ЗАСІДАННЯ
присвячене вшануванню пам'яті жертв Голодомору
1932-1933 років в Україні
Сесійний зал Верховної Ради України
23 листопада 2018 року, 15 година
Веде засідання Голова Верховної Ради України ПАРУБІЙ А.В.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, я прошу вас займати місця в залі. Прошу займати місця в залі.
Колеги, в нас багато запрошених. Дивіться, де вільні місця, колеги. Вибирайте просто, де вільні місця, і займайте місця в залі.
Я думаю, колеги, я звернусь до Апарату. Я думаю, що можна заходити в ложу. І в ложу урядову, можна заходити, і в ложу гостьову, колеги, там ще є місця. Так, і там два ряди!
Тому, колеги, хто станом на зараз не має, де сісти, я прошу вас, займайте в ложі місця, і в одній, і в другій ложі. Подивіться, отам є захід і там є захід, колеги. Я рекомендую, щоб там не стояти, а краще зайняти місця, поки вони є. І, представники Секретаріату, прошу допомогти, показати, як зайти в ложі. Будь ласка, проходіть.
Доброго дня, шановні колеги, шановні народні депутати1 В засіданні, присвяченому вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні, беруть участь: перший Президент України Леонід Макарович Кравчук (оплески), народні депутати України, члени Кабінету Міністрів, Уповноважений Верховної Ради України з справ людини Денісова Людмила Леонтіївна (оплески), предстоятелі церков та релігійних об’єднань України (оплески). На засіданні присутні представники урядів та парламентів світу, представники дипломатичного корпусу, громадських організацій і засобів масової інформації.
Шановні народні депутати, шановні гості Верховної Ради України, засідання, присвячене вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні, оголошую відкритим.
(Трансляція відеозапису)
Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України СИРОЇД О.І.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні народні депутати, шановні гості Верховної Ради! До слова запрошується Голова Верховної Ради України Андрій Володимирович Парубій.
15:22:48
ПАРУБІЙ А.В.
Шановні учасники нашого засідання! Наша земля і наш народ впродовж останнього тисячоліття зазнав чимало лиха від різноманітних завойовників та поневолювачів. Але за всю тисячолітню історію найбільшою трагедією для української нації став спланований і здійснений комуністичною радянською владою Голодомор. І символічними та дуже важливими для нас, українців, є слова нещодавнього звернення Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія щодо 85-х роковин Голодомору, в якому він зокрема зазначає, що "історична та страждаюча Константинопольська церква-матір спілкується з усіма вами з тягарем на серці, в молитві згадуючи Голодомор українського народу, трагічну та нелюдську подію 32-33 років, коли безліч людей загинули від навмисного та жорстокого голоду".
За задумом організаторів Голодомору, фізичне знищення великої частини народу, а також ментальні зміни характеру українців внаслідок страждань мали би упокорити український вільний дух, втримати його в територіальних кордонах імперії і в духовному карцері "русского мира". У Кремлі добре пам'ятали визвольний здвиг Української революції 1917-1920 років, адже його результатом стало утворення Української держави та об'єднання усіх українських земель - від Галичини та Закарпаття до Кубані та Слобожанщини, від Криму та Причорномор'я до Полісся та Сіверщини - в цілісний єдиносутнісний організм. І лише незгода між українськими лідерами і дуже багато соціальних протистоянь, які нам нав'язували ззовні, не змогли нам тоді дозволити втримати українську державність, не дали до кінця завершити віковічні мрії поколінь українців.
На початку 20?х років минулого століття здавалось, що нова більшовицька влада, яка утвердилась на території Російської імперії виключно завдяки терору, не потребує більше жертв, однак більшовики готували новий виток репресій. І першою жертвою, ще перед масовими розстрілами та Гулагами, був призначений український селянин. Спочатку в українських селян відібрали землю та особисте майно. Наприкінці 1927 року радянські керівні органи ухвалюють рішення про колективізацію сільських господарств. А вже у січні 1928 року розпочинаються насильницькі хлібозаготівлі, з одночасним винищенням заможних господарств, яких комуністичний режим назвав "куркульськими". До 1931 року в Україні було ліквідовано понад 352 тисячі таких господарств та буквально пограбовано близько півтора мільйони людей.
Напередодні Голодомору посилився тиск на інтелектуалів та представників духовенства. Як завжди, намагались знищити інтелігенцію. В них тодішня влада вбачала загрозу комуністичному режиму. Антирелігійний наступ був частиною заходів зруйнування традиційного українського селянського ладу. Відбувалось тотальне нищення української церкви: храми руйнували, а священників висилали в Сибір. Українську автокефальну церкву було ліквідовано, а її клір репресовано.
Колективізація, насаджувана комуністами, наразилася на потужний опір українських селян, для яких земля та запрацьована поколіннями приватна власність були основами їхнього гідного життя.
У лютому-березні 1930 року селянські заворушення, що були переважно мирними, охопили майже всю територію підрадянської України, на деякий час Сталін навіть був змушений призупинити колективізацію, але восени 1930 року знову до неї повернувся.
Українці ще добре пам'ятали події української революції та часи Української народної республіки та Української держави як альтернативи більшовицькій диктатурі. Щоб вирішити проблеми, з якими зіштовхнувся комуністичний режим в Україні, більшовицька кліка вирішила масово знищити українців, і Голодомор став результатом спланованої політики Кремля, знаряддям ще не баченої людством масової страти.
У липні 1933 року Україні з Москви було нав'язано завідомо нереальні плани хлібозаготівель.
7 липня 1932 року ухвалено Постанову ЦВК СРСР про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперацій та зміцнення суспільної соціалістичної власності, яка отримала у народі сумну назву: "закон про 5 колосків". Таємна інструкція по застосуванню постанови з оригінальним підписом ката Сталіна зараз експонується у Верховній Раді України в кулуарах другого поверху. Постанова була спрямована проти селян, котрі, рятуючи своїх дітей від голодної смерті, змушені були нести додому кілограм чи 2 зерна, ними ж вирощеного. За цим документом станом на середину 1933 року було засуджено близько 150 тисяч осіб.
22 січня 1932 року директивою Сталіна заборонено виїзд селян з охоплених голодом територій України і Кубані, заселеної переважно українцями. Вони були виселені в інші місцевості України. Виїзд було заблоковано, а тих, хто встиг виїхати, заарештовано та повернуто назад помирати голодною смертю.
Інформаційною складовою геноциду було цілеспрямоване блокування будь-якої інформації про голод, який був в Україні. Ті, хто вів щоденники про Голодомор як Олександра Радченко або фотографував як Микола Бокань, були засуджені та відправлені в табори. Архівні слідчі матеріали щодо них ви також можете побачити на нашій виставці у кулуарах другого поверху.
У СРСР тема Голодомору понад 50 років була просто заборонена. Навіть у західному світі лише окремі журналісти, такі як Гарет Джоунс, наважувалися відверто писати про злочин штучного голоду, який був вчинений комуністичним режимом. Українці назавжди вдячні науковцям Роберту Конквесту, Джеймсу Мейсу, які велику частину свого життя присвятили дослідженню Голодомору.
Величезна подяка українській діаспорі у вільному світі, які пробивали стіни навмисного замовчування, брехні та байдужості, забезпечували широкий розголос темі Голодомору у світі. Письменники Василь Барка, Улас Самчук та інші у своїх творах майстерним словом розповіли світу про трагедію, яку зазнали українці.
Шановні друзі, у ці дні 85-х роковин катастрофи хочу особливо подякувати парламентам та урядам усіх країн, які офіційно визнали Голодомор 32-33-х років геноцидом українського народу. Нагадування про цю трагедію є обов'язковою складовою усіх моїх міжнародних поїздок і усіх моїх міжнародних контактів. І я сьогодні хочу із щирою подякою звернутись до наших польських колег. Я хотів би вам повідомити, що позавчора, 21 листопада 18-го року, Сенат Республіки Польща одноголосно прийняв постанову у роковини Голодомору в Україні. (Оплески) Сьогодні ця постанова була передана мені і в ній зазначено: "Ми віримо, що поширення знань про цю велику трагедію в Європі сприятиме в кращому розумінню наслідків, які тягнуть за собою комуністична ідеологія та тоталітаризм". І наголошено, що ще у 2006 році Сенат Республіки Польща в спеціальній постанові визнав українську оцінку цих подій як злочин геноциду. І, що важливо, в Польському Сеймі ця ухвала була підтримана одноголосно всіма партіями і всіма політичними силами, які є в Сеймі. Дякую вам, наші друзі! (Оплески)
Ми маємо пам'ятати, чого добивались нелюди, які спланували і безжально здійснили Голодомор. В наслідок геноциду померли мільйони українців, а ще мільйони покинули власні домівки. У селах деяких було повністю зруйновано традиційний уклад життя, знищено приватну ініціативу. І, окрім жахливого злочину масового вбивства, була здійснена підступна спроба нелюдськими потрясіннями та стражданнями зламати український національний характер. Я це добре пам'ятаю, моя бабуся, з Бабаїв біля Харкова, до останніх днів свого життя мала тільки одну ціль - нагодувати нас, маленьких внучків. В них у всіх лишився величезний внутрішній злам після цієї трагедії, коли помирали близькі і рідні, ті, які пережили Голодомор. Але головною ціллю для більшовиків-русифікаторів були українські діти. У школі проводилась політика закінчення українізації, розповідає Микола Петренко, і він пише: "Для мене, першокласника, було дуже дивно. Навесні 33-го заходить до класу наша вчителька Тамара Миколаївна, а в руках у неї вузлик зі шматочками битого скла. Роздала кожному по шматочку, і ми видряпували з букваря гачечок із літери "ґ". Це саме тоді літеру скасували, як надто українську.
Більшовики запекло намагалися вирвати в українців історичну пам'ять, бажання бути господарями своєї землі та майна, перетворити їх у безрідних космополітів, без історії, без роду, без мови, без віри. Але Україну їм знищити не вдалося. Незважаючи на мільйонні жертви, український народ знайшов у собі волю і силу відродитися та вирватися з російського ярма.
Сьогодні ми вибороли і творимо незалежну українську державу. Тут, у цьому залі, ми законодавчо закріпили декомунізацію, засудили і заборонили антилюдську, нацистську і комуністичну ідеологію. А український народ у селах і містах викорінив згадки про катів України, по всій Україні: від заходу до сходу.
Сьогодні, як і 85 років тому, проти нас той самий ворог, адже тільки назви міняються: "царська Росія", "Радянський Союз", "Російська Федерація" – це все є та ж сама Російська імперія зі своїми комплексами і зі своєю агресію.
І так само, як і тоді, ворог хоче не тільки фізично вбити українців на фронті, а, перш за все, намагається знищити наш український дух, українську церкву, українську мову. Але ми, українці, більше ніколи і нікому не дозволимо нас знищувати і зневажати. Не дамо забирати в України майбутнє. Ми нічого не забули і не забудемо – ворог за все заплатить. Сьогодні наша відповідь, українська відповідь, озлобленій Москві: незалежній українській європейській державі – бути, українській помісній православній церкві – бути. (Оплески) Закону про українську мову – бути. (Оплески) Із мільйонів запалених свічок, свічок пам'яті, зродиться, спопеляюче ворога, полум'я української перемоги.
Слава Україні! (Оплески)
Шановні колеги, пропоную вшанувати хвилиною мовчання пам'ять усіх жертв Голодомору 1932 і 1933 років в Україні.
(Хвилина мовчання)
Дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, поки Голова Верховної Ради повертається на своє місце. Ті, хто ще стоять в дверях, я прошу вас дуже: ви можете зайняти місця, в залі є достатньо місця. Будь ласка, проходьте чи до залу, чи до лож, де ви можете сісти.
Дякую вам дуже.
Веде засідання Голова Верховної Ради України ПАРУБІЙ А.В.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, з великою повагою передаю слово для виступу Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету. Запрошую.
(Оплески)
15:41:03
ФІЛАРЕТ.
Вельмишановний Андрій Володимирович, Голова Верховної Ради, шановні депутати, народні депутати України, шановні представники української влади, дорогі українці! Я виступаю з цієї важливої трибуни України не тільки як предстоятель Української православної церкви Київського патріархату, а як один з останніх свідків Голодомору, бо мені було у 1932-1933 роках чотири роки, і я добре пам'ятаю ці роки, що відбувалося, тільки я не розумів тоді, яка мета і хто керує цим, і яка причина того, що, як батьки говорили, що врожай був великий у 1932 році, а хліба не було.
А куди ж хліб дівався? – Вивезли. – А для чого вивезли? І це я уже зрозумів потім, коли став досліджувати причини Голодомору. А причина Голодомору - та, що перепис населення України, взагалі не України, а Радянського Союзу, засвідчив, що українців у Радянському Союзі - 85 мільйонів, а росіян – 65. І тому безбожне радянське керівництво, яке сиділо в Москві, вирішило знищити українців, щоб вони не переважали російський народ. Це одна причина, бо перепис 1939 року свідчить, що українців стало 65 мільйонів, а було 85, а росіян стало, навпаки, більше.
Друга причина – це слова Бухаріна, який сказав: "Хто володіє хлібом, той має владу". А хлібом володіли селяни українські, і тому в них фактично була влада, згідно зі слів Бухаріна. І тому почався процес колективізації для того, щоб хліб передати в руки радянської влади, а українські селяни не хотіли іти в колгоспи. І це була друга причина знищення українців: щоб заволодіти хлібом. Те, що це був цілеспрямований Голодомор на знищення українців і на знищення українського хлібороба, в цьому немає ніяких заперечень, бо мій батько працював на заводі, цементному заводі біля села, і хліба робітникам цього заводу не давали. Чому не давали? А тому, що вони селяни, вихідці із села, а їх треба було знищити. І тому батько з сім'єю переїхав на шахту, а на шахті працювали переважно росіяни, і тому росіянам хліб давали, небагато, а давали, робітникам - 400 грамів, а членам сім'ї - 200 грамів хліба. І тому мені, як і моїм братам, давали по 200 грамів хліба, а дідові не давали, бо він селянин. І тому дід помер від голоду, бо не було хліба.
І тому цю правду повинні знати не тільки ми, а повинен знати увесь світ. І ми раді тому, що світ підтримує нас, підтримує правду: Голодомор - це не голод був, а це було знищення українського народу, знищення українського хлібороба, для того щоб панувати.
І ми дуже вдячні всім тим державам, які визнали Голодомор 1932-1933 року як геноцид. Я думаю, що з часом весь світ визнає, що це дійсно так, що це є геноцид, а не звичайний голод. І це те, що нас, українців, визнають як народ, який пережив цей геноцид, утверджує нашу українську державу. І тому зараз по всьому світу говорять про український геноцид поруч з іншими геноцидами. І український народ укріпляється, зміцнюється.
Апостол Павло про християн колись сказав, що "нас убивають, а ми живі". Так і ми можемо, українці, сказати: нас знищували, а ми живі! І не тільки живі, а і утверджуємося, бо маємо українську державу, яка зараз проходе випробування. Випробування на те: достойні ми мати свою державу чи не достойні? І наш народ сказав: ми достойні мати свою державу. Бо у нас і багата історія, і ми народ давній. І тому не випадково, що молоді люди ідуть добровільно на схід захищати свою землю. Ідуть добровільно не тільки перший раз, а, отримавши поранення, вилікувавшись, знову повертаються туди. Про що це свідчить? Це свідчить про велику любов до своєї рідної землі, що йому дорожче, щоб його народ був свобідний, вільний, ніж у рабстві. І тому ми і співаємо: "душу і тіло ми положим за нашу свободу". І це правда, що ми не тільки співаємо, що положимо душу, а покладаємо душу за нашу свободу, бо ми в рабстві жити не хочемо, і не будемо жити ніколи! (Оплески)
І я хочу відзначити, що в цьому процесі боротьби за утвердження української держави велику роль відіграє Українська православна церква Київського патріархату, так само, як і інші християнські православні і неправославні церкви, які активно теж беруть участь у захисті нашої рідної української землі. І ми зараз чекаємо від Вселенського Патріарха Варфоломія визнання Української православної церкви автокефальною церквою, тобто незалежною церквою не тільки від Москви, а і від самого Константинополя. Ми будемо незалежні від усіх центрів і отримаємо Томос. Так ось, нас утверджує не тільки ця ідея, а вона приводить в тремтіння, буквально в тремтіння Москву, тому що, якщо українська церква стала визнаною автокефальною, то це значить, що Москви в Україні не буде. (Оплески) Не буде московського духу, а буде панувати українство. Ми шануємо і росіян, які живуть на території Москви, але шануємо тоді, коли вони люблять землю, яка їх годує, яка їх прийняла. А якщо вони не люблять землю, то вони нам не брати. А треба любити тю землю і дякувати за те, що вона їх годує.
І ми віримо, віримо і переконані, що єдина українська церква буде в Україні, і що українську державу не знищать ніякі ворожі сили, тим більше російські сили. Я бажаю, щоб ми, українці, насамперед єдналися, бо в єдності наша сила. і всі біди, які український народ перетерпів за тисячолітню історію, причина їх – наша роз'єднаність. І тому і у молитві ми звертаємось: "Боже, нам єдність подай". І коли буде єдина українська православна церква, разом з іншими християнськими церквами і представниками інших релігій, які люблять землю, на якій жили, ми побудуємо міцну українську державу, яка буде залогом основою миру не тільки в Європі, а і в світі. Слава Ісусу Христу! І слава Україні! (Оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Героям слава!
Я маю честь запросити до слова главу і Отця Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава.
(Оплески)
15:56:31
СВЯТОСЛАВ.
Ваше Святосте! Преосвященні владики! Всечесні отці! Достойний пане Голово Верховної Ради! Представники української держави! Дороге наше світове українство, яке тут присутнє! Достойні представники дипломатичного корпусу! Шановні гості! Слава Ісусу Христу!
Ми із біллю і сумом згадуємо в цих днях жертв великої трагедії, злочину проти людства. Рана, яка нанесена не тільки в тіло українського народу, але всього людства, знана під словом Голодомор. Ми сьогодні хочемо перед нашим Господом і Спасителем пом'янути усіх жертв, бо не ми, але він знає ім'я кожного, ім'я, яке записано у нього на небесних скрижалях. Але, згадуючи цю трагедію, я би хотів сьогодні згадати теж і героїчні сторінки цих роковин. Усіх тих, які намагалися бути голосом тих, у кого голос відібрали; тих, які рятували жертв цієї величезної трагедії.
Я би хотів сьогодні згадати свого великого попередника праведного митрополита Андрея Шептицького, який перший серед усіх лідерів світової думки, і, мабуть, перший серед церковних лідерів, разом із своїм Галицьким Єпископатом підняв голос на захист вмираючих українців, на Великій, як тоді говорилось, Україні.
24 липня 33-го року наші владики скерували до світової громадськості історичного листа під назвою "Україна в передсмертних судорогах". В тому листі є такі слова: "Кров робітників, що в голоді орали чорнозем України, кличе до пімсти до неба! Усіх християн цілого світу, усіх віруючих у Бога, а особливо всіх робітників і селян, передусім усіх наших земляків, просимо прилучитися до цього голосу протесту та болю і розповсюдити його у якнайдальші країни світу".
Саме з ініціативи Андрея Шептицького у Львові був створений Комітет національного порятунку, який потім був підтриманий православним духовенством Польщі, а відтак розповсюджений по всіх країнах Європи і світу: в Канаді і в Північній Америці. Наші владики не лише були першими, які наважились говорити правду. На цілий світ вони почали в діяльний спосіб рятувати від голоду братів і сестер за Збручем. У всіх наших парафіях, у всіх наших громадах почали збиратися кошти, а відтак – харчі. Це є дивно, але кошти і харчі доходили до тих, хто їх потребував. Ми не знаємо, скільки вдалось зібрати, але в тодішніх польських злотих це були десятки тисяч. Причому, що українці самі не були дуже багатими на той час людьми, післявоєнних роках. Завдяки праці української громади у цілому світі голос вмираючого наддніпрянця був почутий у світі і до нас приєдналися інші представники інших церков, інших народів.
Я би хотів, щоби сьогодні кожен, хто живе на благодатній українській землі почув голос крові, який волає сьогодні до неба. Я би хотів, щоби кожен, хто приїжджає на цю благодатну землю, і кожна чесна людина у цілому світі у цих днях прислухалася до цього голосу. Ми сьогодні молимося за усіх жертв Голодомору і просимо у Господа, щоби він прийняв дітей української землі у свої обійми. Але ми сьогодні хочемо теж із вдячністю згадати усіх, хто рятував тих жертв.
Вічна пам'ять нашим братам і сестрам, які були штучно вбиті голодом на Україні. Але вічна слава і вдяка усім тим, хто врятував хоча би одну українську душу. Бо, як каже древня мудрість: "Хто врятував хоча б одну людину, той урятував цілий світ".
Слава Ісусу Христу! Слава Україні! (Оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Героям слава!
Перед тим, як надати слово наступному виступаючому, я хочу повідомити, що на кожному робочому місці є перекладач, бо я чую, що перекладають дехто. І ви можете скористатися перекладачем, який є навушником, для того, щоб… на першому каналі ви зможете отримати переклад під час прослуховування промов.
І, шановні колеги, до слова запрошується Надзвичайний і Повноважний Посол, експерт з міжнародного права, доктор юридичних наук, професор Володимир Василенко. (Оплески)
Переклад на другому каналі, повідомляю.
16:03:37
ВАСИЛЕНКО В.А.
Шановний пане головуючий, шановні учасники засідання! Голод – жахливе слово і вбивче явище. Внаслідок голоду людина за певних обставин може втратити дароване Богом життя. Впродовж тисячоліть під час численних війн держави час від часу використовували голод як засіб примусу захисників обложених фортець до припинення опору. Засіб жорстокий і антигуманний. Однак обложені завжди мали вибір: або вмерти голодною смертю, або здатись і залишитися живими. Голод як зброя ніколи не використовувався проти власного населення, а тим паче в мирний час.
У 1932-1933 роках в умовах миру ленінсько-сталінський комуністичний режим, за фасадом якого ховався привид російського імперіалізму, свідомо застосовував в Україні голод як найжорстокішу, абсолютну зброю масового знищення, не залишаючи мільйонам українців жодних шансів на порятунок.
За допомогою цієї диявольської зброї українській нації було завдано апокаліптичного за своїми масштабами і наслідками удару. Але нація вистояла і завдяки невтомним зусиллям своїх кращих синів і дочок відродилася і відновила українську незалежну державу. В ній ми живемо сьогодні і шануємо пам’ять вбитих голодом мільйонів українців.
Нині російський імперіалізм знову кинув нам смертельний виклик, розпочавши проти України збройну агресію. Її мета, в принцип,і не відрізняється від мети Голодомору: знищення української нації та її державності. Найкращим пам’ятником жертвам Голодомору і всім, хто віддав своє життя за волю України, стане перемога у нав’язаній Україні війні, а вона неодмінно буде за нами.
Штучно організований в Україні голод, який тепер весь світ називає Голодомором, став найбільшим злочином вбраного у більшовицькі шати російського імперіалізму проти української нації, злочином геноциду. Оперта на марксистські догми ленінсько-сталінська доктрина виходила з химерної перспективи побудови єдиної всесвітньої пролетарської держави. Її системоутворюючим ядром мала стати більшовицька Росія. В цій державі не було місця ні селянству, ні окремим націям.
Організовуючи штучний голод в Україні, тоталітарний комуністичний режим прагнув винищити українських селян, які становили питому частину української нації, і які не сприймали комуністичні ідею та владу, чинили впертий опір спробам позбавити їх приватної власності на землю і запровадити в Україні земельний устрій, що суперечив світоглядним цінностям і віковічним традиціям українців.
Українську націю владні кола обох імперій: білої і червоної, завжди розглядали як системоруйнівний чинник і потенційну загрозу їхній цілісності і самому існуванню. Геноцидне знищення голодом українського селянства стало складником багатоходової і багатоцільової превентивної каральної операції, спрямованої проти української нації як такої. В той час більшість селян були українцями, а більшість українців були селянами. Серед сільського населення українці становили переважну більшість, а у деяких районах їхня чисельність перевищувала 90 процентів. Отже, режим знищував українців тому, що вони були селянами, а селян - тому, що вони були українцями.
Використаний як зброя для упокорення України Голодомор став засобом остаточного вирішення земельного питання по-комуністичному. Сьогодні певні бізнесові і залежні від них політичні кола земельне питання в Україні прагнуть вирішити по-олігархічному. Останні роки в Україні ведеться настирна пропаганда такої моделі "вільного" (в лапках) ринку землі, запровадження якої може призвести до створення гігантських земельних латифундій і завершитись новою катастрофою, не менш руйнівною для всієї нації, ніж Голодомор. (Оплески)
Найкращим вшануванням пам'яті жертв Голодомору було б закріплення в Конституції України норми принципу: "Основою земельного устрою України є фермерське приватне господарство родинного типу". (Оплески) З метою втілення цього принципу в життя необхідно розробити і ухвалити детальний законопроект, і відповідно до статті 14 Конституції України назвати його Закон України про охорону і збереження землі як національного багатства. (Оплески) Закон має передбачати запровадження в Україні цивілізованого ринку землі на основі відмови від примітивного ставлення до неї як до звичайного товару. Виписані в законі умови купівлі-продажу землі мають виключати можливість її розграбування та руйнації як власними олігархами, так і іноземним капіталом. Необхідно виходити з того, що земля є товаром особливого роду і стратегічним національним ресурсом, від збереження якого залежить добробут і безпека всієї української нації, а врешті-решт - існування української національної державності українського типу.
Шановне товариство! Голодомор став брутальним засобом війни проти української мови – ключової ознаки ідентичності української нації, її інтегральної цілісності та єдності. Влада "білої імперії" боролась проти української мови шляхом всіляких її обмежень, а влада "червоно імперії" вдалась до значної радикальніших, а скоріше до злочинних дій. Вбиваючи голодом мільйони українських хліборобів, комуністичний режим фізично знищував носіїв…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Я прошу дати можливість завершити ще хвилину.
ВАСИЛЕНКО В.А. Голодомор мав наслідком суттєве зменшення числа носіїв української мови. У вражених голодом і горем українських селах на певний час замовкла українська пісня, яка завжди була надійним оберегом української мови. Натомість в 1934 році комуністичною владою було рекомендовано до виконання близько 500 нових пісень російських композиторів.
Комуністичний режим використав Голодомор як привід для звертання українізації в Україні. І з тих пір почалися хвилі русифікації України. Вже в незалежній Україні за бездіяльності, а то і за потуранням влади, відбулося витіснення української мови з багатьох важливих сфер суспільного життя. Верхом цинізму стало оголошення власниками радіо і телеканалів української пісні не форматом, а фактично її забороною. Сьогодні процес…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, ще хвилину додайте.
ВАСИЛЕНКО В.А. …певною мірою зупинено. Головним чином завдяки гірким урокам збройної агресії Росії, внаслідок якої Україна втратили саме ті частини своєї території, де зусиллями місцевої влади, при мовчазній згоді центральної, відбулася зачистка всього українського і вільно діяли адепти і агенти "русского мира".
Тому я був дуже радий почути рішучість Голови Верховної Ради ухвалити вже на цій сесії Верховної Ради Закон про українську мову як державну. В умовах протидії російської агресії неформатом має стати все, що спрямовано проти української мови, суспільної та державної єдності України. Надзвичайно важливим є донесення правди про Голодомор.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Ще, будь ласка, 1 хвилину додайте.
ВАСИЛЕНКО В.А. Через цілий комплекс причин все ще не до кінця вирішена проблема визнання Голодомору, який має 2 виміри, ця проблема: національний і міжнародний.
Як свідчать соціологічні опитування, в Україні поступово відбувається постійне збільшення числа опитаних громадян, десь до 80 процентів, які визнають Голодомор злочином геноциду. Але значна кількість, порядку 15?20 процентів, не погоджуються з цим або не визначилися.
На міжнародному рівні злочином геноциду Голодомор визнали законодавчі органи більше 20 держав. Попри важливість міжнародного визнання Голодомору злочином геноциду проти української нації, пріоритетне значення має свідома…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, хвилину завершити.
ВАСИЛЕНКО В.А. …геноцидній природі Голодомору, розуміння ними справжніх причин та наслідків нашої національної трагедії, лише за цих умов правда і пам'ять про Голодомор морально гуртуватиме українське суспільство і зміцнювати політичну єдність у країні.
Слава Україні! (Оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Героям Слава!
До слова запрошується голова Українського інституту національної пам'яті В'ятрович Володимир Михайлович.
Будь ласка, пане Володимире.
16:14:57
В'ЯТРОВИЧ В.М. Доброго дня, шановні учасники меморіального зібрання пам'яті жертв Голодомору.
Знищити українців як націю – мета організаторів Голодомору. Остаточно ліквідувати мову, культуру, історію - все те, що робило нас унікальними в цьому світі. Тому масштаби злочину такі великі, тому вбито мільйони людей. Але його жертвами стали і ті, хто вижив у 1932-1933 роках, бо мало забути, хто вони, ким були їх предки, що мають зберегти для світу їх нащадки, мало забути, хто і за що убивав їх.
Смерть і забуття – це ціль Сталіна та його поплічників щодо українців. Вона не досягнута: українці вижили і не забули, ми існуємо і пам'ятаємо, ми існуємо, бо пам'ятаємо, пам'ятаємо про Голодомор. Ми пам'ятаємо як внутрішні суперечки допомагали зовнішньому ворогу, ми пам'ятаємо, що стається і з тими, кому забракне сили відстояти свободу, хто проміняє її на хліб, як слід за свободу, втратить і його. Ми пам'ятаємо, як дорого коштує віра у привабливі гасла, як "Землю селянам" перетворилося на "в землю селян". Але ми також пам'ятаємо українців, які піднімалися на повстання, які своїми повстаннями завдавали комуністичному режиму дошкульних ударів, робили його слабшим, неспроможнім повторити потім десь-інде в поневоленій ним Європі злочини масштабу Голодомору. Ми пам'ятаємо тих українців, які ділилися останнім шматком хліба, які, ослаблені голодом, показували світові свою людяність, силу цієї людяності. Ми пам'ятаємо помсту молодого українця у Львові за вбивство мільйонів його братів та сестер, яка стала виявом національної гідності. Ми пам'ятаємо тих українців, які берегли пам'ять про пережите, хоча платили за це волею, а часом навіть життям. Ми пам'ятаємо і тих не українців, які мали сили казати правду навіть тоді, коли ніхто не хотів її чути. Ця пам'ять – це наш реванш за мільйони вбитих. Вона робить нас сильнішими, бо в пам'яті вони оживають, стають поруч з нами в теперішній нашій боротьбі. Тому спадкоємці тодішніх вбивць досі прагнуть стерти цю пам'ять. Вони намагалися переписувати наші підручники історії, закривали тут архіви, поширювали брехню про Голодомор у світі. Але правда виявилася сильнішою, пам'ять – нездоланною, і такими зробила нас.
Руки дитини, яка 20 років тому вперше запалила свічку пам'яті, стали сьогодні руками солдата, які тримають автомат і захищають батьків. Очі, які тоді вмивалася сльозами від розповіді бабці про пережите у 32-33-му роках, нині впевнено дивляться на ворога через приціл. Нація, яка єдналася в хвилини вшанування померлих із голоду в минулому, сьогодні об'єдналася, аби захистити своє майбутнє, і створила потужну армію. Скорбота за вбитими предками дає сили нам захищати себе і нащадків. Ми пам'ятаємо: ми сильні! (Оплески)
Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України СИРОЇД О.І.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.
В нас є присутніми сьогодні на засіданні представники парламентів наших країн-партнерів. І зараз я маю велику приємність запросити до слова голову групи дружби "Україна-Португалія" Асамблеї Республіки Португалія Рікарду Бешіга.
Ви так само можете скористатися навушниками, кому потрібен буде переклад. Будь ласка.
16:18:42
РІКАРДУ БЕШІГА.
Шановні члени Верховної Ради України! Шановні члени уряду України! Ваше Високоповажносте! Дорогі друзі! Від імені уряду Португалії та Президента Португальської Республіки я хотів би подякувати вас за запрошення взяти участь в цьому міжнародному форумі, який вшановує пам'ять 85-ї річниці Голодомору в Україні і акту геноциду українського народу. Хочу висловити солідарність та повагу з боку парламенту та народу Португалії з українцями, які постраждали від однієї з найтяжчих трагедій, яка сталася в 1932-1933 роках.
Багато мільйонів людей загинули в результаті реалізації економічної та ідеологічної програми радянської держави. І зусилля міжнародної спільноти були спрямовані на їх підтримку, в той час як радянський уряд перестав дбати про життя своїх власних громадян. Це не лише був злочин проти українців, але і проти людяності. Ми сьогодні віддаємо шану тим, хто загинув в результаті цієї варварської політики, і також вшановуємо тих, хто намагався чинити спротив цим діям тодішнього радянського уряду.
Пам'ятати Голодомор - означає пам'ятати історію політичних та ідеологічних моделей, які заохочували війну, пригноблення, насильство і які залишили глибокі шрами у свідомості людей. Сьогодні ми задаємо собі питання як історія людства, в якій було стільки багато актів насильства проти беззахисного населення, і які були результатом ідеології, чи не було це спрямовано або використано як засіб утримання при владі. І тому ми закликаємо до поваги до міжнародних норм і закликаємо до урядів не керуватися у своїй політиці лінгвістичними, культурними або етнічними принципами.
Хочу сказати, що після 1945 року у багатьох країнах світу, або по всьому світу, більше 20 мільйонів людей загинуло в ході різних конфліктів в різних частинах світу. Після Другої світової війни більшість суспільств відмовились від таких політичних моделей, які спричиняли до таких подій і перейшло до... або обійняло принцип дотримання гуманізму, прав людини.
І я хочу в цьому зв'язку згадати, що у 1945 році було прийнято Хартію Організації Об'єднаних Націй, у 1948 році – Загальну декларацію прав людини, а у 50-ті роки – також Декларацію про запобігання актам геноциду. Я думаю, що ці документи стали запорукою миру та процвітання. І зараз ми дивимося на те, що несе нам майбутнє. В багатьох частинах світу існують кризові явища, але ми вважаємо, що повага до закону, до прав людини – вони мають переважати над макіавеллівськими принципами утвердження влади, утримання влади і превалювання національних інтересів. Але ми можемо сказати, що зараз політика щодо окупованих територій повертається і це є результатом діяльності тих, хто знаходиться при владі. Ми вважаємо, що слід використовувати і наднаціональні інструменти, які б сприяли дотриманню миру та збереженню миру у світі.
Протягом останнього століття не лише брутальні акти сталінської влади проти українського народу, але також і інші порушення, грубі порушення, міжнародного права відбувалися багато років. Тому акти і політика, спрямовані або які завдали такої шкоди українському народу, вони також практично були спрямовані і проти міжнародного права та інтересів всієї світової спільноти.
Загальновідомо, що Португалія підтримує суверенітет та територіальну цілісність України і засуджує перехід Криму до складу Російської Федерації і вважає… Португалія вважає це невідповідним міжнародному праву.
Тому я маю таке послання до цього форуму. Ми маємо… ми солідарні з українським народом у вшануванні пам'яті жертв Голодомору, ми солідарні з українським народом щодо його захисту… його незалежності та територіальної цілісності української держави, а також у реалізації сподівань українського народу на перетворення в частину європейської громади і дотримання цим народом принципів демократії, верховенства права та добробуту.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Спасибі вам за підтримку. (Оплески)
Наступний доповідач – великий друг України, конгресмен Сполучених Штатів Америки, засновник і співголова Конгресового Українського Кокусу Конгресу США, автор закону про встановлення пам'ятника жертвам Голодомору у Вашингтоні Сандер Левін.
(Іноземною мовою)
(Оплески)
16:26:36
САНДЕР ЛЕВІН.
Дякую. Я підготував свій виступ. Але хочу почати з того, щоби сказати, що мої враження від сьогоднішньої події, вони лише збільшують, посилюють моє переконання в тому, що український народ докладає зусиль до того, щоб вибороти демократію. Сподіваюсь, що я не порушу часові межі у своєму виступі.
Багато десятиліть тому, коли я вчився у коледжі, я прочитав книжку про Радянський Союз. Я сприйняв цю книгу як намагання повністю виправдати відсутність демократії у Радянському Союзі та обійми авторитаризму в ньому. Що буквально вистрибнуло із сторінок цієї книжки до моєї свідомості, це намагання пом’якшити нову для мене тему – голоду 1932-1933 років в Україні. Автор стверджував, що розповіді про голод були значно перебільшені, а тому загинуло набагато менше мільйонів, ніж припускалось раніше. Це небезпечна, недостойна і нечутлива мова закарбувалась в моїй пам’яті протягом багатьох років.
Можу сказати, що ці міркування мене також переслідували, коли я в якості конгресмена відвідав Сараєво, Сербію та Хорватію, зустрівся з президентом Слободаном Мілошевичем, і тоді я закликав президента Клінтона не забувати Боснію.
У 1992 році до мого виборчого округу при виборах до Конгресу входила територія з великою українсько-американською громадою. Мої стосунки з українськими друзями і бесіди широкого кола питань, в які я був включений протягом двох десятиліть, були життєво важливими для моєї роботи в Конгресі.
Наслідком цього стало формування в 1997 році офіційної групи підтримки України в Конгресі США. Це дозволило членам Конгресу з усієї країни, які були особливо зацікавлені Україною, відносинами між Україною і США, об’єднатись і працювати разом над розбудовою цих відносин.
Я пам’ятаю, як доєднався до протесту в посольстві України в Вашингтоні під час Помаранчевої революції, коли тодішній український уряд, який був при владі тоді в Києві, фальсифікував демократичне голосування.
Ще одним незабутнім досвідом для мене було приєднатись до акції протесту біля Українського культурного центру у Воррені, штат Мічиган, під час Революції гідності, п’ята річниця якої святкується у ці дні.
Всі ці переживання, а також багато інших, що я їх поділяв з українсько-американською громадою протягом останніх 40 років, надихнули мене представити резолюцію в Конгресі, що після тривалих зусиль дозволило побудувати в Вашингтоні вражаючий пам'ятник жертвам Голодомору. Цей зворушливий монумент, вдало розташований поблизу Капітолію у Вашингтоні, є важливим свідченням цієї жахливої плями у світовій історії та життєво важливим досвідом для навчання прийдешніх поколінь. Голодомор є нагадуванням вартості демократії і діяльності тоталітарного радянського режиму та придушення ним цієї демократії.
Тепер менше бар'єрів на шляху правди і досягнення правдою людей, їх свідомості. Тому вшанування пам'яті жертв Голодомору є знаком чи актом боротьби проти спроб придушення демократії. Як сказав колись Уїнстон Черчіль, ніхто не сподівається, що демократія є найбільш досконалою або найбільш всеохоплюючою. Він сказав, що демократія може бути дуже брудною, але її мета може бути набагато кращою ніж будь-які інші форми правління.
Україна зараз намагається боротися, або протистояти агресії, і Голодомор був зброєю, яку використовував диктатор проти українського народу. Ця трагедія має поглибити нашу рішучість у боротьбі за свободу і демократію, і не робити героїв з диктаторів. Україна сама пережила і має свідчення того, що таке тоталітарний режим, тому подолання загроз для демократії, таких як несправедливість і корупція, залишаються в центрі зусиль. Сполучені Штати повинні підтримувати Україну в її зусиллях.
Для мене було боляче, але важливо прочитати документальні свідчення з нової книги Анни Епплбаум "Червоний голод. Війна Сталіна проти України". І вона розповіла, як українські селяни були змушені робити вибір. І тут така дуже зворушлива цитата "матері з дітьми на руках" – зробила найсильніше враження. "Я пам'ятаю, що бачив одну таку матір, яка більше була схожа на тінь ніж на людину, вона стояла біля дороги і тримала в руках практично кістяк своєї дитини, і замість того, щоб смоктати порожні груди своєї матері, він смоктав свої маленькі суглоби". Я не знаю, наскільки нещасною була ця жінка. Я так само переживав, коли доводилося читати про те, що люди бачили, ідучи на роботу, тіла, які лежали вздовж доріг, тіла людей, які померли від голоду.
Тому геноцид, якщо про нього чітко не вказати, що це геноцид, може уможливити акти геноциду в майбутньому.
Борис Потапенко з Мічигану є моїм гарним другом. Я, на жаль, не говорю українською, але я хочу засвідчити, що ми будемо згадувати жертв Голодомору.
Дякую за вашу увагу.
Веде засідання Голова Верховної Ради України ПАРУБІЙ А.В.
ГОЛОВУЮЧИЙ. … Голови Сейму Литовської Республіки Йонас Лесіс.
16:35:16
ЙОНАС ЛЕСІС.
Шановний пане Голово Верховної Ради, шановні народні депутати, міністри, шановні посли, гості, дозвольте прочитати слова Голови Сейму Литовської Республіки і подякувати особисто за запрошення на це засідання.
Шановні, відзначаємо 85-і роковини однієї з найтрагічніших сторінок історії українського народу – Голодомору. Неосяжний розумом є масштаб цієї трагедії, наслідком якої стали мільйони жертв.
За 2 роки у 1932-1933 роках померло до 10 мільйонів людей. Голод прийшов не через стихійне лихо, посухи чи неврожаю. Це був результат цілеспрямованої політики сталінської влади. Тоталітарна система, віднімаючи примусом продукти харчування, оточуючи блокадою села та навіть райони, створила для українців такі умови, що вони не могли вижити. Знищені цілі покоління українських землеробів, придушені національна самосвідомість і національна ідентичність, а держава лишилася розколотою соціально та економічно.
Литва ще у 2005 році визнала Голодомор геноцидом українського народу.
У жовтні 2018 року Сенат Сполучених Штатів Америки також одноголосно прийняв таку резолюцію.
Пам'ятаймо, що для злочинів проти людства немає строку давності, тому підтримаємо прагнення України закріпити цей болючий історичний досвід у міжнародному масштабі.
Пригадуючи сплановане знищення українців окупаційною радянською владою – великий Голодомор в Україні, вшануємо пам'ять невинних жертв, збережімо історію у пам'яті прийдешніх поколінь і запам'ятаємо попередження на майбутнє, що незалежність не надається, маємо її будувати, обороняти і розвивати.
Литву і Україну єднають особливі дружні відносини між країнами і людьми: обидва народи пройшли через довгу та складну боротьбу за свою свободу і безпеку. Щиро вас підтримуємо, бажаємо ніколи не втратити відповідальності за людей свого народу та рішуче будувати єдину демократичну і квітучу державу.
Висловлюю вам щиру повагу. Голова Сейму Литовської Республіки Вікторас Пранцкетіс.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, і Сейму, і Голові Сейму, нашим великим друзям з Литви.
І я, колеги, до слова запрошую Голову Міжнародного координаційного комітету у справі Голодомору, Генерального секретаря Світового Конґресу Українців Стефана Романіва. Пане Стефан, будь ласка. (Оплески)
16:39:11
СТЕФАН РОМАНІВ.
Слава Ісусу Христу!
"Коли суспільство відзначає трагічні дати своєї історії, воно проходить очищення правдою про минуле і відповідальністю за майбутнє країни. Ми ще не все зробили, щоб пошанувати мільйони замучених голодом співвітчизників", – писала Валентина Борисенко у книжці "Свіча пам'яті". Сьогодні напередодні 85-ї річниці Голодомору-геноциду до Києва приїхало понад 300 делегатів і гостей з 29 країн світу із мережі Світового Конгресу Українців. Ми приїхали сюди, щоб вшанувати пам'ять про багатомільйонних жертв Голодомору та приєднатися до вироблення шляхів подальшої співпраці з міжнародного визнання Голодомору геноцидом.
Представляючи на цьому засіданні Світовий Конгрес Українців, що є голосом понад 20 мільйонів української діаспори, хочу, наскільки це можливо, представити нашу величезну невпинну працю з інформуванням про Голодомор у світі та його визнання геноцидом на глобальному рівні.
Попри тотальне заперечення Голодомору в Україні радянською владою та такими журналістами, як Дюранті, уже в 32-33 роках українська преса Канади і США писали низку статей, наприклад, "Москва заперечує голод на Україні" ("Свобода", 20 серпня 33 року).
В 33-му році Союз українок Америки вже висилали посилки з допомогою. В 1948 році центральна управа СУМу - Спілки української молоді в Німеччині організувала першу маніфестацію. Меморандуми про Голодомор в Україні, з прокламаціями, заяви, поминальні маніфестації, щорічні громадські заходи та церковні відправи, конференції, спорудження пам'ятників - це лише короткий перелік величезної праці української діаспори.
Немає жодного сумніву, що крок за кроком така праця наших попередників відкрила очі світу на сплановану акцію радянського режиму, яку вперше кваліфікував геноцидом відомий польський, єврейського походження, Рафал Лемкін. Сам він зазначив, що не просто випадок масового вбивства, це акт геноциду, знищення не лише людей, але і культури і нації в цілому.
Важливо пригадати, що в 80-х роках Світовій Конгрес вільних українців зібрав та задокументував численні докази і спогади очевидців Голодомору, а в 84-му році ініціював створення Міжнародної комісії для розслідування Голодомору в Україні 32-33 років. В 10-му році ця комісія на своєму остаточному звіті зробила історичне ствердження про те, що Голодомор був штучним голодом і що радянську владу слід за це рішуче засудити.
Треба відзначити великі старання американської української громади для створення конгресової комісії США, яка у 88-му році чітко заявила: Йосип Сталін та його прибічники вчинили геноцид проти українців в 32-33 роках.
В 2008-2009 роках значним поступом стала співпраця СКУ з найвищими владними структурами України, включно втіленням в життя Меморандуму про співпрацю.
Для широкомасштабного відзначення в 2008 році 75-ї річниці Голодомору Світовий Конгрес Українців створив Міжнародний координаційний комітет у справі Голодомору, яким в співпраці із Секретаріатом Президента України, Міністерства закордонних справ, Українським інститутом національної пам'яті провів міжнародну акцію "Незгасима свічка", започатковано в Австралії і закінчено в Києві. Вона успішно пройшла в 33 країнах світу. А в 2010 році Світовий Конгрес Українців організував по всьому світі міжнародну акцію "Свічка моління" під гаслом: " Не дамо згасити свічку пам'яті".
Цього року з нагоди 85-ї річниці Голодомору Світовий Конгрес Українців разом з Міністерством закордонних справ України, Інститутом національної пам'яті та Національним музеєм "Меморіал жертв Голодомору" розпочав міжнародну акцію "Запали свічку пам'яті", яка протягом 80 днів відвідала різні міста країн світу, і завтра завершимо, тут, в Києві.
Тому сьогодні українці діаспори як ніколи об'єднані з нашим народом. Цього року Світовий Конгрес Українців започаткував збір даних нащадків жертв Голодомору по всьому світі, щоб в майбутньому разом з ними передавати історію про Голодомор.
Попри все те, наша праця дала значні результати включно з резолюціями про визнання Голодомору геноцидом українського народу на рівні 17 держав світу.
Завершую словами, з яких я почав. Ми ще не все зробили, щоб вшанувати мільйони замучених Голодомором співвітчизників, отже, і далі працюймо під нашим гаслом: "Україна пам'ятає, світ – визнає". Слава Україні!
ГОЛОВУЮЧИЙ. Героям слава! (Оплески)
До слова запрошується голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Княжицький Микола Леонідович.
16:45:05
КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л.
Ваша Святосте, Ваше Блаженство, Преосвященні Владики, Всечесні Отці, представники церков і релігійних організацій! пане Президенте, пане Голово, шановні члени уряду, дорогі гості! Після 85 років від трагічних подій 1932-1933 років світ приходить до розуміння того, що Сталін зі своїми поплічниками здійснили злочин геноциду проти українського народу. Голод був штучним, скерований проти українського селянства і всього українського народу. Поруч з винищенням селян, знищувалася українська інтелігенція та остаточно згорталася політика українізації по всіх теренах, де проживали українці, і в УРСР, і на Кубані, в Зеленому Клині, в Казахстані – всюди, де жили українці. Ми як представники української держави можемо констатувати, що цю частину нашого боргу перед невинно убієнними мільйонами наших земляків і предків виконуємо. Світ чимраз більше знає про українську трагедію та про неї пам'ятає. І зусилля в цьому напрямку необхідно продовжувати. Разом з тим, українським історикам, історикам з інших держав і нам як політикам потрібно задуматися і працювати над відповіддю на інші запитання. Чому в 32-33-му роках світ і Європа мовчали про Голодомор? Незважаючи на те, що всі держави, які мали свої дипломатичні представництва в СРСР, зокрема в УРСР, про штучний характер Великого Голоду знали, так само, як розуміли, що метою Сталіна було винищення української нації. Більше того, вони не мали проблем з називанням масштабів трагедії, їхні приблизні дані коливалися між 4 і 7 мільйонами жертв. Однак, на Форумі Ліги націй лише декілька держав, зокрема Скандинавські країни і особисто норвезький прем'єр-міністр Йоган Людвіг Мовінкель підтримали засудження злочинних дій російського комуністичного режиму. Світ, в тому числі дипломатичні великі держави: Великобританія, Франція, Сполучені Штати Америки - вже готувалися до залучення Сталіна до грона великих цього світу, майже демократа, хочеться деколи іронічно додати. Ольгерд-Іполит Бочковський, блискучий український соціолог і голова Комітету допомоги голодуючим в Чехословаччині, описав хворобу тодішньої Європи в статті "Безхребетна Європа", у визначальному українському голосі, про етичний упадок тодішньої Європи і наслідки, які це принесло для всього континенту.
"Дивніше, – він ствердив, – Європа реагувала на те, що і як сталося, а тепер її цікавить передовсім, де і в кого що трапилося. Залежно від цього вона або мовчить, або реагує. Злочин перестає бути злочином, кривда - кривдою, утиск - утиском, насильство - насильством у зв'язку з тим, чи вони сталися, наприклад, у Москві або в Берліні, по цей чи по той бік совіцького кордону. Ще не запізно протестувати проти більшовицького терору. Європа мусить надолужити те, що злочинно досі проґавила. Протестуючи проти диктатури Гітлера, мусить протестувати також проти диктатури Сталіна. Лиш тоді її протест не буде кон'юнктурним, але досягне…"
ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу надати хвилину.
КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. "… морального патосу на вислів людяності і засуду насильства взагалі".
Ці слова мають дуже актуальне значення. І сьогодні в Європі дуже багато сил, які намагаються виправдати російську агресію та російські злочини. Безхребетність Європи щодо Голодомору в кінцевому результаті призвела до змови Гітлера і Сталіна, які розпалили пожежу Другої світової війни. І ті, які оправдують політику Кремля, зараз ведуть Європу до нової трагедії. І тому таким важливим завданням є пригадати Європі і всьому світові про український Голодомор.
Пам'ятаючи про жертви Голодомору, ми маємо також пам'ятати про тих, хто намагався допомогти. Українці поза межами СРСР розгорнули велику акцію допомоги голодуючим братам та інформували, як могли, світову громадську думку. На заклик греко-католицького митрополита Андрія Шептицького Віденський католицький кардинал Теодор Інніцер створив "Міжнародний міжконфесійний комітет допомоги", якому підпорядкували комітети з Європи, США і Канади. Плекаймо про них пам'ять…
ГОЛОВУЮЧИЙ. 30 секунд, будь ласка, завершити.
КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. …бо в лиху годину вони дали прекрасне свідоцтво людяності на високих моральних і етичних стандартів, а без них політика завжди стає "боями без правил" і "правом сильного".
Дякую. Слава Україні!
(Оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Героям слава!
До слова запрошується голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Гопко Ганна Миколаївна.
16:49:47
ГОПКО Г.М.
Слава Ісусу Христу!
Насправді, коли ті мільйони українців, які вмирали від голоду, чи уявляли вони, що сьогодні, через 85 років, в сесійній залі уже незалежної України буде таке поважне товариство? Чи думали вони тоді, що, вбиваючи голодом українців, мета сталінського режиму була вбити Україну?
І я хотіла подякувати всім, хто приїхав сьогодні з різних куточків світу, щоб разом з нами пом’янути тих невинно загиблих і щоб разом з нами подякувати тим, хто тоді допомагав Україні для того, щоб встала Україна і світ правди засвітила.
Я переконана, щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було знищити другу радянську республіку, а отже, вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція була дуже простою і вкрай примітивною: немає народу, а отже, немає окремої країни, а в результаті немає проблеми.
Така політика в класичному розумінні цього слова означає геноцид. Саме ці слова і таке розуміння злочину найбільшого в ХХ сторіччі проти України в книзі описав Джеймс Мейс, книга з надзвичайною назвою "Ваші мертві вибрали мене". І ми дякуємо Джеймсу Мейсу за те, що автор газети "День", за те, що він відкривав світу правду, за те, що він вивчив українську мову. І таких як він є дуже багато, які приїхали. які закохались в Україну і зрозуміли трагедію нашого народу, але з позиції сили, не з позиції туги, а з потуги нашої держави.
І тому, колеги, сьогодні я б хотіла сказати до інших: не бійтесь. Ті держави світу, які ще не визнали Голодомор геноцидом, а деякі з них бояться це зробити, бо не хочуть псувати свої відносини з Кремлем, я закликаю вас як в Біблії: не бійтесь, бо потрібна правда цьому світу не більше, чим правда, яка потрібна для нас.
Дійсно, найголовніше визнання і засудження геноциду є запобіжником для його повторення в майбутньому, і правонаступниця СРСР Росія не визнала Голодомор геноцидом, засекретивши ключові документи проти злочину комунізму. І сьогодні, колеги, коли ми згадуємо тут і ми говоримо, що ми сильні. Так, Україна зараз протистоїть Кремлю, українська армія одна з найпотужніших в Європі. Ми даємо відсіч, ми стали контриб’ютором європейської безпеки.
І тому, колеги, я б хотіла сказати, що Україна вистояла і вистоїть, завдяки і вашій підтримці зокрема. І тому я вірю, що одного дня на Червоній площі так само, як і в 1991 році, коли був кінець імперії зла, і на танку був український прапор в Москві, одного дня замість похованого Леніна, цього ідола сатанізму, і так далі, у Москві буде пам'ятник жертвам Голодомору, тому що буде сильна Україна. (Оплески)
Слава Україні! Ми віримо, що одного дня ті мільйони…
ГОЛОВУЮЧИЙ. 30 секунд.
ГОПКО Г.М. … що ті мільйони, які загинули, з неба помагають нам для того, щоб не тільки сильна відбулась Україна, але й для того, щоб в Росії ті мільйони, які чекають, через успішну Україну нарешті побачили справедливість. Слава Україні!
(Оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. І дякую пані Ганні як натхненнику нашого сьогоднішнього зібрання. Дякуємо, пані Ганно.
І я запрошую до слова народного депутата України, голову Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Немирю Григорія Михайловича.
Будь ласка, пане Григорію.
(Оплески)
16:53:48
НЕМИРЯ Г.М.
Шановний пане Голово! Пані і панове! Голодомор. "Жнива Скорботи". Вже багато сьогодні в цій залі говорили про цю жахливу подію в історії українства, в історії всього людства. Святіший Патріарх Філарет ділився спогадами свого дитинства на Донбасі. Я, як і він, народився і виріс на Донбасі. Я впевнений, що багато людей в цій залі і поза нею мають родичів, які не пережили геноцид, і тому ми маємо не лише про це пам'ятати, ми маємо доносити цю правду до всіх у країні і до всіх за її межами.
Я хочу… Конгресмен Левін цитував документальні свідчення з однієї з нещодавно опублікованих книжок. Я хочу також зачитувати свідчення Голодомору у місті Єнакієве. Місто, яке зараз знаходиться на території, яку не контролює українська влада. Це спогади з книжки, яка так і називається "Свобода і терор на Донбасі".
"Під парканом лежить жінка. Мертва. Ми підійшли. І біля неї дитинка. І жінка мертва, а дитинка жива. І вона така – до одного року. І воно витягло з мами грудь і смокче. А мати ж мертва. Ну і ми з братом стали і плачемо. І тут їде санітарна машина, яка підбирає ці трупи. А вони там ходили постійно, бо дуже багато було трупів, лежало. І вони хапають, то зіскакують два чоловіки там, за ноги ту жінку нагору, ту дитину туди, де мертві лежать. Повезли туди, на звалку, на цвинтар жінку і дитину".
Тисячі таких свідчень, від яких просто сльози накочуються!
Але коли ми говоримо про жахливу трагедію, ми також маємо говорити, що трагедії не бувають випадковими або вибірковими. Згадуючи про трагедію українства ми також мусимо згадувати, що під час Голодомору загинуло багато представників національних меншин: німців, поляків, болгар, євреїв, багато з тих, які, зокрема, жили і на Донбасі. Ми маємо про це згадувати, тому що Україна різноманітна, але Україна має бути єдиною…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу хвилину.
НЕМИРЯ Г.М. …хто визнав її своєю Батьківщиною.
І в кінці цієї книжки є такі слова, я хочу їх також процитувати.
"Сталінський терор був розправою над свідомістю. Донбас був притулком для всіх, хто тікав від закону. І тому Сталін мав усі причини вважати, що там можна геть усе. Диктатор тероризував Донбас, тому що цей регіон символізував свободу". Зараз тероризую всю Україну, тому що Україна символізує свободу.
Я думаю, такі уроки ми маємо вивчити. І вивчення уроків означає, що ми всі відповідальні за те, щоб Україна була свободною, щоб в Україні можна було свободно дихати не лише зараз, а й у майбутньому.
Я хочу подякувати всім нашим іноземним гостям за те, що вони зараз у цій залі символізують підтримку і солідарність з Україною.
Дякую за увагу.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.
До слова запрошується співголова громадського комітету з вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні Іван Васюник.
Будь ласка, пане Іване.
16:58:10
ВАСЮНИК І.В.
Високоповажні учасники засідання! 28 листопада 2006 року у цій залі відбулася подія, яка за своїм значенням співставна з проголошенням Акту незалежності України.
Після відновлення незалежності Україна програла багато фронтів: поступилася духовному – до того часу розділена наша церква, віддали інформаційний простір, залізли в економічну кабалу, підсівши на газову "голку" Росії. І лише після Революції Гідності поступово відновлюємо позиції.
Визнання ж парламентом України Голодомору 1932-1933 років геноцидом українського народу знаменувало чи не єдину на той час нашу перемогу у гібридній війні путінської Росії проти України. Це була перемога над страхом, як би не протидіяв нашому народу страх, як би не намагався Кремль перекреслити нашу пам'ять і застерегти інші народи, як би не ховалися від національної пам'яті на той час наші власні державці і як би не боялися слова "геноцид" чиновники і партійці. Напередодні голосування у кулуарах цієї зали я зустрічався з депутатами. Член фракції Партії регіонів зі сльозами на очах розповідав, що Голодомор вбив майже усю його родину, але він не може йти проти рішення фракції і не голосуватиме законопроект. Скільки ще й тепер страху і зрадництва у цій залі під час розгляду питань війни і миру, окупації Росією українських територій і не лише. Чому? Може тому, що ми і після Революції Гідності не провели люстрацію політичного класу… (оплески) … хоча б за ознакою голосування за диктаторські закони 14 січня 2014 року. Голодомор з того часу увійшов у світовий словник, у тканину людської пам'яті. У ці дні пам'ять жертв Голодомору вшановує український народ, вшановують люди і уряди в цілому світі. Масштаб пам'яті – це ми. Масштаб пам'яті може бути малим – саме таким буде й народ, і масштаб пам'яті може бути вічним.
Історія склалася так, що саме масштаб пам'яті – прошу ще півтори хвилини – про Голодомор є для нас, українських громадян, мірилом і національної людської чесності. Відновлена пам'ять про минулу трагедію стала важливим фактором творення новітньої української нації. Це пам'ять не лише про наше минуле, це шлях до розуміння наших сьогоднішніх випробувань і творення нашого майбутнього. Але збереження пам'яті і будівництво української держави потребує великих зусиль, тому поки що нам рано втішатися і заспокоюватися…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу додати хвилину.
ВАСЮНИК І.В. …маємо навчитися завершувати наші національні справи. Закликаю відновити повномасштабну роботу над Національною книгою пам'яті. Треба нарешті прийняти закон про встановлення кримінальної відповідальності про заперечення Голодомору.
Мегазавданням для української та світової громадськості є організація суду над комунізмом. Україна повинна стати ініціатором і центром його проведення, за нас цього ніхто не зробить.
І на завершення. У 2010 році режим Януковича зупинив будівництво меморіального комплексу Голодомору. Два роки тому Президент України Петро Порошенко підтримав звернення громадського комітету та Світового Конґресу Українців про відновлення будівництва, а вже у квітні 2018 року Прем'єр Володимир Гройсман заклав капсулу в будівництво, і Перший віце-прем'єр Степан Кубів…
ГОЛОВУЮЧИЙ. 30 секунд.
ВАСЮНИК І.В. … відповідного урядового комітету взяв на себе лідерську роль в реалізації проекту. Ми пройшли дуже важливі зміни, віхи. (Я завершую за півхвилини).
Спільний колектив українських та польських архітекторів розробив проект музею. Починаючи з суботи, в залі пам'яті "Меморіалу" ви можете ознайомитися із цим проектом. Він символізує правду, що проривається крізь багатолітні заборони.
ГОЛОВУЮЧИЙ. 30 секунд.
ВАСЮНИК І.В. У світі такі музеї будують у партнерстві держави і бізнесу.
Світовий Конгрес Українців, Громадський комітет та "Меморіал" заснували Міжнародний благодійний фонд розвитку "Меморіалу". Збір коштів розпочався. Я думаю, що підприємці та політики-українці стануть першими жертводавцями в цей фонд. А далі кожна українська родина може запалити свою символічну свічку у пам'ять вбитих, понад 7 мільйонів, голодомором українців у ці роки.
(Оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.
І зараз заключний виступ народного депутата України, голови робочої групи з підготовки та проведення засідання Віктора Єленського, який був організатором даного заходу з Апаратом Верховної Ради України. Будь ласка, пане Віктор.
17:03:46
ЄЛЕНСЬКИЙ В.Є.
Ваше Святосте, Ваше Блаженство, Ваше Преосвященство, Отці! Шановні наші посли, міністри, представники парламентів країн світу! Дякую вам за те, що сьогодні ви з нами. Я можу годинами роздивлятися фото українського селянства, зроблені напередодні найстрашнішої в світовій історії трагедії цього селянства. Красиві, горді обличчя, вишиванки, намиста, спрацьовані руки, причепурені діти на колінах, ціла Атлантида, цілий світ дивиться на нас, Атлантида, яка невдовзі піде в океан сліз і крові. Цих людей вбивали і не давали рятуватися, а тих, хто врятувався, тим, хто врятувався, не давали оплакати своїх замордованих.
Під кам'яними опудалами, які були зведені на честь вбивць і катів, вцілілі пошепки розповідали дітям і онукам моторошну історію цієї трагедії. І вже четверте покоління мучиться питанням: як це могло статися і чому це сталося? Це питання стукає в серця і мозок і інтелектуалів зі світовим ім'ям, філософів, істориків, і людей зовсім, зовсім простих, яким вже десятиліття не дає спокійно жити присмертний біль замордованих голодом.
Один з них, дуже вже літній чоловік, розповідав мені колись, як в 33-му році під Борисполем помирав від голоду його батько. На порозі смерті батько постійно повертався до подій 20-го року, 1920 року. До Бориспільського повстання, яке вибухнуло в Борисполі і в прилеглих селах проти чекістів...
ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, хвилину.
ЄЛЕНСЬКИЙ В.Є. …і проти загінців. У церквах били на сполох і закликали чоловіків взятися до зброї. "Я не пішов, - згадував помираючи, - у мені тільки що народила дружина, я не міг. Якби я пішов, то я би загинув як воїн, а не пух би зараз від голоду", - сказав він. "А якби пішли всі, хто залишався тоді по хатах, то ми б не знали зараз таких мук". Ця страждаюча людина, яка 85 років тому стояла на порозі вічності, мала би застережну рацію: якби ми були тоді…
ГОЛОВУЮЧИЙ. 30 секунд, будь ласка.
ЄЛЕНСЬКИЙ В.Є. …якби були ми сильні. Право бути єдиною і сильною, бути державою Україна отримує недаром. Вона вповні заплатила і платить за це.
Вічна слава полеглим! І слава Україні!
(Оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Героям слава!
(Оплески)
(Трансляція відеозапису)
17:09:46
ГОЛОВУЮЧИЙ. Масштабна трагедія Голодомору, що сталася 85 років тому, назавжди вкарбована в історію та пам'ять українського народу. Українське суспільство, політики, всі ми маємо глибоко засвоїти трагічні уроки нашої історії, щоб вони в жодному разі ніколи не повторилися.
Згадуючи катастрофу Голодомору, прошу усіх завтра в суботу 24 листопада у День пам'ять жертв голодоморів о 16 годині за київським часом запалити свічки пам'яті та вшанувати всіх українців, яких знищив тоталітарний комуністичний колоніальний режим.
Хочу подякувати усім, хто взяв участь у нашому зібранні, народним депутатам, членам уряду, іноземним гостям, отцям. І, шановні колеги, хочу запевнити, наша пам'ять про ці події має давати нам сили, щоб ніколи і ніяк більше ця трагедія не повторилася.
Засідання, присвячене вшануванню пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні, оголошую закритим.
Дякую. Слава Україні!