і справедливість, щоб те заради чого загинули наші герої, ніколи не виявилося марним.

Я переконаний, що шанс досягти цього у нас у українців є тільки в одному випадку, якщо всі ми об'єднаємося так само як і 30 років тому. Сьогодні у цій залі знаходяться народні обранці першого скликання, їх внесок у державотворення неможливо переоцінити. І присутні тут і ті, кого, на жаль, немає з нами, всі вони  вписали свої імена в історію незалежної України. Сьогодні ми безмежно вдячні кожному з вас. (Оплески) Дякую.

 30 років тому, маючи полярні політичні погляди, ви наочно показали, що таке державницька позиція. Ви стали живим прикладом єдності та мудрості. І я впевнений, що сучасним депутатам є чому у вас повчитись та ніколи не забувати, що суверенітет, який вибороли вони, ми з вами маємо берегти і захищати як від зовнішніх ворогів, так і від внутрішніх чвар. Для цього я не втомлюся закликати всіх нас до справжньої єдності, бо тільки в ній наша сила і наша перемога, бо тільки в ній Україна.

Із цієї високої трибуни в цей святковий день я хочу нагадати всім слова ініціатора проголошення Декларації про державний суверенітет героя України В'ячеслава Максимовича Чорновола: "Дай, Боже, нам  любити Україну понад усе сьогодні маючи, щоб не довелося потім гірко любити її втративши".

Шановні друзі, годі сварок та розбрату, годі маніпуляцій та політичних ігрищ, годі ділити українців та  ділитися самим на владу чи опозицію, лівих або правих, червоних або синіх. Потрібно  перестати  бути політиками, час стати державними діячами, людьми, що мають  не великий апетит, а велику мрію про єдину, сильну і непереможну Україну. (Оплески) Це моя мрія, моя мета, впевнений, що і ваша також.

Бережімо себе, бережімо наш суверенітет, брежімо Україну. Слава Україні!  (Оплески)

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради України СТЕФАНЧУК Р.О.

16:21:48

ГОЛОВУЮЧИЙ.

Шановні народні депутати України!  Шановні гості Верховної Ради України! До слова запрошується Голова Верховної Ради України Дмитро Олександрович Разумков. (Оплески)

16:22:02

РАЗУМКОВ Д.О.

30 років тому український парламент зробив перший, складний, але дуже важливий крок до створення незалежної України. Ухвалення Декларації про державний суверенітет стоїть в одному ряду з  такими важливими подіями в нашій  історії, як проголошення незалежності, референдум 1 грудня та перші президентські вибори.

Декларація про державний суверенітет дуже сміливий документ, який був прийнятий  мужніми людьми, людьми які вірили в майбутнє нашої держави, не маючи гарантії на успіх.

Згадаємо як це було. Липень 1990 року. Україна поки що немає власної армії, власних спецслужб, власного громадянства, власної дипломатії, яка б могла відстоювати інтереси держави у світі, але ще досі Радянський Союз контролює внутрішню ситуацію в республіці.

До серпня 1991 року залишається більше року. У таких не певних умовах депутати сьомого скликання Верховної Ради УРСР, а правильніше сказати, першого скликання Верховної Ради, дванадцятого скликання, а правильніше буде сказати першого скликання Верховної Ради України приймають Декларацію про державний суверенітет, амбітний і сміливий документ, який поклав початок активній стадії боротьби за незалежність нашої держави. Після його затвердження здобуття незалежності було лише питанням часу. Від імені всього українського народу, від нашого покоління, цих прийдешніх поколінь, хочу вам подякувати всім тим, хто у далекому 1990 році зробив цей надважливий крок. (Оплески)

Починати важливу справу завжди не просто, а іноді навіть небезпечно. І я розумію, що ви в той момент поставили все на цю карту, можливо, навіть своє життя та життя своїх близьких, родин, тих, хто дорог вашому серцю, але ви це зробили і вистояли та перемогли. (Оплески) Декларація заклала принципи, на яких ми побудували нашу країну, демократія, пріоритети права і свободи людини, свобода слова і віросповідання, верховенство права і закону, самостійність та незалежність державницьких рішень, народ як єдине джерело влади в державі, мирне співіснування та культурний розвиток усіх національностей, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими.

Згодом ці принципи були закладені в Конституцію України та є базовими для всіх законів, які приймаються в цій Верховній Раді. Вони залишаються актуальними і сьогодні, їм має слідувати кожний громадянин, адже на цих принципах заснована наша державність.

Україна дуже стрімко змінюється, але навіть у вирі швидких та кардинальних змін є істини, що мають залишатися  незмінними та непорушними навіть з часом. 30 років тому ці істини були закладені в Декларацію, і сьогодні ми маємо захищати ці ж істини за допомогою дипломатії і, на жаль, зі зброєю в руках.

Суверенітет і незалежність нашої держави – це те, що ніколи жодним чином не може бути поставлено під сумнів. Декларація проголосила, що територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. Україна відстояла свій суверенітет у 1990 році і відстоїть його через 30 років потому. Декларація проголосила, що державний суверенітет є основною цінністю в нашій державі. Згодом ці ж принципи були закладені і в Акт проголошення незалежності, і в Конституцію нашої держави.

В ухваленні Декларації про державний суверенітет, а згодом і всіх інших важливих документів, які сьогодні складають базу українського суспільства, стояв парламент. Верховна Рада України завжди була і залишається відображення українського народу, його очікувань і сподівань, місцем, де в дискусії народжується істина і будується майбутнє держави.

В Україні до парламенту ставляться по-різному. Від нього багато очікують і достатньо часто критикують. Але ми не повинні забувати, що в доленосні та критичні для України моменти Верховна Рада України демонструвала непорушну політичну волю, завжди була і буде на боці українського народу та української держави. (Оплески)

Так було при ухваленні Декларації про суверенітет, так було при ухваленні Акту проголошення незалежності, так було в момент прийняття Конституції, так було під час багатьох кардинальних змін та вирішення викликів, які стояли перед Україною, так було і так буде завжди. У моменти, коли вирішувалася доля України, державний... український парламент завжди приймав рішення незалежно від політичних прапорів, лозунгів та месседжів. Ми повинні пам'ятати, що коли ми об'єднані великою спільною метою, то приймаємо рішення, які дійсно працюють на благо і користь нашої держави.

Велика влада – це завжди велика відповідальність. Я переконаний, що сьогодні кожний в цій залі добре розуміє, що від наших рішень залежить яке майбутнє ми збудуємо для наших дітей і які виклики будуть перед ними стояти.

Сьогодні доля України, що століттями йшла до своєї незалежності, саме в наших руках, і ми – український парламент дев'ятого скликання маємо довести своїми діями, що ми готові до цієї відповідальності. (Оплески) Так, як це зробили ви 30 років тому. Дякую. (Оплески)

Веде засідання Голова Верховної Ради України РАЗУМКОВ Д.О.

16:30:29

ГОЛОВУЮЧИЙ.

До слова запрошується Прем'єр-міністр України Денис Анатолійович Шмигаль.

16:30:44

ШМИГАЛЬ Д.А.

Шановний пане Президент України! Шановний пане Голова Верховної Ради! Шановні народні депутати! Шановні високоповажні присутні! Шановні українці! 30 років тому в цій залі абсолютно конституційна більшість прийняла Декларацію про державний суверенітет. І навіть сьогодні, коли ми дивимося кадри історичні, в кожного з нас на очі наверталися сльози: і в старшого покоління, і в молодих, - тому що це надзвичайно важливий момент емоційний, і, безумовно, це історія нашої держави, яка писалася тут тими людьми, які сьогодні тут присутні.

Актом про державний суверенітет ми визначили і сформували основи державного, політичного, економічного ладу України, республіканську форму правління, верховенство, самостійність, повноту, неподільність влади республіки в межах її території.

Декларація визначила основи економічної самостійності, самостійну банківську, фінансову, митну, податкову системи, право формувати державний бюджет, мати власну грошову одиницю. На цих засадах і сьогодні формується насправді економічний поступ України. Принципи економічної незалежності України, які були закладені і започатковані 30 років тому, дозволяють нам сьогодні вчити наших дітей в українських школах, проводити реформи, ефективно захищати і розвивати малий і середній бізнес, зберігати і створювати нові робочі місця, підтримувати вразливі верстви населення.

Сила і потужність цього документа, вони протягом 30 років і протягом наступних сотень років, я впевнений, будуть давати нашій країні поштовхи для розвитку, будуть розвивати нашу країну і давати змогу українцям бути в колі світових лідерів, світових розвинутих держав.

Декларація стала фундаментом майбутнього референдуму про незалежність 1 грудня 1991 року, де "за" проголосувало понад 90 відсотків  українців. І це підтвердило, що українці готові брати на себе відповідальність за долю своєї країни. Я вірю, що саме ця відповідальність, виявлена як народними обранцями, які сьогодні присутні в цій залі, має спонукати нас усіх до ефективних і зважених рішень, і  ми всі маємо працювати на благо України.

Закликаю всіх до єдності у думках і діях, і, звичайно, оці, ще раз повернусь до цих історичних кадрів, вони дають нам розуміння важливості цього документу, важливості цього свята, ґрунтовності Декларації про суверенітет України.

Дякую всім, хто писав цю історію. Дякую всім, хто захищає сьогодні її ціною своїх життів. Дякую. Зі святом! Слава Україні! (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. 

До слова запрошується Перший Президент України, Голова Верховної Ради України у 1990-1991 році, народний депутат України першого, другого, третього, четвертого скликань, Герой України Леонід Макарович Кравчук. (Оплески)

16:34:34

КРАВЧУК Л.М.

Шановний пане Президенте, шановний Голово Верховної Ради, шановний пане Прем’єр-міністре, шановні народні депутати1 Сьогодні в нас  урочистий день, великий час тридцятирічної давнини, саме в цьому залі було прийнято перший загальноукраїнський державницький документ – Декларація про незалежність. (Оплески)

То був складний час, а Декларація відповіла на всі виклики того часу. Народ шукав відповіді, хотів знати, як будемо жити далі. І сила Декларації полягала саме в тому, що вона дала  такі відповіді. Її читали, її цитували, я пам'ятаю, зверталися із запитаннями, тому що, власне кажучи, мало хто вірив у те, що зал, який складався на перших порах з 370 комуністів, і тільки 80 не членів КПРС, хоча й комуністи були різні, не вірив у те, що можна прийняти документ такого змісту.

І ще одна дуже важлива деталь. Головою комісії по підготовці Декларації був член КПРС. (Оплески) Декларація про суверенітет України відкрила шлях руху вперед, Україна почала йти цим шляхом. Були сумніви, були вагання, були проблеми, але ми їх долали. І найголовніше, що демократичне, національно-демократичне крило комуністичної партії почало поступово ставати на шлях суверенітету під впливом українського народу, тому що тоді якраз ми вміли слухати український народ. (Оплески) Але рух був складний ще й тому, що у нас не було ні потрібного досвіду, ні необхідних знань. Ми жили в інший час, в іншій країні, а потрібно було ламати себе і діяти відповідно, але зробили те.

Крім того Москва, радянський політичний клас весь час хотів зупинити Україну і робив все для того, щоб суверенітету України не відбулося. Але ми подолали і цю проблему.

Я хочу вам прочитати лише одну фразу або одне найголовніше з Декларації про державний суверенітет: "Верховна Рада України РСР, виражаючи волю народу України, визначаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах". (Оплески)   

Я переконаний, що ці положення і сьогодні є актуальними. Але сьогодні час інший і люди також інші. Виросло нове покоління людей молодих, енергійних, розумних, освідчених.

Ми щасливі всі депутати першого покоління, що віримо в те, що ці люди попри всі складнощі, інколи навіть хитання, інколи навіть сумніви, будуть творити нову Україну. (Оплески)

 Найбільша цінність Декларації про суверенітет як і Акту про державну незалежність України це те, що вони є свідченням того, що народ наш може бути єдиним. І він це доводив. І доводить. І буде доводити. Доводить сьогодні воюючи за свій суверенітет, втрачаючи кращих синів і дочок України, долаючи пандемію, яка, на жаль, випала на нашу долю, і ми мусимо її подолати. Це велика відповідальність для всіх нас за Україну, за її народ.

Я думаю і вірю в те, що ми будемо робити те, що будь-який громадянин у будь-якій точці нашої країни і в будь-який час дня і ночі завжди з гордістю хотів сказати: "Я пишаюся Україною! Я буду берегти її! Я буду захищати її державний суверенітет! (Оплески) Я нікому не дозволю панувати в нашій хаті і господарювати на нашій землі!".  

Шановні народні депутати! Шановні пані і панове!  У нас велика і славна історія. Ми стоїмо на плечах тисячолітньої історія державотворення. Ми є творцями і початком…  Наш народ є творцем і початком у великій історії цивілізаційного прориву тисячоліття хрещення Русі-України. Дата, славна якої буде в цьому місяці (Оплески). А це означає, що, проживши 30 років в незалежній Україні і здобувши уже і досвід, і знання, ми можемо і повинні шукати відповіді на всі найскладніші питання в своїх хаті, в своїй Україні. Ми не маємо права, маючи велику історію, великий народ, велику волю і велику силу, навіть думати про те, що хтось виконував по відношенню до нас роль училок або втручався в наші внутрішні справи (Оплески). І вже немає значення чи це на заході, чи це на сході (Оплески).

Єдине, чого ми не можемо ніколи ні за яких умов допустити  - радитись з недругами і ворогами (Оплески), тому що це принижує нас і робить, вибачте на слові, кожного з тих, хто це допускає, нікчемним, дрібненьким і дуже маленьким. (Оплески)

 Я звертаюся до вас з великим проханням, зупинити розхитування маховика ворожнечі в суспільстві і в самій Верховній Раді. (Оплески)

  У мене є зараз чимало часу, і я фактично дивлюсь всі баталії і часто сиджу і думаю, невже це справді пошук кращого шляху, чи це пошук найкоротшого шляху до влади через популізм і всілякі неподобства.  (Оплески)  З боку це виглядає надзвичайно складно. Я не хочу вживати більш міцного слова. Повірте мені, я вже не молода людина і в 60 років з хвостиком навіть я був в системах різної влади і бачив все. Але ніколи нікому публічно не було дозволено опускатися нижче ватерлінії. Це можна в себе вдома на своїй кухні, але не на державному рівні. (Оплески)  Ми не маємо права і не можемо миритися з тим, що в суспільстві визріває протистояння центру і регіонів, що протистояння між елітою центру і регіональною елітою. Повірте мені, це дуже небезпечна тенденція. Це врешті-решт може призвести до втрати управління і розхитає силу і могутність нашої держави. До тих, хто це робить, у мене одне прохання. Так, ви можете робити все, що вважаєте за потрібне, але спочатку порадьтесь з народом, змініть Конституцію. Чи хоче народ федерації, чи хоче унітарної держави. В унітарній державі це не припустимо. (Оплески)

 Шановний пане Президенте, всіляко підтримуючи втілення в життя фундаментальних базових позицій демократії і верховенства права, я дуже прошу вас не забувати, що все це діє тоді, коли діє закон. І перед законом ми усі рівні. І це не слова. (Оплески)

 Я бачу як люди або деякі депутати, деякі політичні сили зневажають закон. Дивляться на закон навіть часто на Конституцію як на папірець, а ще гірше на ганчірку. Це неприпустимо! І від вас залежить, щоб закон торжествував, а ті, хто порушує закон, був притягнений до відповідальності незалежно хто він був і хто він є. (Оплески)

І ще одне важливе про культуру відносин і в суспільстві і в Верховній Раді. Ви знаєте, коли спостерігаєш риторику деяких депутатів, деяких політиків, то складається сумне враження, що ми знаходимося на Бессарабці. Образи, невігластво, неточність формулювань і навіть маленькі побрехеньки,  неприпустимі на цьому фоні великих завдань, які стоять перед Україною. Тому я звертаюся з великим проханням подумати про культуру, політичну культуру нашого життя. (Оплески)

Ми переможемо тоді, коли зіпремося на свою історію, коли обіпремося на свободу, на права людини, на віру, істину і любов – на загальнонаціональні цінності всесвітнього людського масштабу.

30 років тому в цій залі, під скрипіння залу, пролунали великі і високі слова: Боже єдиний, великий, нам Україну храни! У нас тоді не було Гімну, не було Гербу, у нас багато… Прапору не було, багато чого не було. Але у нас була духовна сила, ми знали, що опершись на цю силу, ми здобудемо перемогу. В цих словах високого духовного злету у нас і любов до України, і надія на Україну, і потреба берегти Україну. Україна для нас –  це все. Слава Україні! (Оплески)

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Героям Слава!

16:53:39

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Леонід Макарович.

До слова запрошується народний депутат України першого, другого, третього, четвертого скликань видатний український вчений, державний та громадський діяч, Герой України Ігор Рафаїлович Юхновський. (Оплески)

16:54:40

ЮХНОВСЬКИЙ І.Р.

Шановний пане Президенте, шановні депутати і гості. Дякую Голові Верховної Ради пану Дмитрові Олександровичу Разумкову за схвалення моєї особи для виступу на засіданні Верховної Ради. (Оплески) Сердечно дякую Олені Костянтинівні Кондратюк за запрошення і за організацію приїзду до Києва. (Оплески)

У своєму виступі я торкнусь декількох сторін історії нашого сьогодення та свого бачення нашої поведінки. Історія розвитку української державності у зв'язку з роковинами прийняття Декларації про державний суверенітет вимагає чесного ствердження розвитку тодішніх подій і головний діючих осіб і сил, а не лише декларування тривіальної історії кінцевого прийняття Декларації про незалежність.

Я вже неодноразово говорив, що Українська Радянська Соціалістична Республіка до Другої світової війни і після Другої світової війни – це різні республіки. Після війни з фронтів додому повернулися переможці. Вони зайняли державні посади керівників політичних і економічних установ, вони заселили напівпусті міста, вони мали гідність переможців у страшній війни.

Під кінець війни відбулась ще одна епохальна подія в історії землі – вибух атомних бомб над Хіросімою та Нагасакі. Атомну бомбу робили найвизначніші фізики, зокрема, Фермі і Ейнштейн. Це змусило очільника Радянського Союзу Йосипа Сталіна звернутися до директора Інституту ядерної фізики академіка Курчатова із запитом, що потрібно зробити, щоб СРСР мав ядерну зброю. В результаті був прийнятий абсолютно революційний Закон "Про освіту і науку". Зарплата і постачання родин науковців збільшилися в десятки разів. За короткий час країна була завалена науковою літературою найкращих науковців світу, до 50-х років СРСР здійснив випробування атомних і ядерних установок, була створена ядерна зброя, але і наукові установи за короткий час були оснащені найновішою технікою. Таке становище зберігається зараз у Китаї. В Україні стався етнічний вибух наукових талантів – вчитися, ставати науковцем в загальному фахівцем стало престижним. В країні розцвітали покоління молодих, здібних, сповнених гідності наукових і виробничих кадрів.

В час прийому Декларації про незалежність Кабінет Міністрів очолював мудрий і здібний прем'єр-міністр Вітольд Фокін. (Оплески) Колишній керівник Держплану УРСР. Кібернетику в Академії наук очолював академік Михалевич, разом з професором Подолєвим вони створили цілу науку математичної економіки, зокрема, систему рівнянь, балансу пропозицій і попиту надзвичайно важливу для Міністерства економіки. Україна і зараз тут має визначений пріоритет. Разом з Фокіним і Подолєвим писався Закон про економічну самостійність України.

Незабаром відбувся перший Майдан молоді, керований молодими активістами Іващишиним, Донієм, Кириленком, Барковим, Кузиком і іншими. В результаті вийшла Постанова Верховної Ради про проходження військової служби громадянами України на території України. Міністром оброни став колишній командувач ракетною частиною, який першим з військових визнав незалежність України, генерал Морозов. Всі ці події   пов'язані з прийняттям Декларації про незалежність. А з Декларацією було так. У Верховній Раді у 1990 році нам запропонували текст Декларації. Вийшло так, що тодішнє радянське керівництво України на чолі з Володимиром Івашком ініціювало написання тексту Декларації. Текст опрацював Інститут по вивченню продуктивних сил Академії наук України на чолі з член-кореспондентом Дорогунцовим Сергієм Івановичем.

Мені як голові Народної ради потрібно було вивчити текст Декларації. Ми залишили все, як було написано, за винятком посади Генерального прокурора. На той час Генеральний прокурор виконував функції теперішнього Конституційного Суду.

В поданому проекті Декларації Генеральний прокурор України призначався на посаду Генеральним прокурором СРСР. Нагадаємо, що 2 місяці перед тим Верховна Рада Російської Федерації прийняла Декларацію про державний суверенітет Росії. Отже, Декларацію про державний суверенітет України потрібно було приймати конче. Треба було конче змінити текст про призначення Генерального прокурора. Тут, на щастя, допоміг особисто Володимир Андрійович Василенко, працівник Міністерства закордонних справ, тепер посол України, професор Києво-Могилянської академії. І у проекті Декларації, поданому на Верховну Раду України, вже значилось, що Генерального прокурора України призначає Верховна Рада України.

В проекті Декларації ще говорилось про необхідність складання союзного договору, але я знав, що цей пункт не має жодного значення. Від імені України я приймав участь в роботі всесоюзної комісії по складанню тексту союзного договору, і знав, що це марна справа, і не став сперечатись з комуністами. Обговорення у Верховній Раді не було надто бурхливим, Народна рада в особі Івана Драча запропонувала оголосити Україну без’ядерною державою, але за стінами Верховної Ради вирував народ, вирував прекрасно одягнутий народ, вирувало море квітів. І депутати Верховної Ради, неважливо, чи то були депутати від Народної ради, чи від комуністичної більшості, коли вийшли зі стін Верховної Ради, радіючий народ обсипав їх таким морем квітів, настільки змінив внутрішню психологію кожного з них, що вони, депутати, зрозуміли, що вони поступили правильно. (Оплески)

Ще згодом був прийнятий Закон про економічну незалежність України, була прийнята постанова про українське військо. Це все разом Декларація про незалежність, Закон про економічну самостійність, військо, що українці мають проходити військову службу на території України, фактично зробили Україну незалежною державою. Це була президентсько-парламентська держава, Президент міг призначати і звільняти міністра, разом з тим були партії: партія "Рух", Республіканська партія, Комуністична партія, був Національний банк з розумним керівником, залишили діяти Конституцію УРСР, викинувши з неї розділ про керівну  роль Комуністичної партії. Все це було результатом прийняття Декларації про суверенітет.

Які помилки ми зробили? Найбільша помилка полягала в тому, що в пориві злості ми виключили з числа депутатів Володимира Івашка, який з групою депутатів-комуністів, не сказавши нам нічого, поїхав до Москви на ХVIII з'їзд КПРС. Івашко був у довірливих відносинах з Михайлом Горбачовим. Я глибоко переконаний, що його прогресивна діяльність як депутата Верховної Ради від Київщини, а пізніше як Голови Верховної Ради дійсно вирішувалась разом з Горбачовим. І позитивність їхніх рішень схвалювалась народом.

Я повинен сказати, що  ми вперше стали європейським парламентом завдяки Івашку. Він запросив мене як  Голову Народної ради на розмову і запропонував, щоб Народна рада стала офіційною опозицією парламенту. Нам було, Президії, яка мала 24 депутати, нам було від Президії виділено 7 місць. Ми керували освітою, ми керували економікою, ми керували іншими двома ще напрямками виробничої діяльності України. На Верховній Раді були затверджені всі наші кандидати, всією Верховною Радою. Ми стали взірцевим європейським  парламентом. В особі Івашка,  Горбачова і його дружини Раїси Максимівни ми мали хороших друзів. Це зокрема позначилось на вивільненні військовими території Києво-Могилянської академії, в якому дружина Горбачова відіграла велику роль, попросивши міністра оборони Язова передати нам територію Києво-Могилянської академії. Коли я як голова Народної ради приїхав на територію "Могилянки", мене зустрів генерал, начальник частини, він показав на середній корпус, побудований більшовиками,  на місці церкви, в якій похований гетьман Сагайдачний. Генерал пропонував допомогти розібрати цей корпус і вивільнити могилу гетьмана Сагайдачного.

Після Івашка Верховну Раду вів Іван Плющ – людина мудра і колоритна. Саме він і провів обговорення і прийняття Декларації про незалежність. Україна розвивалась, прогресивна робота Прем'єра Фокіна розумно вела державу. Зокрема Фокін організував друкування гривні. Під його керівництвом в уряді був прийнятий Закон про економічну незалежність. Ми зробили другу помилку: ми звільнили з посади Прем'єра Фокіна.

Незабаром було ГКЧП. Після поразки над ГКЧП Народна рада відігравала центральну роль в офіційному проголошенні незалежності України. Отже, прийняття Декларації про суверенітет стало вставним ключем у двері незалежної держави України.

Тепер, щоб підвести підсумки. Держава у своєму розвитку пережила нині революції, майдани. Кожен Майдан чогось досягав, але щось і втрачав. Перший студентський "на граніті" показав силу молоді, у нас встало своє власне військо, показав позитивну роль Київської політехніки в наданні допомоги голодуючим студентам. Другий – "Помаранчева Революція" – це була демонстрація краси і сили народу у встановленні справедливості вибору Президента держави.  Третій - "Революція Гідності". Результат: заборона і зникнення комуністичної ідеології, комуністів в парламенті, утвердження і захист української мови. Четвертий – перемога на президентських виборах Володимира Зеленського, створення нової політичної партії "Слуга народу".

Всі досягнення майданів  вистраждані величезними масами народу. І за жодних подій і обставин вони неповинні втрачатись.

І все-таки зараз є страшна дійсність – війна. Наша найголовніша вина в цьому – це наша не обов'язковість в торгово-економічних відносинах, слабкість української Служби безпеки у попереджені конфліктів, м'якість силових структур і готовність влади уступати національними принципами держави заради збереження життя людей.

Я хотів би як найстаріший, як академік, як ветеран Другої світової війни, звернутись до вас, шановний пане Президенте. Я спостерігав обличчя вашої шановної дружини, коли ви приймали присягу, її глибоке чисте потрясіння. Вже це дає вам велику плату і кредит довіри, не розгубіть його. Нехай ваша українська мова стане рідною і чудовою за своїм мелодійним звучанням. Нехай такою вона стане у вашій родині. Від вас яскравим світлом нехай вона пошириться на ваших соратників і на всю державу. (Оплески)

Державність української мови – основа української держави. Зараз хто проти цього є державним злочинцем. (Оплески)

Шановний пане Президенте, нехай ваш попередник стане вашим радником і опорою, не дозвольте знижувати авторитет попередніх президентів.  Іде війна за землю, за Україну. Пане Президенте, будьте рішучим, мудрим і непереможним, не бійтесь воювати,  на те у вас є Збройні Сили всієї країни.

Одне з найважливіших завдань  держави – справедливість, її в нашій державі не існує. Найбільшою виною попередніх керівників України є порушення закону вартості праці. Такого кардинального порушення,  доведеного до абсурду, немає у жодній країні світу –  ні в Африці, ні в Океанії. У всьому світі, і особливо в європейській спільноті, є середня зарплата – це зарплата вчителя. Її величина становить вартість порядку 880 кілограмів хліба і тримається уже майже сотню років. Усі зарплати інших спеціальностей коливаються довкола середнього, але коливаються, а не перевищують у соті рази. Щоб утриматись, влада повинна справитись з цією проблемою, слід сприяти рішенню Верховній Ради проведення прогресивного податку на зарплату в залежності від її розмірів аж до 80 відсотків від величини заробітної плати. (Оплески)

 Шановні депутати дев'ятого скликання, шановні мої колеги, будьте працьовитими, бережіть честь Верховної Ради своїми діями своєю мовою, своїм зовнішнім виглядом, заведіть обов'язково дрес-код.  (Оплески) і одержуйте на кінець шалену радість від прийнятих хороших законів, законів української держави.

Дякую.

 (Оплески)

17:15:41

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується народний депутат України першого, другого, третього, четвертого, сьомого, восьмого та дев'ятого скликань Юлій Якович Іоффе.  (Оплески)

17:16:21

ІОФФЕ Ю.Я.

Шановні громадяни України, шановні пани президенти, шановні народні депутати, гості! Я дуже пишаюся тим, що був одним з народних обранців, які прийняли Декларацію про державний суверенітет України. Цей історичний документ створив надійну основу для будівництва нової незалежної демократичної та миролюбивої держави. Я пам'ятаю, які жорсткі дискусії велися тоді між прибічників разлічних політичних течій. У Верховній Раді 90 року були і комуністи, націонал-демократи, центристи та колишні дисиденти. Ми були різні, але ми розуміли як важливо забезпечити в нашій країні громадянський мир, створити умови для розвитку України та співпрацю з сусідніми державами. І ми, незважаючи на всі незгоди, знайшли компроміси. Ми дуже пишалися тим, що Україна була практично єдиною з радянських республік, в якій політична боротьба обійшлася без  краплі крові. На жаль, цей здобуток та важлива державотворча традиція сьогодні втрачена.

Сьогодні неможливо без болю дивитись як сучасні політики спотворюють закладені нами тоді основи.  Як всупереч принципам та положенням Декларації шляхом маніпуляцій, законодавчих вивертів нас затягують у військовий блок. Як сьогодні ігнорують основний принцип Декларації щодо рівності всіх громадян. Як проводиться політика культурної та мовної дискримінації. А платою за це є збройний конфлікт, втрата територіальної цілісності та суспільного миру.

Відповідно до Декларації про державний суверенітет Україна мала стати соціальною, демократичною, правовою, позаблоковою та багатонаціональною державою. З цими цілями погодились не тільки політики. В подальшому цей вибір підтримав народ України. Це був перший великий суспільний договір, результати якого були закріплені на референдумі 91-го року. В цілому і на заході, і в центрі, і на Донбасі, більш на Донбасі, більше 83 відсотків громадян проголосувало за підтвердження Акта проголошення незалежності України. Народ України підтримав державний суверенітет, обрав шлях самостійної, мирної, внеблокової та без'ядерної держави. В один день з референдумом про незалежність України громадяни обрали і першого Президента. І наша країна почала свій шлях трансформації тоді від соціалістичного устрою до капіталізму. На жаль, як бачимо сьогодні, за ці роки розбудови країни замість народного капіталізму ми здобули капіталізм олігархічний. Цей олігарховірус повністю захопив та болісно вбиває нашу державу, на жаль.

Україну лихоманить через дії непрофесійних урядовців, несвоєчасних сьогодні та турборежимних рішень таких як продаж землі, легалізація ігорного бізнесу та псевдореформування енергетичної  галузі. Внаслідок цього сьогодні з населення здирають останнє, державні підприємства в простоях та збитках, а спритні ділки в захмарних прибутках. Сьогодні повернення до основ, до положень Декларації про державний суверенітет – це єдиний шлях одужання нашої Вітчизни. Але для цього необхідна  політична мужність та відповідальність. На мій погляд, на жаль, її нема у правлячої монобільшості і сьогодні моїх колег по сьогоднішньому парламенту.

Влада повторює помилки своїх горе-попередників, які зруйнували українську суспільну угоду. Сьогодні ховаємося за гаслом "ні миру, ні війни", і війна продовжується. І це дуже  руйнівна позиція, вона має не тільки політичний, але економічний та соціальний наслідки. Страждає все від промисловості до култури, від енергетики до охорони  здоров'я. Але найстрашніше, це те, що  у полум'ї конфлікту на сході  гинуть люди.

Я закликаю своїх колег сьогоднішніх депутатів схаменутися і зробити все, щоб  відновити територіальну цілісність, громадську єдність та політичний  діалог у нашій державі. Шлях ворожнечі, утисків та примусу приведе нас до національної трагедії. Наша суверенна держава вкрай потребує: незалежності парламенту від тиску влади та бізнесу,  незалежності влади від олігархічного впливу та зовнішнього управління, незалежності політики від траншів та меморандумів, незалежності думок від пропаганди та необ'єктивної  інформації, незалежності виборів від брудних схем, сіток (тоді, коли ми вперше в парламенті збирались, їх не було, гроші не ходили на виборах), від брудних схем, сіток, підкупу, солодких обіцянок, нікчемних та продажних політиків. Для цього нам всім треба повертатись до витоків, до нашої Декларації про державний суверенітет. Щоб  цей парламент сьогоднішній увійшов до історії як парламент, що добився миру, а не добив країну.

І дивлячись на дії, на мій погляд, не дуже професійного уряду, як найстарший за віком депутат цього парламенту, хочу нагадати наймолодшому в історії України Президенту цитату з відомого  твору, що "розруха буває в головах". Потрібно поставити на всі місця професіоналів і тоді розруха зникне сама собою. Зупиніть цю розруху та почніть нарешті епоху відновлення миру, суверенітету та економіки України.

Дякую за увагу. (Оплески)

17:22:58

ГОЛОВУЮЧИЙ.

До слова запрошується народний депутат України першого, другого, четвертого, шостого, сьомого, восьмого та дев'ятого скликань Сергій Владиславович Соболєв.

17:23:15

СОБОЛЄВ С.В.

Шановні панове дисиденти, я перш за все звертаюся до вас, шановний пане Президенте, шановні президенти! Я думаю, що історичність сьогоднішнього моменту полягає не в тому, що українська держава почалася 30 років чи 29 років тому, а історичність сьогоднішнього моменту полягає в тому, що українська держава – це дійсно тисячолітня історія і без розуміння цього сама Декларація буде не зрозуміла, бо кожен читає її по-своєму, а ключова фраза Декларації – це право української нації на самовизначення. І якщо цього хтось не розуміє, що це єдина територія на планеті, де українська нація може визначити себе як державна нація. Так, ми всі український народ, ми представляємо різні національності, але тільки тут українська нація має право на самовизначення, і саме це підтвердили всі, хто тоді голосував за цей акт, я думаю, що цей акт невід'ємний від Акту проголошення незалежності. Так, це рік часу і ці півтора року до 1 грудня, коли народ України підтвердив, що це є українська держава, стали найвідповідальнішим моментом новітньої історії і продовженням тисячолітньої історії.

Так, я не може не згадати дисидентів і ті, які в цій залі, і тих, кого вже немає. Але ви знаєте, є ті, хто так само брав на себе відповідальність. Як дисиденти брали відповідальність під час радянського режиму, ці люди взяли відповідальність в той момент, коли це було найважливіше і необхідніше. Іван Степан Плющ, це саме він головував, не будучи навіть Головою Верховної Ради, бо Івашко поїхав у Москву під час найважливішого прийняття документу – Декларації. Леонід Макарович Кравчук – людина, яка взяла на себе відповідальність.

Я звертаюсь до сьогоднішнього Президента: хто думає, що тоді, під час ГКЧП, було легше – неправда! Армія була у них, все було у них, але не побоялися взяти цю відповідальність. І я думаю, що історичність сьогоднішнього моменту якраз і полягає в тому, що такі прояви бувають один раз в житті. І якщо це агресія Російської Федерації і Путіна, то це агресія, а не це протистояння між різними верствами населення у зв'язку з якимись утисками. Ні, шановні! Це – пряма агресія Російської Федерації. І та відповідальність, яка лежить на Президенті країни і на кожному з нас, це відповідальність унікальна.

Чому ми тоді всі вистояли? Ви це почули у виступі геніального академіка Ігоря Рафаїловича Юхновського. Да, тоді була одна партія, яка мала абсолютну більшість, вона мала майже три чверті складу парламенту, але вони зрозуміли, всі зрозуміли, що опозиція – це такий самий народ, і треба негайно об'єднатися для державотворення. Я думаю, це найкращий урок, який дозволяє рухатися далі вперед.

Декларація – це ще один момент. Да, Українська Радянська Соціалістична Республіка навіть до дванадцятого скликання ухвалила Закон про українську мову як державну мову, вони не побоялися це зробити. І тому, коли сьогодні сором'язливо дехто ховає очі і робить вигляд, що нічого не сталося, а завтра в парламенті хочуть розглядати зміну до Закону про мови... (Оплески) Я думаю, це відповідь теж на ключове питання: куди ми рухаємося? І за 30 років ми зрозуміли чи ні, що я, який народився в російськомовній родині, в якій батько на прізвище Соболєв – українець, а мама на прізвище Мироненко – росіянка, зрозуміли тоді 30 років назад: це є єдине місце, де ми можемо встояти, об'єднатися і рухатися вперед. Слава Україні! (Оплески)

17:28:49

ГОЛОВУЮЧИЙ.

До слова запрошується народний депутата України шостого, сьомого, восьмого, дев'ятого скликань, заступниця Голови Верховної Ради України Кондратюк Олена Костянтинівна. (Оплески)

17:28:58

КОНДРАТЮК О.К.

Вельмишановний пане Голово, вельмишановні пани Президенти України, прем'єр-міністри, Ігорю Рафаїловичу, шановні пані та панове! Мій сьогоднішній виступ буде про мрії та майбутнє, про гордість і єдність, про мудрість і любов до України. Все це було не раз переконливо показано в стінах Верховної Ради України. "Україна починається з тебе", – казав В'ячеслав Чорновол. А мені би так хотілося додати до цих слів, що Україна починається з парламенту. Саме в цій залі творилася велика історія нашої соборності та незалежності.

Як історик хочу наголосити про очевидні висновки з тих подій, адже всі найважливіші рішення були прийняті тоді, коли більшість в сесійній залі доєднувалася до активної меншості, коли опозиція голосувала разом з більшістю заради національних інтересів України, коли толерантне ставлення перемагало ненависть, а депутати з Україною в серці виступали проти зла і несправедливості.

З ухваленням Декларації про державний суверенітет відбулося відновлення українського парламентаризму. Країна отримала інституцію, яка представляла і виражала волю українського народу. Проголошення незалежності – це той день, коли справжні патріоти силою слова переконали більшість і втілили в життя мрію багатьох поколінь.

Голосування за Конституцію 1996 року – це була ніч без сну, це була ніч справедливості. І давайте згадаємо, наскільки ця ніч відрізняється від ганебних бюджетних ночей більш пізнього парламентаризму, коли депутати віддалялись від народу, від простих людей, які делегували їх до парламенту.

Тож хочу закликати ніколи не забувати, завдяки кому і задля кого ми працюємо у Верховній Раді України. Я твердо переконана, що ДНК українського народу поряд з українською мовою, культурою, прагненням до свободи є ще один ключовий елемент – це народовладдя: право самим або через обраних представників вирішувати власні справи, право розпоряджатися національними багатствами і твердити своє майбутнє.

Хочу нагадати усім нам, що ми – парламентсько-президентська країна, і найважливіші рішення мають прийматися у цих стінах. І так було не раз. Я мимоволі згадую той вечір, коли під час Революції Гідності парламент був оточений силовиками. Ми розуміли, що влада зовсім втратила розум і могло початися найгірше. Але ті депутати, хто був поруч з людьми, та ті, хто не злякався, проголосували за виведення військ з Києва. Вони тоді втримали країну, як і під час Помаранчевої революції. Я хочу, щоб ми їм всім теж подякували, дехто з них є в цьому залі. (Оплески)

 Я пригадую, як український парламент на рівні Основного Закону закріпив євроатлантичний вибір українського народу зроблений під час Революції Гідності. (Оплески)

Пишаюсь тим, що ухваливши Закон про забезпечення функціонування української мови як державної, Верховна Рада раз і назавжди минулого року поставила крапку над "і" і в цьому питанні і не може бути, і не буде в Україні іншої державної мови, ніж українська мова. (Оплески)

Оновлений, як ніколи раніше, парламент дев’ятого скликання також увійшов в історію – він скасував депутатську недоторканність. Водночас перед нинішнім парламентом стоять не менш виклики, ніж перед парламентами попередніх скликань. війна триває, частина території України окупована країною-агресором -  Російською Федерацією, епоха бідності так і не завершилась, люди відчувають на собі соціальну несправедливість. Через пандемію корона вірусу стрімко змінюється світ, і Україна не може залишатись осторонь цих питань. Я вам скажу, що і прийняття монобільшістю Закону про продаж сільськогосподарської землі, а також дозвіл на азартні ігри не додають відповідальності та довіри до влади.

Ми маємо пам’ятати, що Верховна Рада як інституція, окрім представницької і законодавчої, має ще і контрольну функцію за виконавчою владою. Сьогодні як ніколи ми зобов’язані показати досвід, професійність, фаховість, мудрість , новітні підходи та знання до того, щоб разом дати якісні відповіді на всі виклики, які стоять сьогодні перед суспільством.

Саме закликом до єдності, відповідальності я хочу завершити свій виступ. Єдності та порозуміння заради добра України, єдності в інтересах людей, які вирощують хліб, вчать, лікують, творять, будують, єдності заради наших героїв, які на передовій захищають Україну і Європу від навали тоталітаризму, захищають ідеали парламентаризму, свободи і рівності та людської гідності - все те, що мусить бути нарізним каменем  добробуту народу  і країни щасливих людей.

Я мрію про такий парламент, в якому буде рівне представництво жінок і чоловіків. Сьогодні у Верховній Раді ми маємо 20 відсотків жіночого представництва. І я сподіваюсь, що зовсім скоро їх стане більше і в місцевих радах,  більше жінок в управлінні країною, в уряді, в парламенті. Це як не "нових облич", а тих, хто розуміє, що таке працювати, що таке добиватися успіху, що таке дбати про дітей і сім'ю, зовсім часто не маючи підтримки, але не покладаючи зусиль. Я вірю, що саме вони стануть новою силою розвитку України. Я хочу з великою вдячністю привітати зі  святом та віддати належне всім депутатам першого скликання, а особливо за те, що в цей день 16 липня 1990 року  ви натиснули на кнопку "за". За Україну. 

Слава Україні! (Оплески)

17:36:04

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні колеги! Я хотів би ще раз всім подякувати за те, що ви зробили 30 років тому, за  те, що ви робите сьогодні, за те, що ви дали нам  змогу сьогодні працювати в цих стінах, працювати і як ви на користь Українському народу.

І я хотів би подякувати і від себе,  і від всього  депутатського корпусу. Ще раз велике вам спасибі. (Оплески)

Після закриття Урочистого засідання я всіх запрошую для спільного фото на ґанок Верховної Ради України. (Шум у залі)

Шановні колеги! Я думаю, що ви мене всі ще побачите, але не на засіданні, якщо ви не заперечуєте. Шановні колеги! При всій повазі, давайте закриємо засідання, у вас буде можливість і зі мною поспілкуватися, і з колегами.

Ще раз всіх вітаю. Дякую. (Оплески)

Урочисте засідання Верховної Ради України оголошую закритим. 

(Лунає "Молитва за Україну")