УРОЧИСТЕ ЗАСІДАННЯ
Сесійний зал Верховної Ради України
03 липня 2017 року, 15 година 06 хвилин
Веде засідання Голова Верховної Ради України ПАРУБІЙ А.В.
15:06:40
ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні колеги! Прошу заходити в зал, займати місця. Шановні народні депутати України, гості Верховної Ради України! На урочистому засіданні, присвяченому 20-ій річниці підписання Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО, присутні: президенти України – Леонід Макарович Кравчук, Леонід Данилович Кучма; (оплески) народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, голови Верховної Ради України попередніх скликань, колишні члени уряду.
Також в урочистому засіданні беруть участь високоповажні іноземні гості: помічник Генерального секретаря НАТО пан Дукар, Голова Парламентської асамблеї НАТО Паоло Аллі і Посол Сполучених Штатів Америки при НАТО Роберт Хантер. Привітаємо наших гостей. (Оплески)
На урочистому засіданні присутні представники дипломатичного корпусу, міжнародних громадських організацій, учасники Семінару "Роуза-Рота", представники засобів масової інформації та інші фізичні особи.
Шановні народні депутати! Шановні гості Верховної Ради України! Урочисте засідання, присвячене 20-ій річниці підписання Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО оголошую відкритим.
(Лунає Державний Гімн України)
Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради України ГЕРАЩЕНКО І.В.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні гості, шановні запрошені, шановні народні депутати України! До слова запрошується Голова Верховної Ради України Андрій Парубій. Просимо, будь ласка, пане Андрію.
15:10:35
ПАРУБІЙ А.В.
Шановні пані та панове! 20 років тому було підписано Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО – надзвичайно важливий для нашої країни міжнародний документ, який уже тоді засвідчив наш зовнішньополітичний вибір, і сьогодні він залишається одним із ключових маркерів, який визначають наше майбутнє.
За цих 20 років наша країна пройшла непростий політичний шлях у своєму прагненні відірватися від комуністичного колоніального минулого і стати повноправним членом сім'ї вільних народів. Прямим доказом незворотності нашого вибору є та найвища ціна, яку сьогодні платить Україна в боротьбі проти російського агресора, за наше право бути вільними і самим вирішувати власну долю на Донбасі кладуть життя найкращі сини і дочки України, молоді воїни, які зі зброєю в руках захищають нашу незалежність від реваншистської путінської Росії.
Особисто я ще в 1991 році, коли страшна імперія зла затріщала і поневолені народи скинули кайдани, був одним із тих, хто на зорі нашої незалежності висловив переконання, що Україна обов'язково має стати членом НАТО. Саме таким чином Європа мала б захистити себе від імперської експансії зі сходу, а Україна, отримати надійний захист у наймогутнішому альянсі демократичних країн світу.
Хартія Україна – НАТО у 1997 році заклала підвалини для нашої подальшої союзницької співпраці, цей документ містить пряме посилання на статтю 10 Вашингтонського договору, в якому зазначено: "Сторони можуть за одностайною згодою запросити приєднатись до цього договору будь-яку іншу європейську державу, здатну втілювати у життя принципи цього договору і сприяти безпеці у Північноатлантичному регіоні". З того часу пройшло декілька хвиль розширення Північноатлантичного альянсу: у 1999 році до НАТО вступили Чехія, Угорщина і Польща, у 2004 році – Болгарія, Словаччина, Словенія, Румунія і, незважаючи на шалений супротив Росії, Латвія, Естонія і Литва, економічні та інформаційні війни не давали бажаного для Кремля ефекту, а тільки посилювали бажання народів захистити себе від імперської експансії.
У 2009 році в НАТО прийняли Албанію та Хорватію. Останній крок НАТО, який ми щиро вітаємо, прийняття у свої члени Чорногорії у 2017 році зіткнувся не просто з російським економічним чи енергетичним шантажем, цього разу Кремль здійснив пряму спробу державного перевороту, організованого і керованого російськими спецслужбами, а здійснювали цей задум балканські найманці, що воювали і на сході України проти української держави. Однак, окрім успіхів Північноатлантичного альянсу, яким ми щиро радіємо, ще більш відчутним для нашої країни і для наших народів, які не мислять себе поза вільним світом, є не прийняті або на довго відтерміновані рішення.
На моє глибоке переконання, те, що Грузію та Україну у 2008 році так і не було запрошено до НАТО, не в останню чергу спричинило російську агресію проти наших держав. Путін, щоб втримати так звану сферу впливу Росії, обрав тактику створення заморожених конфліктів та постійних погроз відкритої війни як нашим державам, так і європейським країнам. Україна впродовж століть поневолення у повній на собі відчула руйнівний тиск російського шовінізму. І після 1991 року, від проголошення нашої незалежності, Росія постійно намагалася взяти під контроль нашу державу.
Застосовувався економічний, енергетичний, політичний тиск, газовий шантаж та спроби втручання у наші внутрішні справи. І її прямою, тоді ще у політичній формі, агресією стали намагання не дати Україні робити свій зовнішньополітичний вибір на користь асоціації з Європейським Союзом та НАТО.
Найбільш відома атака – так звані Харківські угоди, а згодом, використовуючи проросійський маріонетковий режим Януковича, Кремль інспірував спочатку спроби жорстокого розгону, а потім і розстріл мирного багатомільйонного протесту українців. Завдяки мужності і жертовності українців на Революції Гідності російський реваншизм зазнав поразки. Однак, скориставшись тимчасовим ослабленням державних інститутів Росія здійснила пряму інтервенцію супроти України, окупувала Крим та організувала антидержавні виступи в окремих регіонах країни, але майже всюди Росія зазнала невдачі.
Показовим став однозначний вибір громадян на користь незалежної української держави в Одесі, Харкові, Дніпрі, Запоріжжі, Херсоні, адже не лише захоплення Криму і частини Донбасу було метою Кремля. План Путіна полягав в тому, щоб створивши із восьми областей на третині України плацдарм так звану Новоросію, у коротких термінах взяти під контроль всю нашу державу.
Можна лише уявити, які би були наслідки для безпеки Європи, НАТО всієї євроатлантичної спільноти, якби путінський план не провалився. Достатньо глянути на окупований Крим, захоплення півострова та ймовірне розміщення там ядерної зброї перетворило весь Чорноморський басейн на зону небезпеки та нестабільності. Саме Крим став плацдармом для дій Росії у Сирії, що дестабілізують увесь Близький Схід і намагається розхитати Європейський Союз міграційною кризою. Без перебільшення, Росія стала прямою загрозою для безпеки Європи та всього цивілізованого світу. Завдяки мужності українських добровольців, а також безпрецедентно швидкому відродженню та реформуванню Збройних Сил України ворогу не вдалося здійснити свої підступні плани в Україні. Тоді, у 2014 році усім нам, і мені як секретарю Ради національної безпеки і оборони довелося організовувати опір підступній путінській агресії. І ми вистояли! Російський наступ був зупинений. Вирішальними стали відвага і самовідданість наших воїнів, але також свій надважливий вклад зробили країни вільного світу, в першу чергу члени НАТО, які змусили кремлівського диктатора сісти за стіл переговорів.
Однак війна для нас не закінчилась, війна триває. На Донбасі сьогодні Україна стоїть щитом, захищаючи Європу від маніакальних планів Путіна, який марить про російські танки на кордонах Польщі, Чехії і Румунії, а в перспективі і далі, на кордонах колишнього Варшавського договору.
В української держави і Північноатлантичного альянсу однакові цінності, цілі і завдання. Перш за все, це відсутність будь-яких агресивних намірів і територіальних претензій, а також тверде бажання жити у мирному та стабільному вільному світі. Українці підтримують вступ України в НАТО. За три роки після Революції гідності ця підтримка зросла втричі. Згідно з останніми соціологічними опитуваннями більш як 50 відсотків населення готові проголосувати за Україну в НАТО. А у випадку проведення референдуму від кількості тих, хто готовий взяти в ньому участь, підтримка може перевищити 67 відсотків. І що характерно, число прихильників союзу з Росією сьогодні скоротилася до історичного мінімуму. Вибір громадян чітко відображає і діючий український парламент. Восьмого червня 2017 року, менше як місяць тому Верховна Рада підтримала законопроект номер 6470, який закріплює зовнішньополітичний курс України, де пріоритетом визначено вступ нашої держави до НАТО. За відповідне рішення проголосували 276 народних депутатів. Тепер український закон визначає конкретну і, я переконаний, досяжну мету – набуття членства в Організації Північноатлантичного договору.
Але чи готові наші партнери до союзу з Україною? Події останніх років стверджують: так. І це не голослівні заяви, це надана гуманітарна, перш за все, медична допомога Україні, це сприяння нашим реформам і крокам для перебудови країни, це надважлива допомога для нашої армії, а також наші спільні навчання у Міжнародному центрі миротворчості та спільна участь у миротворчих та безпекових місіях.
Зараз ми є свідками остаточного розпаду чи не останньої імперії – Російської Федерації. В ХХІ століття цілковито вичерпала себе політика так званих сфер впливу. Вона застрягла ще в часах до Першої світової війни і зрештою вона привела до Другої світової, а в наш час – до кривавої бійні в Афганістані та на Близькому Сході. Попереду в нас великі виклики, у першу чергу, це збереження єдності в Україні, в Європейському Союзі, всередині НАТО. Єдність, як ми переконались, головна ціль атаки ворога. Наступним викликом є ефективність: наскільки якісно і швидко зможе Україна наблизитись до стандартів НАТО, не тільки у військовій, а у всіх сферах діяльності держави та суспільства.
Попереду історичні рішення, що змінять світ. Не маємо права піддаватися зовнішньому тиску, інакше знову будемо лише реагувати на чергову, тільки вже набагато більш масштабнішу кризу. Ми не маємо права допустити, щоб знову горіли міста, тисячі невинних гинули, а мільйони ставали біженцями. Ще раз наголошу: вступ України до НАТО є стратегічною метою української держави і української нації, вистражданою метою.
Україна є демократичною державою Європи, котра зі зброєю в руках довела відданість цінностям вільного світу і своє право бути визнаною і невід'ємною його частиною. Мужності, мудрості, сили і процвітання усім нам. Слава Україні! (Оплески)
Веде засідання Голова Верховної Ради України ПАРУБІЙ А.В.
ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошується помічник Генерального секретаря НАТО пан Дукар.
15:25:47
СОРІН ДУМІТРУ ДУКАРУ. Високоповажний пане Голово, панове міністри, пані та панове міністри! Для мене велика честь і велика приємність знову бути тут, в Києві, в Україні і звернутися до цього поважного зібрання з такої важливої нагоди. Сьогодні ми відзначаємо 20-річчя з того часу, як було підписано Хартію про особливе партнерство між НАТО та Україною. Отже, дозвольте мені поділитися з вами деякими думками щодо того, що ми пройшли і які наші погляди на майбутнє.
Про Україну часто говорять як дуже привабливу країну, яка, тим не менше, і приваблює ще і загарбників. Природа щедро одарила Україну, але історія не була такою щедрою до цієї країни. Ваша країна постраждала від серйозних випробувань, мабуть, більше, ніж будь-яка країна Європи. Тому, коли Україна здобула свою незалежність і стала поважним членом міжнародної спільноти, ми всі сподівалися, що тяжкі часи позаду. Ми всі сподівалися, що у новій Європі географія більше не буде фатально визначати долю країни, і що в цій новій Європі кожна держава вільна торувати свій шлях у майбутнє. І це би були не лише наші сподівання, ми робили конкретні кроки для того, щоби будувати наше майбутнє разом. Ми розробили не лише особливе партнерство, але також створили необхідні інструменти для того, щоб рухатися вперед. Перш за все, комісія "Україна-НАТО. І зробили ми це в контексті розробки широкої мережі партнерських зв'язків з різними країнами, у тому числі і з Росією, на основі, як ми гадали, спільних принципів, що ми поділяємо: суверенітет, територіальна цілісність та ідеї співпраці.
Україна була першої країною СНД, що приєдналася до Програми "Партнерство заради миру". НАТО надавало допомогу Україні в реформуванні сектору безпеки та оборони. Ми розробляли програми, щоб допомогти Україні знищити надлишкові запаси боєприпасів та протипіхотних мін, ми підтримували програму перепідготовки колишніх військових в Україні, ми проводили спільні навчання з реагування на надзвичайні ситуації, допомагали нейтралізувати ядерно небезпечні об'єкти, які залишилися з часів Радянського Союзу. І українські військові літаки і кораблі брали участь у операціях під проводом НАТО в Афганістані, на Балканах, в Середземномор'ї. Все це було досить вражаючим успіхом і демонстрацією того, що можна досягти, коли маєш чітку ціль і наміри. Це дає нам надію на те, що ми можемо подолати всі будь-які перешкоди, що можуть виникнути на нашому шляху.
На жаль, Росія, сусідня держава, яка одного часу пообіцяла забезпечувати захищати територіальну цілісність України, порушила цю територіальну цілісність в більш відвертий спосіб, нелегально анексувавши Крим і підтримуючи відкрито і приховано застосування сили на сході України. Україна не лише є жертвою класичної форми військової агресії, але і сучасної гібридної загрози також.
Дійсно, жодна країна у світі, можливо, не постраждала так від майже повсякденних кібернападів на електричні мережі кіберсистеми, громадський транспорт, аеропорти, банківські, фінансові структури. В результаті цього перед Україною зараз стоять найбільші виклики з моменту відновлення незалежності. Чи подолає України ці виклики? Я вірю в це, тому що вона зможе це зробити, тому що народ має силу, характер і волю до цього, і вона неодинока в цьому. Разом з іншими відповідальними представниками міжнародного співтовариства НАТО на її боці. І дійсно Україна і НАТО ніколи не були такими близькими і в політичному, і у військовому сенсі, і в плані практичного співробітництва. Політична Північноатлантична рада неодноразово наголошувала на тому, що так званий проведений референдум в березні 2014 року в Автономній Республіці Крим був і нелегальним, і незаконним, і нелегітимним. В той же час НАТО підтримує мирне розв'язання конфлікту на сході України, поважаючи при цьому повністю український суверенітет і територіальну цілісність.
В практичному сенсі ми використовуємо рамки Комісії Україна-НАТО для того, щоб здійснювати необхідні заходи на допомогу цій країні. Ми підтримуємо комплексні реформи сектору безпеки і оборони України.
Практична допомога НАТО здійснюється також через декілька трастових фондів. Ці трастові фонди підтримують Україну в таких сферах як командування і управління, кібероборона, логістика і військово-медична реабілітація. Все це – ключові сфери оборонної реформи. І всі вони є необхідні для того, щоб Україна була здатна захищати себе.
Ці заходи стосуються широкого кола питань, в тому числі посилення оборони нашої країни від гібридної війни. І ось чому діяльність в моєму відділі, відділі нових викликів в безпеці, такі заходи як трастовий фонд з кіберзахисту, різні проекти в рамках Програми "Наука заради миру і безпеки", спрямовані на те, щоб допомогти Україні бути більш спроможною і більш стійкою, відповідаючи на нинішні гібридні загрози.
Фактично останніми роками Україна стала найбільшим бенефіціаром Програми НАТО "Наука заради миру і безпеки", обійшовши Росію, яка була на цьому році до 2014 року. І був ухвалений також комплексний пакет допомоги, який спрямований на різні сфери допомоги Україні з боку НАТО і дозволяє нам визначити ті сфери, де ми можемо і повинні зробити ще більше.
Тому що для нас надання допомоги і підтримки Україні, це не короткострокове питання, це довгострокове питання. А ми хочемо побачити успішний перехід України до стабільної демократії. Тому що більш стабільна і безпечна Україна робить нас усіх більш стабільними і безпечними. Ми також налаштовані підтримувати більш широкі реформи в Україні, спрямовані на розвиток демократичних інституцій, верховенства права. Всі ці кроки є абсолютно необхідними для блискучого майбутнього, якого заслуговує український народ. Ось чому Україна очолює і сама взяла в свої руки ці амбіційні реформи. В результаті Україна стане стабільною, процвітаючою і більш безпечною країною і її відносини з НАТО стануть ще ближчими і тіснішими.
І в цьому контексті я радий оголосити про важливий захід із святкування 20-ї річниці підписання Хартії про особливе партнерство тут у Києві. Генеральний секретар НАТО пан Столтенберг і Євроатлантична рада у повному складі відвідають Україну і проведуть засідання Комісії Україна-НАТО в Україні. Обговориться ситуація з безпекою на сході, досягнення щодо широкомасштабних реформ, а також шляхи посилення відносин між НАТО і Україною. І вони знов підтвердять солідарність НАТО з Україною і потужну підтримку цієї держави. Генеральний секретар і члени Альянсу також будуть зустрічатися тут з народними депутатами Верховної Ради і з представниками громадянського суспільства, щоб краще розібратися з тими проблемами і викликами, які постають перед вашою країною. І ці виклики є серйозними. І я впевнений, що ваші можливості переважать ці виклики. Україна як держава має величезний потенціал, і це правда, це країна, яка заслуговує на повагу і підтримку широкого міжнародного співтовариства, в тому числі і НАТО.
Пані панове, 20 років тому в рік, коли ми підписали Хартію Україна-НАТО, дослідження, яке провів шановний Ханеген Бауманн, вказало на те, що Україна є ключовою основою миру і безпеки в Європі. І я думаю, що це, дійсно, дуже гарно вказує на важливість України. Я не можу уявити добре функціонуючого євроатлантичного порядку безпеки без демократичної і процвітаючої України. Не має значення, які виклики стоятимуть перед нами, наша спільна задача залишається незмінною, розбудувати такий континент, географія якого вже не буде якоюсь приреченою, що континент, на якому країна кожна сама для себе буде вибирати свій шлях розвитку і щоби жодна країна не була жертвою на цьому континенті. І всі, і в тому числі і Україна, знайшли своє належне місце у вільній, демократичній, стабільній, безпечній, процвітаючій сім'ї європейських народів до яких вона належить безпосередньо.
Дуже дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.
І до слова, слово для виступу надається віце-прем'єр-міністру з питань Європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванні Орестівні Климпуш-Цинцадзе. Будь ласка. (Оплески)
15:37:42
КЛИМПУШ-ЦИНЦАДЗЕ І.О.
Дуже дякую.
Шановний пане Голово, шановний пане Дукару, шановний пане Аллі, дорогі колеги, гості! Я дуже рада, що в мене є сьогодні можливість іще раз звернутися до вас трошки вже в іншому форматі і насамперед я хочу скористатися цією можливістю, щоби від імені Прем'єр-міністра України пана Гройсмана, від імені усього уряду України подякувати всім вам за інтерес до теми взаємин Україна і НАТО і до цієї можливості спільно відсвяткувати 20-у річницю підписання Хартії про особливе партнерство Україна і НАТО.
Тема наших взаємин з Північноатлантичним альянсом, вона сьогодні вже не є справою або окремих політиків, або окремих громадських діячів.
Це було так кілька років тому, а сьогодні шляхи інтеграції України з Альянсом це є вже справа національної безпеки і це є питання вибору моделі розвитку України, і це є питання вибору майбутнього України.
Що важливо? Цю позицію повністю поділяє народ України. Достатньо сказати, що за результатами соціологічних опитувань, за останні десятиліття кількість тих, хто підтримує курс на інтеграцію з НАТО, зріс більше ніж у 2,5 рази. І якщо б сьогодні був проведений референдум про вступ, то більше 70 відсотків населення України проголосували б за це рішення позитивно. Тому ми маємо абсолютно чіткий і не двозначний запит українського суспільства на інтеграцію з Північноатлантичним альянсом. Народ України розуміє, що казки про нейтральний статус, вони не мають нічого спільного із суворою реальністю сьогоднішнього сучасного світу. Народ України, на жаль, на дуже тяжкому досвіді, але також розуміє, що ніякий нейтралітет і ніякі компроміси за рахунок України не врятують нас від агресії. Народ України теж розуміє, що інтеграція до НАТО – це інтеграція до найбільш міцного безпекового механізму у світі.
Я щиро радію, що наші українські парламентарі, наші колеги з українського парламенту абсолютно відповідають на цей запит українського народу і саме тому продемонстрували повністю це 8 червня 2017 року, коли законодавчо закріпили намір України стати в перспективі членом НАТО. Та пресловута позаблоковість, яка роками змушувала нас втрачати час для перетворень, нарешті пішла у минуле. Ми маємо чітку стратегічну мету, ми дали потужний сигнал українському суспільству і нашим партнерам у світі. Це було політичне і це було стратегічне рішення, це було віддзеркалення цивілізаційного вибору, зробленого саме українським народом. Але тепер, безумовно, ми маємо насамперед докласти максимум зусиль для того, щоби втілити в життя ті зміни, ті трансформації, ті реформи, які дозволять нам претендувати на вступ до Альянсу, які дозволять, дадуть нам можливість актуалізувати Бухарестську декларацію Саміту НАТО 2008 року щодо можливого майбутнього членства України в НАТО.
Я не буду говорити про те, що багато чого тут залежить від нас, від українців, насправді вважаю, що абсолютно все залежить від нас. Адже намір країни в якій суспільство повністю поділяє демократичні цінності країн-членів альянсу. Намір країни, яка постійно демонструю прогрес у впровадженні стандартів, яка вчасно робить необхідні перетворення – такий намір країни зігнорувати не зможуть навіть ті члени Альянсу, які все ще знаходяться під впливом хибного стереотипу умиротворення агресора, умиротворення Російської Федерації.
Від наших дій, саме від наших дій залежить чи скористаємося ми тими можливостями, які для нас може відкрити процес інтеграції до НАТО. А ці можливості включають як побудову сучасних, професійних високоефективних Збройних Сил, в яких голосним організаційним принципом буде збереження життя солдат і офіцерів та мирного населення під час досягнення цілей військових операцій. Це можливість синхронізації законодавства з демократичними країнами альянсу більшість з яких належить до найбільш потужних економік світу. Це можливість поліпшення інвестиційної привабливості країни, це можливість пришвидшення інтеграції до Європейського Союзу як це показав досвід східноєвропейських наших партнерів. Відкриття цих можливостей знаходиться в прямій залежності від того на скільки ефективно і послідовно ми будемо дотримуватися процесу інтеграції до НАТО.
Сьогодні вже багато робиться в наших взаєминах поглиблення відносин між Україною та Північноатлантичним альянсом, і про це говорив як пан Дукару, так і спікер українського парламенту пан Парубій. Але я хочу ще додати, у нас ухвалена і реалізовується річна національна програма співробітництва між Україною і НАТО. Ми вперше в історії України протягом 2015-2016 років розробили всі концептуальні документи стратегічного планування у сфері національної безпеки і оборони повністю з участю наших партнерів з НАТО і повністю у відповідності до стандартів НАТО. Військове співробітництво на даний момент з альянсом досягло стратегічного рівня. Ми відновили всередині країни інституційні основи цього співробітництва, ми встановили чіткий механізм координації і взаємодії, ми налагодили ефективну комунікацію між центральними органами виконавчої влади. За допомогою програми професійного розвитку ми сьогодні створили організаційні умови для підвищення професійного рівня державних службовців, які залучені до співробітництва з НАТО і які відповідають за реформування сектору безпеки і оборони. Ми відновили цілеспрямовану інформаційно-роз'яснювальну роботу в Україні щодо Північноатлантичного альянсу. У рамках відповідних трастових фондів, як було вже сказано, вживаються реально комплексні заходи, спрямовані на зміцнення обороноздатності Збройних Сил України.
У ході реалізації комплексного пакету допомоги НАТО для України відбувається переведення сектору безпеки і оборони на стандарти НАТО, але з урахуванням стратегічної мети і з урахуванням стратегічної перспективи, які окреслені ухваленим 8 червня Законом України, цих перерахованих заходів на даний момент недостатньо. І тому ми вважаємо, що ми повинні вивести наше партнерство з альянсом на новий стратегічний рівень, а це означає тут для нас, у стінах Верховної Ради увімкнути "зелене світло" для тих законопроектів, які спрямовані на впровадження стандартів і вимог, тих вимог, які пов'язані для членства в НАТО. Ми повинні посилити і надати системного характеру співробітництва з НАТО у сфері національної безпеки і оборони та інших ключових галузях, ми повинні підготувати пропозиції і ініціювати процес проведення Хартії про партнерство, про особливе партнерство і співробітництво з НАТО у відповідність до реалій сьогоднішнього часу і геополітичної ситуації у світі, яка стрімко змінюється.
Вирішення такого завдання тут в Україні потребуватиме консолідації позицій і, очевидно, консолідації усіх гілок влади як законодавчої, так і виконавчої, так і громадянського суспільства. І ви вже почули, що відносно інтеграції до НАТО в суспільстві є консенсус. І такий самий консенсус нам тепер важливо досягнути у всіх гілках влади, відповідно до всіх політичних сил, всіх політичних фракцій і партій. Саме консенсусом з ключових, принципових питань країни завжди виборювалися як незалежність, як розвиток, так і велич.
І сьогодні, знову ж таки, вітаючи вас всіх з святкування 20-ліття підписання Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО, я хочу висловити сподівання, що наш наступний ювілей Хартії ми вже відзначали, як мінімум, у статусі країни, яка має порядок дій щодо членства, ну, а найкраще – в статусі повноправного члена країни... члена Пвнічноатлантичного альянсу. І я не беруся в цьому складному світі прогнозувати, коли саме це станеться. Разом з тим, я вірю, що це однозначно відбудеться, тому що цього потребує, цього вимагає, на це нам дав мандат український народ. І ми сподіваємося, що наші партнери з країн альянсу також підтримають нас у цьому прагненні внутрішніх змін і належності до демократичної, сильної, безпекової складової світу. Дуже дякую. (Оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.
І слово для виступу надається голові місії України при НАТО у 1997-1998 роках народному депутату України Борису Івановичу Тарасюку. Будь ласка. (Оплески)
15:48:11
ТАРАСЮК Б.І.
Дякую, пане Голово.
Шановні колеги, шановні зарубіжні колеги і гості! Мені надзвичайно приємно виступати сьогодні на урочистому зібранні, присвяченому 20-літтю підписання Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО.
Скажу, в чому полягає особливість для мене цього засідання. Вона полягає в тому, що мені за дорученням Президента довелось вести переговори в 1997 році по підготовці Хартії про особливе партнерство. Це була дуже цікава, але в той же час і складна робота.
Мені приємно відзначити, що на нашому засіданні беруть участь дві людини, які, одна – в Брюсселі, а інша – в Києві, дуже багато працювали над тим, щоб Хартія про особливе партнерство була підготовлена. Це тодішній постійний представник Сполучених Штатів Америки при НАТО Роберт Хантер, який сидить тут (Оплески), з яким ми мали дуже багато дискусій і не зовсім, так скажем, дружніх. Але врешті-решт ми виробили документ, який став врешті-решт прийнятним і для України, і для НАТО.
Друга людина, без якої я не уявляю собі кінцевого результату наших переговорів, - це Володимир Павлович Горбулін, який присутній тут (Оплески), тодішній Секретар Ради національної безпеки і оборони, який постійно опікувався питаннями підготовки хартії, ходу переговорів, з яким я був на постійному зв'язку, якому я дуже вдячний, без якого не уявляю Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО.
Якщо говорити про хартію, я хочу сказати, що це був непростий процес. Починався він з 1996 року, коли Україна внесла пропозицію НАТО виробити документ про стратегічне партнерство між Україною і НАТО. Врешті-решт ми стимулювали НАТО до того, щоб зайнятися активно цією темою, але НАТО обрало свої пріоритети і спочатку запропонувало виробити такий рамковий документ з Росією і паралельно йшла робота по виробленні такого документу з Україною. Отже, Україна була першою, яка запропонувала НАТО виробити цей системний стратегічний документ. Активна робота проводилася до 9 липня до підписання в Мадриді Хартії про особливе партнерство. І хочу сказати, що саме цей 1997 рік став поворотним в взаєминах між Україною і НАТО. Саме в 97-ому в травні… на початку травня 1997 року було відкрито Центр інформації документації НАТО в Україні. Саме в цей рік було акредитовано першого посла України при НАТО, а НАТО прийняло політичне рішення про дозвіл акредитації при НАТО послам країн не членів НАТО. І у такий спосіб я був акредитований вперше від України серед перших послів країн не членів НАТО в жовтні 1997 року.
Хартія про особливе партнерство між Україною і НАТО є рамковим, системним, стратегічним документом. На жаль, мій давній друг і приятель Роберт Хантер, посол Роберт Хантер всіляко чинив супротив тому, щоби називати Хартію "про стратегічне партнерство". Врешті-решт ми маємо документ, в назві якого – "особливе партнерство". Але, незважаючи на це, Україна впевнено рухалася до заснування відносин стратегічного партнерства з НАТО, і мені приємно було почути сьогодні від віце-прем'єра Климпуш-Цинцадзе, що наші взаємини вийшли на рівень стратегічного партнерства.
Шановні друзі, я хочу сказати, що співробітництво між Україною і НАТО і курс на членство в НАТО можна було б охаракретизувати графічно як синусоїду, в якій були свої злети і падіння. Назву деякі етапи цього.
В 2002 році Рада національної безпеки і оборони вперше прийняла рішення про курс на членство в НАТО.
Тоді ж в 2002 році Верховна Рада вперше прийняла рішення про підтримку курсу на членство в НАТО.
В 2003 році Верховна Рада в цій залі приймає закон, який передбачав членство України в НАТО. Причому цей закон було прийнято конституційною більшістю включно з тодішніми представниками Партії регіонів. 2003 рік 19 червня.
А що ж сталося наступного 2004 року? Тодішній кандидат в Президенти Янукович вів компанію на базі антинатівських слоганів, тоді він виступав противником вступу України до НАТО.
В 2006 році ми мали досить серйозний прогрес у стосунках з НАТО. Особисто я вів переговори з керівництвом НАТО щодо запрошення України до Плану дій щодо набуття членства. І таке рішення принципове було і прийнято. На жаль, візитом тодішнього прем'єра Януковича все було зруйновано, тому що виступаючи перед Північноатлантичною радою 14 вересня 2006 року в Брюсселі, він фактично заявив те, на що не мав права заявляти, що український народ не готовий до Плану дій щодо набуття членства, навіть не до членства, а до Плану дій щодо набуття членства. І тим самим звичайно посіяв розгубленість серед наших партнерів в НАТО.
В той же час хочу сказати, що в 2008 році НАТО на своєму саміті в Бухаресті приймає рішення про те, що Україна буде членом НАТО. Це рішення нелегко далось Північноатлантичному альянсу, але все ж таки це було важливе рішення, відданість якому досі нинішнє керівництво НАТО заявляє.
2010-2013 рік період Януковича, звичайно не можна було чекати на активізацію співробітництва з НАТО, навпаки воно було згорнуто.
І лише з початком російської агресії Верховна Рада України прийняла рішення про оновлення курсу на членство в НАТО, про скасування так званого позаблокового статусу, який було запроваджено у 2010 році.
Якщо говорити про реакцію суспільства, то саме російська агресія фактично збільшила втричі кількість прихильників членства України в НАТО. Саме у такий спосіб українське суспільство відреагувало на зухвалу агресію Російської Федерації проти України.
Якщо говорити про громадську думку, то в 1997 році, в рік підписання Хартії про особливе партнерство 37 відсотків підтримували курс на членство в НАТО. З того часу були злети і падіння, і було, доходило до 15-20 відсотків підтримка суспільства. Я радий, що сьогодні ця підтримка сягає майже 50 відсотків. А якби було проведено референдум, ця цифра могла би перевищити 70 відсотків.
Якщо говорити про ставлення українських політичних сил до членства в НАТО, то ми бачили все за 25 років нашої історії. Тут ми бачили в залі, як бавилися представники Партії регіонів повітряними кульками, на яких було написано: "НАТО – ні", все це ми бачили. Сьогодні вони перелицювалися, знаходяться в інших політичних силах. Комуністи тут біснувалися в залі, які виступали категорично проти членства в НАТО. Зараз цих політичних сил немає, вони зникли з політичного ландшафту України. Але таке було.
Якщо говорити про НАТО, то, звичайно, ми маємо позитивно відзначити прагнення, політичну волю країн-членів НАТО до співробітництва з Україною. В той же час ми відчували і певну розгубленість з боку НАТО після початку російської агресії 2014 року. І ця розгубленість тривала майже два роки, до саміту НАТО у Варшаві минулого року.
Звичайно, що говорячи про наші взаємини між Україною і НАТО, багато чого хочеться сказати. Тим більше, мені довелось брати участь майже у всіх основних етапах взаємин між Україною і НАТО. В той же час хотів би поділитись з вами своїми думками відносно майбутнього України і НАТО.
На мою думку, ми маємо пройти до членства в НАТО через декілька етапів. Перший етап – це поглиблена співпраця, яка ведеться на базі річних національних програм. По-друге, ми повинні одночасно приводити наші стандарти у відповідність до стандартів НАТО.
І ми повинні працювати, посилено працювати над усуненням перешкод до нашого членства в НАТО, а це необхідність проведення реформ, це необхідність боротьби з корупцією, це реформування судової системи, це мирне врегулювання на Донбасі і звільнення, деокупація Криму. Саме тоді, коли ми виконаємо всі ці завдання, можна очікувати на членство в НАТО. Я бажаю всім нам досягнути цієї мети.
Слава вам і Слава Україні!
Дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.
І до слова запрошується Посол Сполучених Штатів Америки при НАТО в 1993 і 1998 роках Роберт Хантер. Будь ласка. (Оплески)
16:00:01
РОБЕРТ ХАНТЕР.
Пане Голово, високоповажносте, Excellency, я хотів би скористатися цим терміном, мені велика честь бути тут, в цьому надзвичайному місці у Верховній Раді, а також мені приємно бачити в цій кімнаті багато молодих українських військових, посол Василенко. Я маю сказати, що в 1994 році, коли у нас вперше проводилися навчання в рамках "Партнерство заради миру" у Познані у Польщі і Верховний командувач об'єднаних збройних сил НАТО в Європі, все те, що відбувається, він сказав, це найкращі військові, які беруть участь в цих навчаннях чи то з країн-членів НАТО, чи партнерів, це були українські військові. І я хочу, щоб ми всі привітали цих молодих людей тут.
Я також маю сказати, що я є дуже великим другом… своєму великому другові Борису Тарасюку, дуже складні переговори. Він є великим патріотом не лише України, але всього, що є найкраще у світі. Я повинен був виконувати інструкцію свого керівництва у Вашингтоні. І тому я називав, наполягав на тому, щоб називали це Хартією про особливе партнерство, але в серці і в багатьох наших інших серцях ми всі розуміли, що це насправді стратегічне партнерство. Так що, Борисе, якщо б можна було, я би негайно написав би там "стратегічне партнерство". Але тут з усіма цими депутатами парламентів дуже гарно бути і зустрічатися, з представниками країн-членів.
Але я маю сказати, що народ Сполучених Штатів дуже цікавиться цими подіями. І зараз…У нас відбуваються свої події, але ви тут представники Парламентської асамблеї НАТО, Верховної Ради говорили про річні національні програми, і я тут маю сказати, що уряди мають розуміти, що ви ті люди, заради яких ми працюємо, ви ті люди, які кажуть, які дають гроші і хто може сказати, що НАТО виконує свої зобов'язання чи ні. І це семінар "Роуз-Рот", Роуз був моїм другом і він говорив на саміті НАТО в 97-му році, він був одним із перших, хто привітав Україну і привітав Хартію між НАТО і Україною. Коли я прилетів вчора в аеропорт і мені потрібно було отримати певні гроші, і я підійшов запитав одного, подивіться на ці гроші, це 50-ка і тут обличчя чоловіка нумерованого його ім'я Михайло Грушевський, вибачте, якщо я неправильно вимовив його прізвище. Він був головою Центральної ради 100 років тому, коли у 17 березня 17-го року Україна була оголошена незалежною державою. Це була декларація дуже схожа на таку, яку моя країна зробила 240 років тому назад. Декларація про незалежність Сполучених штатів дуже нагадувала Декларацію незалежності України 17-го року, я б вам запропонував почитати і порівняти ці два документи. Але це сьогодні, можемо сказати, що це відбулося 100 років тому і заява Другого універсалу у Верховній Раді продовжила це. Ми віримо в те, що українська демократія набере достатньо сил, щоб довести до тріумфу Україну і це було сказано майже 100 років тому.
Вчора я мав можливість ознайомитися з подіями 2017 року. Наступним кроком у Революції Гідності в Україні це може бути. Я вам всім рекомендую побувати на Майдані і подивитися на це. Я маю сказати, що в дуже складний час мені допомагали українці. Не пам'ятаю точно як писалося ім'я, переклад з англійської, в 1863 році він став бригадним генералом в армії Сполучених Штатів. Він допомагав нам, і він був… цей Іван Турчанінов, який допомагав Сполученим Штатам відстоювати свою незалежність.
Хартія про особливе партнерство, що ми робимо? Свого часу Джорж Буш, президент Сполучених Штатів сказав, що навіть після падіння Берлінської стіни головною метою є створення цілої і неподільної Європи. І наша Хартія про особливі стосунки вона була спрямована на це. Зараз є шанс об'єднати цю Європу і тут є певні основи: перша – це визнати, що Сполучені Штати вони ……… європейської сили, щоб ви не чули, все одно це є одним з елементів американської демократії.
Американський народ глибоко відданий цьому континентові, з 1917 року ми демонструємо відданість не дати в Європі домінувати гегемоніям, чи то кайзерівська Німеччина, чи то Владімір Путін, чи хтось інший. І я вважаю, що нам… ми зберігаємо те, що було у нас найкраще завжди, інтегровану військову структуру і ми очікуємо продовження розвивати цю структуру. І я маю сказати, що найкращі люди, які є в НАТО, вони тут представлені як посол Дукару, наприклад.
Наступним кроком є розвиток Європи як геополітичної шахівниці, яка включає в себе, яка включає в себе "партнерство заради миру", Ради євроатлантичного партнерства, яке залучили країни до НАТО, а також паралельні кроки з боку європейського співтовариства, і це включає ПЗМ, Раду євроатлантичного партнерства, ОБСЄ, повноправними членами яких є Україна.
В той же час бачення Буша було в тому, щоби не ізолювати Росію, а як це було, коли Версальський договір був підписаний з Німеччиною, що призвело до реваншизму і це сподівання…
На додаток до основоположного акту "НАТО-Росія" ми розуміли, що цього недостатньо для того, щоби Україна просто стала ще одним членом інших інституцій, і ми провели переговори щодо хартії "НАТО-Україна", і тут декілька принципів, на яких вона основана: ніяких "сірих зон" в Європі, ніяких "буферних держав", ніяких сфер впливу, ніяких відновлених балансів сили. Це має бути… двері для членства в НАТО мають бути відчиненими для будь-якої країни, яка здатна пройти через них. І мати Україну в якості повноправного члена євроатлантичних інституцій, повноправного члена того світу у Європі, частиною якого ми хочемо бути. І я сподіваюсь, що пан Путін це зрозуміє, тому що він вже зайшов набагато далі, ніж хтось очікує, що він це зробить, і ми можемо сказати так, ну, як… ні кроку далі.
І я маю сказати, моя країна зробить все, що необхідно для того, щоби дати йому зрозуміти це. І, звичайно, вашій країні надзвичайно багато треба зробити у боротьбі із корупцією, внутрішньому розвитку, роботи з національними меншинами, це величезна задача, звичайно. Якщо б мені треба було …...... про те, що на додаток до того, що робить НАТО, для без... щоб протистояти тому, що робить Росія, для безпеки, Україні необхідно зробити все можливе для того, щоби Україна успіху добилася не лише політично, але і економічно. І мета НАТО щодо двох відсотків ВВП на оборонні потреби, я би змінив це, я сказав би три відсотки і частина цього має іти на економічний розвиток, і також спрямовуватися на допомогу Україні тут, в Україні.
Наш Президент збирається зустрітися з паном Путіним наступного тижня і вони хочуть, можливо, відновити стратегічний діалог, я можу сказати це точно. І це, знову таки, в тому плані, щоби Росія... питання щодо України абсолютне, є абсолютною вимогою. І з тим, і тут ми повинні діяти чітко в тому плані, що підтримати суверенну державу Україну, без цього ніяких відносин між Росією і Заходом в майбутньому бути не може. Дуже дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.
І пане посол, хочу зазначити, що Україна сьогодні дає шість відсотків від ВВП на безпеку і оборону, тобто набагато більше, ніж більшість держав членів НАТО. І тим ми демонструємо, я впевнений, і нашу готовність, і наш високий рівень відповідальності і розуміння безпеки не тільки України, а й всього цивілізованого світу.
І, шановні народні депутати, шановні гості Верховної Ради України, до слова запрошується голова Парламентської асамблеї НАТО Паоло Аллі. Будь ласка, пане Паоло. (Оплески)
16:13:47
ПАОЛО АЛЛІ.
Пане Голово, пані Іванна, шановний віце-прем'єр, пані Ірино, керівник української делегації при Парламентській асамблеї, ваше excellency, друзі, колеги! На початку дозвольте мені поздоровити як Україну, так і НАТО, з нагоди 20-ї річниці Хартії про особливе партнерство НАТО-Україна.
За останні 20 років світ змінився і змінилася Україна. Перш за все, європейська ідентичність України була зміцнена. Сьогоднішня Україна знає, чого вона хоче і де її місце. Попереду довга дорога, але Україна знаходиться на правильному шляху і рухається дуже швидко. Парламентська асамблея НАТО рішуче буде робити все можливе, щоб підтримати Україну.
Дозвольте мені зробити коротенький екскурс наших відносин з Україною. Ще з 1991 року, коли Україна оголосила свою незалежність і майже відразу приєдналася як асоційований член до асамблеї. У 1997 році наша асамблея і Верховна Рада створили парламентський еквівалент комісії Україна-НАТО, який все ще працює. Наша співпраця залишалася сильною, ефективною незалежно від того, кому належала більшість у парламенті в Києві і якою була орієнтація зовнішньої політики держави. Наші відносини поглибилися в 2002 році, після того, як Україна вирішила рухатися до членства в НАТО, особливо після Помаранчевої революції 2004 року, коли люди вимагали європейського майбутнього для країни, Асамблея спостерігала за усіма головними виборами в країні, і це говорить про те, що це для нас було дуже важливо, оскільки взагалі ми не займаємося спостереженням за виборами. Ми склали кілька звітів про ситуацію в Україні, організували цілу низку зустрічей, семінарів в Україні у співпраці з Верховною Радою. Всі ці заходи були розроблені для того, щоб допомогти Україні в її зусиллях здобути стандартів членства в НАТО і наблизитись до євроатлантичної спільноти.
Наші відносини була також випробувані ще раз під час президентства пана Януковича. Але навіть тоді парламентський діалог і так само як і практична співпраця між НАТО і Україною продовжувались. Але Асамблея висловила своє занепокоєння щодо певного відходу від демократичних принципів в Україні в той час, особливо що проявилися в арешті політичних супротивників. Під час Євромайдану ми стояли пліч-о-пліч з українським народом, кілька високопоставлених делегацій Асамблеї відвідали Київ в важливому році в 2014-ому. Навіть за тиждень до втечі Януковича делегація Асамблеї під проводом пана президента Бейлі була в Києві для того, щоби закликати Януковича сісти за стіл переговорів з протестуючими. На жаль, після цього було військове втручання Росії в Україні, і тут Парламентська асамблея знову-таки була одним із перших, хто засудив Росію за ці дії. Ми припинили статус асоційованого членства для Росії в нашій асамблеї і категорично висловили свою підтримку і солідарність Україні в її євроатлантичних прагненнях.
Пані та панове, з того героїчного і трагічного часу пройшло три роки, на сході України продовжується військові дії, порушується, масово, права людей в захоплених Росією Криму. Українці страждають від тяжкої економічної ситуації, але було б неправильно недооцінювати позитивні зміни, які все-таки відбулися впродовж цих років. Масштаб реформ, які започаткувала Україна після вибору нового Президента, є дійсно екстраординарними. Створення НАБУ в Україні, реформування судової системи, впровадження засобів прозорості такі як електронне декларування майна, децентралізація урядування, зменшення рівня субсидіювання, диверсифікація джерел енергії і прийняття пакету заходів щодо охорони здоров'я. Це лише деякі з тих реформ, які переконали Міжнародний валютний фонд в тому, що необхідно продовжувати підтримувати Україну фінансово.
Звичайно імплементація належного законодавства потребує уваги і до інших сфер життя, і боротьба з корупцією, і приватизація державних підприємств, і пенсійна реформа. Але на загал реформи є досить вражаючими, особливо в контексті подальших військових дій на сході України і окупації Криму Росією. Країни Центральної та Східної Європи, які є членами ЄС та НАТО, проводили подібні болісні, але необхідні реформи в 90-х, і їхня трансформація є історією вражаючого успіху. Я дуже вірю у те, що Україна так само досягне успіху.
Я закликаю своїх колег на заході не відмовлятися від України, ми повинні бути терплячими. Було відносно легко підтримувати Україну після Євромайдану в атмосфері революційного ентузіазму та високих очікувань. Але зараз увага до України зменшилась, в той час, коли ця країна потребує нашої допомоги, як ніколи раніше.
Український уряд та український народ потребують і повинні побачити, що їхні зусилля не марні. Я особливо в цьому контексті вітаю введення режиму безвізових подорожей для українців в Європейський Союз і реалізацію Угоди про вільну торгівлю з ЄС.
Я вітаю також співпрацю між НАТО та Україною, а також між Україною та окремими країнами Північноатлантичного альянсу. Особливо дає надію те, що нова адміністрація Сполучених Штатів і Україна обговорюють зараз подальші домовленості в галузі оборонних спроможностей.
Колеги, мені немає потреби пояснювати цій аудиторії стратегічну важливість цього регіону для європейської і євроатлантичної безпеки. Агресія Росії проти України в 2014 році відкрила нову главу у міжнародних відносинах. Україна та Східна Європа на загал, на сьогоднішній день є лінією фронту по захисту європейської безпеки і захисту того світового порядку, який склався після Другої світової війни.
Євроатлантична спільнота відповіла на глобальні дії Росії перш за все зміцнивши свою оборону. Для нас "резон детр" – це колективна оборона. І коли наші союзники відчуваються в небезпеці, як це зараз відбувається в країнах Балтії та Польщі, і Румунії, ми зміцнили свої оборонні спроможності для захисту і в пропорційній манері.
В той же час НАТО тримає відкритими канали спілкування з Москвою, хоча великого прогресу на цьому напрямку зараз це немає.
Важливим елементом нашого реагування є надання подальших підтримки і допомоги Україні, Грузії та іншим партнерам регіону для зміцнення їхньої витривалості перед лицем зовнішнього втручання. Україна та Грузія зміцнюють демократію і верховенства права, оскільки саме це зробить їхні країни безпечнішими і сильнішими. Отже, в певному сенсі вони не лише є форпостом європейської глобальної безпеки, але також і передового захисту демократії. І саме з цієї причини підтримка України – це підтримка і захист наших спільних цінностей демократичних країн. Захист України – це наш власний захист, захист нашої свободи і безпеки. Парламентська Асамблея НАТО свідома важливості цієї підтримки. І всі ми як члени наших національних парламентів займаються також підтримкою України і на національному рівні, на двосторонній основі, такі як я, скажімо. Я був на лінії фронту на Донбасі і цей досвід я не забуду ніколи.
Наші демократичні цінності, норми та принципи зараз постають перед викликами і в наших країнах і в середині, і ззовні. Ми чуємо риторику, що веде до розколу в суспільствах, чуємо заклики популістів і таке інше. Все це випробовує нашу здатність залишитися вірним нашим спільним цінностям. Масові міграції – це також те, що випробовує нашу єдність. І кампанія дезінформації з боку Росії і пропаганда також часто спрямована на те, щоб підірвати довіру до наших урядів і спричинити нестабільність у наших суспільствах. В цьому контексті нашою відповідальністю як парламентарів є захист наших цінностей. І міжпарламентська співпраця між демократичними органами, парламентами можуть допомогти нам досягти цієї спільної цілі. Так само як Україна може навчитися від наших країн, як проходити перехідний період.
Ми також маємо чимало чому навчитися від України щодо того як протистояти сьогоднішнім загрозам гібридної війни та дезінформації. Отже, ознаки боротьби за демократію сьогодні більш видимі тут, в цій частині Європи, але ми всі зацікавлені в тому, щоби ця боротьба привела до захисту наших демократичних інституцій.
Будь те певні, що Парламентська асамблея НАТО буде і надалі відігравати свою важливу роль у цих зусиллях. Дуже дякую вам ще раз.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо за вашу постійну підтримку України в такий непростий для нас час. Для мене завжди залишиться в пам'яті той період, коли в лютому вже 2015 року делегація Парламентської асамблеї НАТО була на Майдані і ми спільно йшли по палаючих барикадах і на той час, це був надзвичайно важливий момент підтримки для усіх нас на Майдані. І дякую вам за всю цю підтримку, яку ми отримуємо під час агресії Росії, для нас це надзвичайно важливо. І дякую вам від імені всієї України і усіх українців. Дякую вам. (Оплески)
Слово для виступу надається директору Національного інституту стратегічних досліджень Володимиру Павловичу Горбуліну.
Будь ласка, пане Володимир. (Оплески)
16:27:21
ГОРБУЛІН В.П.
Шановний пане Голово, шановна пані віце-прем'єр-міністр, шановні народні депутати і шановні гості Верховної Ради! Дозвольте мені розпочати з короткого екскурсу в минуле.
Восени 1996 року група фахівців з України була запрошена Радою національної безпеки Сполучених Штатів до Вашингтону. Візит видався надзвичайно складним, але дуже ефективним, відбулись зустрічі в Раді національної безпеки і оборони, з міністром оборони Сполучених Штатів та всіма його заступниками, Головою Держдепартаменту та всіма його заступниками, директорами ФБР та ЦРУ. Фінальним акордом були зустрічі з віце-президентом Сполучених Штатів Ел Горем. Кінцевим результатом візиту була спільна заява, в якій містились питання щодо стратегічного партнерства між Сполученими штатами з Україною, домовленості щодо створення комісії Кучма-Гор, підтримки Сполученими штатами документу про співробітництво між НАТО та Україною. В той момент визначення хартії, як назви, такого документу не існувало, а по поверненню розпочалася цілодобова робота в Києві та Брюсселі, про що вже розповідав шановний Борис Іванович Тарасюк. Не тому, що зозуля вихваляє півня і не тому, що півень вихваляє зозулю, я хотів сказати, що без цієї людини хартії не було б.
І так само, я хочу подякувати пану Хантеру, завдяки дискусіям пана Хантера і пана Тарасюка редакція хартії набула такої слушності, що якої не було в документі "Основополагающий факт сотрудничества между Российской Федерацией и НАТО", который было принято двумя месяцами раньше. После этого началась очень трудная, настойчивая, но целеустремленная работа. Борис Иванович уже сказал о том, что какие проходили саммиты, какие заседания комиссиии Украина-НАТО.
Могу сказать, что действительно все было по синусоиде. В целом Украина вибудовувала свої позиції з Альянсом в двох площинах. Весь час своєї незалежності ми стояли перед необхідністю захистити цю саму незалежність та зміцнювати свою національну безпеку. І ці проблеми примушували нас шукати своє місце в системі європейської та євроатлантичної безпеки. Думаю, що не потрібно пояснювати наскільки нас приваблювали перспективи співробітництва з НАТО. Проте сучасний безпековий контекст для нашої країни кардинально відрізняється від всіх попередніх років. Останні роки виявилися критичними для міжнародної безпеки: російська агресія проти України у 2014 році, анексія Криму, масштабна війна на Донбасі, подальші агресивні і непередбачувані дії великої ядерної держави різко підвищили нестабільність глобального безпекового довкілля, значно посилили вплив чильників, які призводять до руйнації існуючого світового ладу. Цю думку підтвердило проведення в Національному інституту стратегічних досліджень місяць тому міжнародного круглого столу, присвяченого 20-річчю хартії. Під час дискусії обговорювалось багато питань, але одностайно підкреслювалось, що партнерство з альянсом набуває сьогодні особливого значення та відкриває нові перспективи.
Отже, наразі гарантування безпеки на національному рівні недостатньо, протистояння загрозам, з огляду на їх транснаціональний характер, потребує спільних зусиль багатьох країн світу, їх участі в колективних системах безпеки, найбільш ефективною серед яких на сьогодні є НАТО.
Останні події доводять, що виключно партнерські відносини з НАТО принципово не вирішують для України проблеми ефективного протистояння новітнім загрозам. Тому сьогодні і для української влади, і для українського суспільства питання приєднання України до системи колективної безпеки стоїть гостро, як ніколи раніше. Саме в такому контексті слід розглядати внесення 6 червня цього року Верховною Радою України зміни до двох законів, про це вже говорилось.
Відтепер поглиблення співпраці України з НАТО з метою отримання членства в організації, а не просто досягнення критеріїв необхідних для цього, стає для нас одним із засадничих державних завдань. Ми чудово усвідомлюємо, що це рішення не означає набуття Україною членства в цій організації вже завтра. Приєднання до організації це довгий шлях і кожен крок потребуватиме від нас величезного напруження. І це стосується не просто реформ і не просто дипломатичних зусиль, головну роботу над помилками має зробити українське суспільство та його керівництво. Але частину аналогічної роботи мають зробити і деякі окремі держави-члени НАТО. Ми працюємо над тим, щоб українські громадяни зрозуміли, що НАТО – це не просто "парасолька безпеки", це, насамперед, спільні цінності, солідарність і взаємодопомога. І прибічників такого розуміння і сприйняття стає все більше. За результатами останніх соціологічних опитувань більшість українців сьогодні свідомо підтримує вступ України до альянсу. В цих умовах будь-які намагання підштовхнути її до вимушеного нейтралітету або до нав'язування статусу неприєднання чи нової позаблоковості в якості інструменту стабілізації нового безпекового середовища остатньо втрачає сенс.
Нині відносини між Україною та НАТО перебувають на дуже високому рівні за усі роки після підписання хартії. Активно розвивається двосторонній політичний діалог на всіх рівнях і в різних вимірах, і в тому числі, міжпарламентському, і сьогоднішня асамблея тому підтвердження, чому суспільство України дуже вдячне присутнім тут гостям Верховної Ради України. Я хотів би їм поаплодувати. (Оплески)
Особливо плідним для нас є співробітництво між міністерством оборони України та структурами НАТО з метою глибокого реформування українських Збройних Сил із застосуванням стандартів НАТО. Саме за експертної підтримки НАТО в Україні здійснюється кардинальний перегляд концептуальних документів стратегічного та оборонного планування.
На Варшавському саміті було прийнято безпрецедентну програму заходів, спрямованих на допомогу Україні у розбудові оборонних інститутів та підготовки власних Збройних Сил. У схваленому комплексному плані допомоги міститься близько 40 напрямів взаємодії між Україною та НАТО у 13 галузях. Вже зараз в Україні ефективно реалізується декілька проектів, спрямованих на реформування сфери безпеки і оборони: перше – з подолання корупції в оборонних та безпекових інституціях; друге – з професійної підготовки цивільного сектору безпеки і оборони, щорічний обсяг інвестицій – 300 тисяч євро; третє – з реформування системи військової освіти; і четверте – що дуже важливо для України, з перепідготовки та соціального захисту звільнених у запас військовослужбовців, якщо ми згадаємо про всіх тих, хто звільнився з лав антитерористичної операції в Донбасі, то це для нас дуже важливий крок.
Започатковані проекти у сфері кібербезпеки стали до нас новим полем битви проти російського агресора. Варто лише згадати масштабні кібератаки напередодні Дня Конституції України. І друга площина, важливо підкреслити, що Україна є не тільки споживачем, але, в силу своїх можливостей, завжди була контрибутором безпеки на євроатлантичному просторі. Сьогодні уже згадувалися і українські військовослужбовці в операціях та місіях альянсу.
Новим цікавим напрямом, на мій погляд, є створення спільної платформи з вивчення досвіду гібридної війни в Україні. У минулому році спільно з НАТО уперше було проведено тематичне дослідження стосовно протидії гібридної війни, доповідь за підсумками якого було презентовано на Варшавському саміті. Саме цей досвід України має стати предметом детального спільного вивчення фахівців України та НАТО. Без практичного досвіду українських фахівців, які безпосередньо брали участь у реагування на нові типи загроз, ми не отримуємо адекватних та практичних для застосування висновків.
Отже, пропонуємо ряд форматів для такої співпраці: міжгалузеві дослідницькі проекти для теоретичного опрацювання досвіду України у протидії гібридній війни, семінари для опрацювання досвіду за окремими сферами гібридної війни та підготовки практичних рекомендацій, навчання та тренінги як інструменти практичного вивчення досвіду України і конференції для широкого обговорення та підвищення усвідомлення нових викликів та загроз національній та міжнародній безпеці. Все вищезазначене може бути об'єднано в рамках платформи вивчення гібридної війни.
І отже, партнерство між Україною і НАТО має довгу історію та широку, на наш погляд, перспективу. Переконаний, що здійснивши усі необхідні реформи, Україна таки стане членом НАТО, як це і було записано в Декларації Бухарестського саміту 2008 року. Альтернативи цьому в сучасних умовах просто не існує.
Дякую за увагу. (Оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимир Павлович.
І слово надається для виступу голові Постійної делегації у Парламентській асамблеї НАТО Ірині Василівні Фріз. Будь ласка, пані Ірино. (Оплески)
16:38:54
ФРІЗ І.В.
Шановний пане Голово, шановні панове президенти, шановні колеги, друзі, учасники! Пані та панове, від імені Постійної делегації Верховної Ради в Парламентській асамблеї НАТО щиро вітаю усіх присутніх у цій історичній для всіх українців залі, де 24 серпня 1991 року було відроджено державу Україна. Розумію, що завершальний виступ на двогодинному, навіть урочистому, засіданні може бути непростим завданням для будь-якого промовця. Тому буду стислою і конкретною, хоча обсяг взаємовідносин між Україною і НАТО налічує понад 20 років.
Міжпарламентське співробітництво нашої країни з альянсом було започатковано практично відразу після утворення незалежної української держави, про що вже говорив шановний пан президент Парламентської асамблеї НАТО. І вже 1992 року була утворена Постійна делегація Парламентської асамблеї НАТО зі статусом асоційованого члена, перший голова якої пан Іван Заєць, народний депутат Іван Заєць, присутній сьогодні в цій залі. (Оплески)
Очевидно, що чи не найважливішим досягненням нашої двосторонньої міжпарламентської співпраці був, є і буде відкритий, плідний діалог, який завжди залишався на високому рівні, а також безпрецедентний рівень довіри, який сьогодні ми маємо у відносинах.
За роки співпраці українське суспільство пройшло шлях від пострадянського заперечення взагалі існування альянсу в своїй свідомості до безпрецедентного рівня підтримки, про що сьогодні вже говорили неодноразово, посилаючись на соціологічні дослідження останніх місяців. Така трансформація сталася завдяки тому, що весь цей час ми відчували симпатію, підтримку, щиру партнерську надійну допомогу від наших друзів, колег держав членів Альянсу.
Парламентська асамблея НАТО була першою міжнародною організацією, яка застосувала не на словах, а на ділі санкції проти Росії після агресії проти України, а саме виключивши делегацію Російської Федерації зі своїх лав. Можу на власному хоча й невеликому досвіді зазначити, що з жодних зазіхань на те, щоби було повернуто цю делегацію до складу цієї поважної Асамблеї взагалі не ведеться.
Для багатьох з нас залишилося надовго також в пам'яті, про що говорив пан спікер, відвідування делегації Асамблеї на чолі з тодішнім головою Х'ю Бейлі вируючих барикад на Майдані.
У цьому залі особливо привітати хотілося б членів того пам'ятного візиту, члена Бюро Асамблеї нашого турецького друга Метіна Лютфі Байдара (Оплески), нашого щирого друга Генерального секретаря асамблеї Девіда Хоббса (Оплески), директора Комітету Андрюса Авізюса (Оплески) , а також радника і постійного нашого товариша, який допомагає в усьому українські делегації в рамках Парламентської асамблеї НАТО Світлану Свєтову (Оплески).
Ми будемо завжди вдячні членам Парламентської асамблеї НАТО за принципову позицію щодо засудження російської агресії проти України і за безумовну підтримку України щодо непорушності кордонів та відновлення нашого суверенітету… територіальної цілісності.
У парламентському вимірі взаємовідносин Україна-НАТО чільне місце посідає представництво країн в міжпарламентській співпраці, передусім, через діяльність постійної делегації в рамках Асамблеї, з одного боку, а з іншого, це візити делегації Асамблеї до України. Отже, особливо інтенсивною, можна сказати, взаємодія наша стала в нинішньому скликанні Верховної Ради. Достатньо сказати, що за останній рік, про що ми сьогодні вже говорили, пан Паоло Аллі, нинішній високоповажний голова Асамблеї, вже втретє офіційно відвідує нашу державу. За цей же період в Україні проходить вже четвертий форум Парламентської асамблеї НАТО, в тому числі другий семінар "Роуза-Рота".
Хочемо сподіватися, що невдовзі ми дійсно будемо мати честь приймати безпосередньо сесію Асамблеї Парламентської НАТО для того, щоб в черговий раз довести, що Україна є не лише надійний партнер, а і послідовний партнер щодо Євроатлантичної інтеграції.
Інший важливий напрям нашої діяльності з Парламентською асамблеєю це парламентський контроль за реалізацією стратегії курсу Євроатлантичної інтеграції України. З цією метою, як уже говорилося, ще в 2003 році була утворена Міжпарламентська рада Україна–НАТО, як двосторонній моніторинговий орган. Останнє засідання цієї ради пройшло в квітні цього року в Києві і за результатами його роботи була проведена оцінка виконання річної національної програми співробітництва Україна–НАТО, схвалені відповідні рекомендації. Ми вбачаємо, що і надалі роль буде цього органу зростати, ефективність збільшуватись.
Крім того, можу також відзначити щодо закону, який було ухвалено в цьому залі 8 червня. Отже, члени постійної делегації України можуть мати всі права для того, щоб пишатися адже всі вони є співавторами ініціативи нашого спікера щодо ухвалення в законодавчому полі безпосередньо набуття членства України в Північноатлантичному альянсі. Це не лише вагоме рішення для України, це питання нашого буття. Насправді в ньому не лише відображається цивілізаційний вибір нашого народу, насправді він пов'язує наше майбутство з членом альянсу як установою, яка дає можливість рухатись вперед і позбутися всього минулого яке насаджувалося нам Російською Федерацією.
Крім того, на мій погляд, це рішення може надати нового значення, нового дихання, тому рішення на Бухарестському саміті 2008 року, яке було прийняте щодо майбутнього членства України та Грузії в НАТО і разом почати втілювати його в життя.
Шановні пані та панове! На завершення хотіла би ще раз подякувати вас, передусім іноземним гостям, за велику позитивну увагу до України, дієву у наших міжпарламентських форумах. У цьому ми вбачаємо запоруку того, що невдовзі українці разом з дружніми народами країн-членів НАТО стануть невід'ємною частиною спільного євроатлантичного простору так само, як вже сьогодні вони поділяють з ними спільні цінності і виборюють їх ціною свого життя. Дякую щиро. (оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пані Ірино!
І я хотів би подякувати і всій нашій парламентській делегації, яка представляє Україну в Парламентській асамблеї НАТО. Немає жодних сумнівів, що в цьому скликанні наша депутатська група діє особливо активно. Але найголовніше – вона має підґрунтя і має підтримку залу на шляху до євроатлантичної інтеграції.
Я пригадую, я сьомого року був членом групи парламентської по співпраці з євроатлантичним союзом. І пригадую, як колишнє керівництво України всіма силами намагалось імітувати шлях до НАТО, а насправді одним з перших рішень, яке було ініційовано в тому залі після того, як Президентом України був обраний Янукович, це власне було рішення про зміни в Законі про зовнішню і внутрішню політику, де виключалось як напрямок зовнішньої політики вступ України в НАТО.
І пройшло багато років, поки ми змогли в цьому залі за ініціативи парламентської групи повернути в український закон це рішення, яке було в нашому законі, яке формулювалось в цьому залі, що НАТО було і залишається для України ключовим напрямком. І на тому шляху це не маловажно. Ми дуже відчуваємо всі ці три роки підтримку наших партнерів з Парламентської асамблеї.
І вже не одноразово згадувалось тут про ці буремні дні Майдану, коли Парламентська асамблея, її делегація, дуже представницька делегація всіх країн світу була з нами на Майдані. Я наголошував на тому, що їхня участь мала важливе символічне значення для утвердження нашої правоти і для утвердження тих цінностей, за які стояв Майдан, Майдан, який сьогодні продовжується. Бо відразу після того, як відбулись розстріли на Майдані, фактично в той день, коли розстрілювали наших хлопців на Майдані Незалежності, на Інститутській, 20 лютого почалась російська агресія в Крим. Мало хто знає, а нагороди для російських військових за захоплення Криму видавались Путіним датою 20 лютого, тобто того дня, коли розстрілювали на Майдані хлопців, які не мали жодного досвіду для того, щоб протистояти озброєній воєнізованій машині, Путін у той самий день розпочав агресію на Україну, розпочав агресію в Крим.
І я пригадую ці перші місяці і тижні, коли ми стикнулись з проблематикою, про яку не могли навіть собі подумати і уявити за кілька років до того. Коли почалися військові дії в Криму, а потім на Сході України, в Донецькій, Луганській областях, я пригадую як тоді, я – секретар РНБО, ми збиралися стратегічною оперативною групою і думали, яку відповідь можна буде дати на ці виклики. І треба визнати за кілька років правління Януковича, того періоду, коли, як я вже зазначав, швидше імітувалось проведення реформи, імітувався шлях до НАТО, насправді планомірно знищувалась українська армія, насправді планомірно знищувались українські спецслужби. Більше того, цілий ряд українських спецслужб і підрозділів перебували під прямим впливом агентів російських спецслужб і з початку агресії вони організовано перейшли на бік противника.
І, власне, в той період стало ключове, найважливіше завдання перед Україною – це реформування сектору безпеки і оборони нашої держави, дуже широкомасштабної реформи, яка передбачала багаторічну перспективу. І хоча перед нами стояли дуже оперативні, дуже тактичні завдання: зупинити ворога, не дати йому посунутись на інші області України, тоді з допомогою в першу чергу радників Північноатлантичного альянсу ми розпочали підготовку реформи сектору безпеки і оборони всієї країни. І вже сьогодні ми можемо сказати, що цей крок, який тоді був прийнятий спільно всім керівництвом країни, сьогодні уже дає свій результат. Тоді той шлях на який ми стали в дуже щільній і тісній співпраці з НАТО, з Парламентською асамблеєю, сьогодні демонструє, що українська армія стає однією з найпотужніших армій в регіоні і без сумнівів українська армія найближчим часом стане однією з найпотужніших армій в Європі. І це не просто захист України, українська армія стає щитом захисту всього вільного світу, східним щитом для НАТО і для наших натівських союзників. І я переконаний, що на тому шляху Україна в співпраці з НАТО здобуде перемогу, бо будь-які імперські задуми в цьому столітті не мали ніякої перспективи, бо вільний світ продемонстрував, що в нашій єдності ми готові зупинити будь-яку агресію і будь-яке насильство.
Шановні колеги, я хочу подякувати усім за участь в цьому без перебільшення історичному урочистому засіданні з нагоди 20-річчя Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО – це важливий історичний етап. Але я впевнений, попереду в нас наступні етапи нашої співпраці, ми дуже сподіваємось і розраховуємо, що одна з наступних Парламентських асамблей НАТО відбудеться в Україні, в Києві і ми будемо мати честь зустрічати наших гостей тут же на Парламентській асамблеї НАТО. І вірю, що одного дня ми зберемося в цьому залі для того, щоб разом відзначити вступ України в Північноатлантичний альянс. (Оплески)
Урочисте засідання присвячене 20-й річниці підписання Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО оголошую закритим.
(Лунає Державний Гімн України)
(Оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Слава Україні! І запрошую всіх у дворик Верховної Ради України, і там ми продовжимо нашу дискусію і нашу розмову про майбутнє нашої співпраці.
Дякую вам.