ЗАСІДАННЯ ШІСТДЕСЯТ ШОСТЕ

 

       С е с і й н и й  з а л  В е р х о в н  о ї  Р а д и

         У к р а ї н и.   22  ч е р в н я  2001  р о к у.

                10  г о д и н а  15  х в и л и н.

 

     Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

     України МЕДВЕДЧУК В.В.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго   ранку,   шановні   народні    депутати, запрошені,  гості Верховної Ради України! Прошу народних депутатів підготуватись до реєстрації.

 

     Поки ви,  шановні колеги,  готуєтесь,  я хотів би поздоровити від імені Верховної Ради нашого іменинника,  сьогодні виповнюється 70 років народному депутату України Удовенку  Геннадію  Йосиповичу (Оплески).

 

     Прошу народних депутатів зареєструватися.

 

     У залі   зареєстровано   379   народних   депутатів.  Ранкове засідання оголошується відкритим.

 

     Шановні колеги!  У  сьогоднішньому   спеціальному   засіданні Верховної  Ради  України бере участь весь склад Кабінету Міністрів України на чолі з Прем'єр-міністром України Анатолієм  Кириловичем Кінахом (Оплески).

 

     Відповідно до  рішення  Верховної  Ради  сьогодні проводиться спеціальне засідання Верховної Ради, пов'язане з трагічною датою в нашій  історії  -  60-річчям  початку  Великої  Вітчизняної  війни 1941-1945 років.

 

     Шановні ветерани! Шановні колеги! Сьогодні ми схиляємо голови перед світлою пам'яттю тих,  хто 60 років тому 22 червня 1941 року вступив  у  смертельну  боротьбу  з  гітлерівськими  загарбниками. Велика  Вітчизняна  війна  стала  головним фронтом Другої світової війни і справила вирішальний вплив на весь  її  хід.  Сьогодні  ми вшановуємо  пам'ять  полеглих,  одночасно  віддаючи  належне живим учасникам тепер уже далекої  війни,  які  своїм  ратним  подвигом, своєю самовідданою працею забезпечили велику Перемогу.

 

     На час  нападу на колишній СРСР Німеччиною вже були підкорені Польща,  Франція, окуповані Данія, Голландія, Бельгія, Люксембург, Норвегія,  ряд  Балканських країн.  Перейшовши кордони Радянського Союзу,  ворог зустрівся з  масовим  героїзмом,  стійкістю  народу, об'єднаного,  згуртованого  однією  метою  - дати відсіч агресору, захистити свою землю, свою Батьківщину.

 

     Зразками масового героїзму,  стійкості стали оборона  Бреста, Смоленська, Одеси, Севастополя, Києва, Москви, Ленінграда. Дорогою ціною  обійшлася  нам  найжорстокіша  війна  ХХ  століття.  Із   7 мільйонів,  які були призвані в Україні,  кожний другий загинув на фронті.  Жертвами  гітлерівського  геноциду  стали  3,5   мільйона цивільного  населення.  Фашистами  було  зруйновано  417  міст  та населених  пунктів,  28  тисяч  сіл,  16  тисяч  150   промислових підприємств,  пограбовані  всі  колгоспи,  на  каторжні  роботи до Німеччини вивезено майже 2 мільйони громадян України.

 

     Пам'ять про ці жертви,  а водночас про ратний трудовий подвиг народу зобов'язує всіх нас пройнятися усвідомленням того,  що коли б ми не об'єдналися,  не згуртувалися,  не одержали  Перемогу  над фашизмом,  покоління,  які прийшли в життя після війни, взагалі не народилися б, не було б не лише України як суверенної держави, а й української нації як етносу.

 

     Ті, хто   поліг  у  роки  Великої  Вітчизняної  війни,  мають назавжди бути міцним ланцюгом,  який пов'язує минуле з сучасним  і майбутнім.   Святий   обов'язок  нашої  пам'яті,  великий  заповіт Перемоги - передати майбутнім поколінням всю правду про  війну  та її  героїв,  правду,  на  яку  не  вплинули  ні  час,  ні  нинішні суспільно-політичні реалії.  Не мертвим,  а живим потрібно, щоб не згасала   пам'ять  про  минуле,  щоб  стояли  обеліски  та  храми, споруджені во славу воїнів-патріотів,  щоб завжди були живі  квіти на  могилах  героїв.  Це  потрібно живим,  щоб не зачерствіли їхні серця,  щоб завжди благоговійно тремтів у  них  вогонь  синівської подяки.  Бо  саме  з полеглих героїв повинні будуть робити життя в майбутньому захисники і будівники незалежної України.

 

     Сьогодні поруч з  нами  живуть  ветерани.  Турбота  про  них, постійна  увага  -  не  примха,  а  життєва  необхідність.  І вона потрібна не завтра, а сьогодні. Це святий обов'язок і справа честі держави, суспільства загалом і кожного громадянина зокрема.

 

     Саме цього  вимагає  від  нас  Закон  України  про  увічнення Перемоги у Великій  Вітчизняній  війни  1941-1945  років.  Пам'ять доручила  всім  прийдешнім  поколінням,  нащадкам  слави  солдатів Великої Вітчизняної  безцінний  дар  -  науку  любити  і  захищати Батьківщину.  Це  і  велика  відповідальність за спокій та свободу своєї Вітчизни.  Ми звертаємося до народу України,  до  політичних партій  і  громадських  організацій  із  закликом  зробити  добро, посприяти святій справі увічнення пам'яті загиблих у роки  Великої Вітчизняної  війни.  Саме  пам'ять  повинна  слугувати фундаментом патріотичного виховання нинішнього та  прийдешніх  поколінь,  яким розвивати, зміцнювати економіку і оборону України.

 

     Шановні колеги,   рішенням  Верховної  Ради  визначено  такий Регламент  нашого   засідання,   затверджений   вчора   постановою Верховної  Ради  України.  Доповідачу  і  голові  Ради організацій ветеранів України надається по  15  хвилин,  виступаючим  -  до  7 хвилин кожному.

 

     Слово для  доповіді  про  60-ту річницю з дня початку Великої Вітчизняної війни 1941- 1945  років  надається  члену  Комітету  у справах  пенсіонерів,  ветеранів  та  інвалідів,  ветерану  війни, генерал-майору у  відставці  Анастасієву  Валентину  Олексійовичу. Будь ласка (Оплески).

 

     АНАСТАСІЄВ В.О.,  член  Комітету  Верховної  Ради  України  у справах  пенсіонерів,  ветеранів  та  інвалідів   (багатомандатний загальнодержавний   виборчий   округ,   КПУ).   Уважаемый   Виктор Владимирович!  Уважаемые народные  депутаты!  Дорогие  ветераны  - участники боевых сражений!  Уважаемые члены правительства,  гости, представители прессы!  В начале своего  выступления  считаю  своим долгом   выразить   огромную   признательность  коллегам  народным депутатам,  оказавшим мне честь выступить на таком высоком форуме. Я   и   мои   коллеги,  фронтовые  побратимы,  находящиеся  здесь, рассматриваем этот акт как проявление  большого  уважения  к  нам, участникам  сражений  Великой Отечественной войны.  Спасибо вам за высокое доверие.

 

     Сегодня 22 июня 2001 года.  Ровно 60 лет тому назад в 3  часа 30    минут    без    обявления   войны,   внезапно,   вероломно, неспровоцированно,  по-бандитски,  нарушая  подписанный   Пакт   о ненападении, фашистская Германия и ее сателлиты - Италия, Венгрия, Румыния,  Финляндия на протяжении всей государственной границы  от Баренцова   до   Черного  морей  вторглись  на  территорию  нашего Отечества - Советского Союза.

 

     Спустя два года после начала Второй  мировой  войны  началась Великая Отечественная война.  С первых дней она приобрела характер всенародной,  освободительной,  справедливой,  защитительной.  Вот почему призыв,  рожденный в первые же дни войны: "Наше дело правое

- враг будет разбит,  победа будет за  нами!"  -  стал  путеводным факелом для всего народа.

 

     Есть исторические события,  над которыми время не властно.  В их  ряду  Великая  Отечественная  война  занимает  особое   место. Проходят  десятилетия,  а  интерес  к ее истории все так же велик. Великая Отечественная война вошла в  историю  как  одно  из  самых выдающихся ратных свершений.

 

     Сегодня, сосредотачивая  свое  внимание  на начале войны,  мы обращаемся к вопросам: а была ли война неизбежна? Можно ли было ее избежать? В чем причины и характер страшной трагедии человечества? Тревожное время переживала наша планета в 30-е  годы.  Все  больше обострялись политические,  территориальные, национальные проблемы, порожденные Версальским договором,  определившим  мировой  порядок после   Первой   мировой  войны,  обявившим  побежденной  страной Германию   со   всеми   вытекающими   правами   и   обязанностями. Реваншистские устремления побежденных с начала 30-х годов породили подготовку к войне.  Все громче стали  греметь  на  берегах  Рейна военные   барабаны   недавно   созданного   Третьего  рейха.  Тень фашистской свастики нависала над всей  Европой.  Гитлер  пришел  к власти  и  стал  требовать  расширения  границ  Германии  за  счет территории других стран.  Он еще в  1924  году  написал  книгу,  в которой    выдвинул    идеи,    оказавшиеся   подходящими   видным представителям     промышленно-финансового     капитала,     таким миллиардерам Европы,  как Крупп,  Тиссен,  Шахт, Флик, Ригберт. Их интересы по захвату  богатств  совпали  с  устремлениями  будущего фюрера.  Смело  заявлял  Гитлер:  "За  моей спиной стоят миллиарды марок". Вот откуда шло начало самой кровопролитной битвы на Земном шаре за всю многовековую историю. Фашистские правители Германии не скрывали и  даже  всячески  афишировали,  что  их  целью  является завоевание   жизненного  пространства,  а  уничтожение  Советского государства они считают важной  составной  частью  своих  грядущих походов по завоеванию Европы.

 

     И чтобы каким-то образом одурачить свой немецкий народ Гитлер обосновал теорию о превосходстве арийской расы, а также право этой расы   на   мировое   господство.   При  этом  умело  обыгрывались национальные чувства немцев,  якобы несправедливо обделенных после Первой мировой войны.

 

     Придя к  власти,  он  установил  режим  жесточайшего  террора внутри страны. Расовым врагом были обявлены евреи, политическим - марксисты,  государственным  - Страна Советов.  В том же 1933 году был разработан семилетний план  подготовки  к  войне.  Образовался блок агрессивных государств,  ось Берлин-Рим-Токио, захватнические войны стали реальностью.

 

     А что же Англия, Франция и другие страны Версальской системы? В  свою очередь они стремились всячески удержать свое доминирующее положение в Европе.  Но в тоже время на  Востоке  Европы  быстрыми темпами развивалось социалистическое государство - Советский Союз.

 

     Правительство СССР  стремилось к проведению индустриализации, коллективизации,  культурной  революции,   ликвидировать   вековую отсталость  России  от Запада,  повысить военную мощь государства. Поэтому оно  было  заинтересовано  в  сохранении  мира  в  Европе, выступало   с   призывами  обуздать  милитаристские  силы.  Москва указывала  на   опасность   и   пагубность   политики   потворства агрессорам,  подчеркивала  необходимость  сотрудничества  СССР  со странами  Запада.  Однако  лидеры  западных  держав   отрицательно относились к любым инициативам, исходившим из СССР.

 

     В 1936     году,    когда    немецкие    войска    вошли    в ремилитаризированную после Первой  мировой  войны  Рейнскую  зону, Англия  и  Франция  никак  не прореагировали.  Западные державы не заметили,  как исчезла в 1938 году Австрия.  В  Берлине  поняли  - настало  время  действовать,  и они начали действовать.  Март 1939 года:  в результате мюнхенского сговора расчленена Чехословакия  и аннексирована Чехия. Март 1939 года: - отторжение от Литвы Мемеля. На Дальнем Востоке в 1938-1939  году  японские  самураи  совершают вооруженную  агрессию против Советского Союза на острове Хасан и в Монголии на реке ХалхинГол.  Началась проверка  Красной  Армии  на боевые возможности ее войск.

 

     Очередная жертва  -  Польша,  на  которую  Германия  напала 1 сентября 1939 года.  Эта дата и вошла в историю как начало  Второй мировой войны.

 

     23 августа  1939  года  по  предложению  немецкой стороны был подписан Договор о ненападении  между  СССР  и  Германией,  вокруг которого и доныне идут горячие споры, особенно после обнародования протокола о разграничении сфер интересов.

 

     Известный крупный политический деятель  Великобритании  Ллойд Джордж  после  перехода Красной Армией советско-польской границы в сентябре 1939 года писал польскому послу в Лондоне: "Было бы актом преступного  безумия поставить русское продвижение на одну доску с продвижением Германии".  Думаю,  что к сказанному добавить нечего. Воссоединение  законных  областей Украины со всем народом,  защита братьев и  сестер  оценивается  как  прогрессивные,  положительные явления,  как осуществление вековой мечты, как праздник народов. А вот приход Красной Армии на территорию исконно украинских  земель, находящихся  под игом польской шляхты,  некоторыми рассматривается как оккупация,  как агрессия.  Такое иначе, как полнейшим абсурдом назвать нельзя.

 

     Отказ от  переговоров  с  фашистской  Германией  и  отказ  от подписания Договора о ненападении свидетельствовал бы в то  время, что  СССР не желает строить мирных отношений между государствами и готовится к агрессии.  В глазах мировой общественности СССР был бы сторонником войны, а это значило потерять поддержку ряда стран.

 

     Более того,  Гитлер,  зная о превосходстве фашистской военной машины над Красной Армией в готовности к войне по ряду показателей и  понимая,  что  время  уже  работает  против  него,  приступил к планированию сокращения  сроков  начала  войны  против  Советского Союза.  Военное  командование  Гитлера  настойчиво  предлагало ему начать войну в 1940 году.

 

     Стало очевидным, что война между фашизмом и Советской страной фатально   неизбежна,   предотвратить   катастрофу   могла  только сплоченность СССР,  Франции, Англии и США, но для этого нужно было западным   державам   твердо   проводить   курс   на  коллективную безопасность.  Однако  даже  сама  возможность  выступить   единым фронтом  с  СССР  страшила  в  то  время  правящие  круги Англии и Франции.

 

     Более того,  в 1938 году Англия,  Франция,  Германия и Италия подписали Мюнхенское соглашение. Эта четверка стран уже пыталась в 1933 году подписать "пакт четырех".  Пытаясь ввести в  заблуждение общественное  мнение,  руководители  Англии  и  Франции изображали Мюнхенское соглашение как шаг к обеспечению мира.

 

     Цитирую: "Друзья мои,  - воскликнул Чемберлен по  возвращении из  Мюнхена,  -  сюда,  на  Даунинг  стрит,  из Германии прибывает прочный мир.  Я верю, что мы будем жить в мире". На самом деле все обстояло иначе.

 

     В апреле  1940  года  фашистские  войска  вошли на территорию Дании,  Норвегии,  в  мае  1940   года   -   Голландии,   Бельгии, Люксембурга;  в  мае  -  июне  -  Франции;  в  феврале 1941 года - Болгарии; в апреле - Югославии и Греции. Оставалась одна надежда - отдалить  теперь  уже  неизбежную  германскую  агрессию  как можно дальше во времени.  Нужны были срочные меры  по  укреплению  своих границ как на Дальнем Востоке, так и на Западе.

 

     Люди старшего  поколения  хорошо помнят,  где проходила у нас старая граница - от Мурманска, Ленинграда, Минска, Киева, Одессы в нескольких десятках километров.  Можно прикинуть,  сколько дивизий фюрер сформировал бы дополнительно за  счет  Прибалтийских  стран, западных областей Украины, Белоруссии, Молдавии, если бы они перед войной оказались  под  сапогом  фашизма.  Территорию  этих  земель населяли около 27 миллионов, и если подсчитать, то получается, что к армии фашистов еще добавилось бы порядка 2-2,5 миллиона  штыков. Надо учитывать и экономический показатель,  который тоже со счетов не снимается. Но это еще не все и не главное.

 

     Главное в том,  что в  первые  же  недели  войны  фашисты  бы вступили в Ленинград,  Минск,  Киев,  Одессу,  и план молниеносной войны был бы осуществлен с  большим  процентом  гарантии.  Фашисты были  бы  у  окраин  Москвы  в августе,  а с потерей Москвы японцы начали бы боевые действия на  Дальнем  Востоке,  где  у  них  была подготовлена  полуторамиллионная  армия  в  Маньчжурии,  на  наших границах.  Очень велика была вероятность того,  что мы с  вами  не сидели бы в этом прекрасном зале.

 

     В первые  же  дни Великой Отечественной войны советский народ воспринял беду страны как несчастье  каждого  гражданина,  поэтому личные интересы были подчинены общенациональным.  Первые же боевые столкновения    родили    примеры     массового     героизма     и самопожертвования. Характер сражений, действия войск Красной Армии показали,  что для фашистских войск война с Россией не будет такой же прогулкой, какой она была во всех странах Европы.

 

     Советское правительство  с  первых же дней войны приступило к организации отпора врагу.  Яркой страницей  летописи  первых  дней Великой   Отечественной   войны   была  битва  за  Киев.  Яростным сопротивлением  защитников  Киева  начался  путь  к  победоносному завершению войны.

 

     Руководство страны,  Коммунистической  партии  в  критические минуты взяло на  себя  всю  полноту  ответственности  за  спасение Отечества  и мобилизацию всего народа от мала до велика на разгром врага.  С этой задачей они успешно справились.  И как бы злобно не говорили о Сталине,  как бы его не поносили, он оказался достойным своего высокого поста и ответственным за судьбу  народа  в  первые месяцы  войны.  В  Европе  не  нашлось ни одной страны,  в которой правительства до конца разделили бы  участь  своего  народа  и  не покидали  бы  свои  страны  в  первые  же дни войны.  Монолитность партии,  народа и армии обеспечила в начальный период стойкость  и веру в победу.

 

     Выводы. Вторая  мировая  война,  частью которой стала Великая Отечественная  война,  была  порождена  имперскими  противоречиями капиталистических государств.

 

     Второе. Внешняя  и  внутренняя  политика  Советского  Союза в предвоенный период была по своему существу оптимальным ответом  на сложнейшую  международную  обстановку,  сложившуюся  вокруг него и против него.

 

     Воссоединение западноукраинских,  западнобелорусских   земель было восстановлением исторической справедливости,  грубо попранной в свое время военной силой, имело освободительный характер.

 

     Трагическое начало   Великой   Отечественной    войны    было следствием  не  столько  ошибок  и просчетов в политике советского руководства,  сколько обективных причин как  внутреннего,  так  и внешнего порядка.

 

     Оценку вклада  народов  Советского  Союза,  Советской Армии в ликвидацию фашизма и  спасение  цивилизации  дали  народы  мира  и Европы и определили их роль как решающую.  Вечную память заслужили сложившие головы на полях  сражений  герои  Великой  Отечественной войны, а оставшиеся в живых - всяческой заботы и внимания. Этого в первую очередь требует принятый  нами  в  прошлом  году  Закон  об увековечении Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 годов. И наша задача - неукоснительно выполнять этот закон во имя счастья нашего народа (Оплески).

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово  для  виступу  надається  Герасимову  Івану Олександровичу, голові Ради організацій ветеранів України.

 

     ГЕРАСИМОВ І.О.,  голова Ради організацій  ветеранів  України. Дорогие  соотечественники!  Дорогие  ветераны,  солдатские  вдовы, родственники погибших в годы военного лихолетия и умерших от ран в годы   войны!   Многоуважаемые   Виктор   Владимирович,   Анатолий Кириллович!  Уважаемые народные депутаты! Уважаемые гости! Сегодня в этот день скорби и памяти все мы, ветераны Великой Отечественной войны,  прошедшие фронтовыми дорогами  от  первых  залпов  Великой Отечественной   войны  до  сокрушительного  разгрома  гитлеровской Германии,  а многие из нас закончившие свой боевой путь на Дальнем Востоке  в  последних  сражениях  Второй мировой войны,  вместе со всеми народами Украины низко  склоняем  свои  седые  головы  перед светлой памятью всех тех,  кто 60 лет тому назад 22 июня 1941 года вступил в смертельную схватку с врагом и вышел победителем.

 

     Никогда не изгладятся в памяти человечества 1418  героических дней  и  ночей  Великой  Отечественной  войны  советского народа с ордами гитлеровских захватчиков.  Миллионы честнейших и храбрейших сынов  и  дочерей  Украины  и  других братских советских республик отдали свои жизни за свободу и независимость Родины,  ради счастья и мира на планете Земля. Именно это основа подвига нашего народа и суть памяти о погибших на войне.

 

     Своими глазами я видел,  как умирали люди,  защищая свой дом, свое село,  свой город,  своих родных и близких.  Но погибая,  эти герои шагнули в бессмертие.  Их подвиг живет и будет  жить  вечно. Необятными  были  поля  сражений  Великой  Отечественной  войны - пол-Европы,  а если учесть бои с японской  Квантунской  армией  на Дальнем  Востоке  в  августе  -  сентябре  1945 года,  то поистине половину Земли  прошли  воины,  призванные  военкоматами  Украины. Прошли,  отмечая  свой  ратный  путь  холмиками солдатских могил и обелисками.  К великому сожалению, еще не сочтены все захоронения, в которых покоятся их останки.

 

     До Победы  дошли  меньше  половины  ушедших  за время войны в армию. Почти каждая семья была опалена войной, потеряла кого-то из родных и близких.  Вот только один пример. Шесть сыновей выросло в семье Дмитрия Скомороха из поселка Михайловка Перевальского района на Луганщине. И всех шестерых забрала война. До сих пор оплакивают матери своих сыновей,  жены своих мужей, а дети своих отцов. Время смягчает боль утрат,  но память о погибших ему не подвластна.  Она передается и будет передаваться из поколения в поколение. Это были люди разных возрастов,  разных национальностей,  разных профессий, разных характеров,  разных способностей,  но  всех  их  обединяло благородное  чувство горячей любви к своей земле,  к своей великой Родине  -  Союзу   Советских   Социалистических   Республик.   Они сражались,  умирали  и  победили,  чтобы жили и мы.  Павшие в годы Великой Отечественной войны всегда  будут  прочным  звеном,  вечно связывающим прошлое и будущее.

 

     С высоты  минувших  десятилетий  отчетливо  видится великая и горькая  правда  о  той  войне,  о  ее  небывалой  жестокости,   о немыслимых людских страданиях,  трагических ошибках и потерях.  Но именно в жестоком свете неподкупной правды  по  особому  сияют  не знающие  себе  равных  в  истории  подвиги сынов нашего Отечества, подвиги,  которыми была обеспечена великая Победа над фашизмом. Во имя высшей справедливости, во имя светлого будущего Украины нельзя допустить,  чтобы Великая Отечественная война стала  для  потомков неизвестной войной, как это уже кое-где произошло.

 

     Священный долг  нашей памяти,  великий завет Победы -передать грядущим поколениям всю правду о  войне,  ее  героях,  правду,  не подверженную политическим манипуляциям или коньюнктурным ревизиям, соответствующую масштабам и значимости отгремевших сражений.

 

     Память народа,  душа народа  никому  и  никогда  не  позволят подменить героизм трусостью,  верность долгу - предательством,  не дадут принизить подвиг,  ибо это достояние народа. Никто и никогда не  заставит  граждан  Украины  позабыть бессмертную славу Москвы, Ленинграда,  Сталинграда,  Корсунь-Шевченковской битвы,  обороны и освобождения   Киева,   Одессы,   Севастополя,  Керчи,  вселенский победный  гром  Курской  битвы,   всеобщее   народное   ликование, вызванное известием о падении Берлина.

 

     Не мертвым, а живым нужно, чтобы не угасала память о прошлом, чтобы высились обелиски и храмы во  славу  воиновпатриотов,  чтобы всегда  цвели  живые  цветы на могилах героев.  Это нужно живущим! Чтобы не зачерствели их сердца, чтобы всегда благоговейно трепетал в  них  незримый  теплый  огонь  сыновней благодарности предкам за добро,  содеянное ими.  Именно такое отношение к павшим  во  славу Украины завещано нам победителями. Именно с них должны и, верится, обязательно будут делать  жизнь  будущие  защитники  и  устроители счастливой  жизни  Украины.  И именно поэтому судьбоносным в жизни государства стало принятие Закона об увековечении Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 годов.

 

     Ветеранами Великой  Отечественной  войны,  как и большинством граждан Украины  этот  закон  воспринят  как  проявление  уважения государства  к  истории  этой  войны.  Закон инициировал поворот в отношении к истории,  к памяти,  к ветеранам Великой Отечественной войны,  и это видно и ощутимо. Но можно было бы, наверное, достичь большего,  если бы исполнительные органы власти более  системно  и более целеустремленно организовали его внедрение в жизнь.

 

     Пенсии большинства   ветеранов  не  обеспечивают  прожиточный минимум.  Продолжается наступление на законные льготы, особенно по медицинскому, жилищно-коммунальному и другим видам обеспечения. Не меньшее беспокойство ветеранов вызывает  активизация  определенных политических   сил,   направленных   на  ревизию  истории  Великой Отечественной войны,  попытки  убить  память  народа  о  настоящих патриотах,  о  героях,  отстоявших  свободу и независимость нашего государства.  Школьные и вузовские программы  по  истории  сегодня настолько обеднены, что не способствуют патриотическому воспитанию молодежи, познанию величия подвига нашего народа.

 

     Большинство мемориальных комплексов, памятников, воздвигнутых 40,  50  и более лет тому назад,  нуждаются в капитальном ремонте, так как ремонты из-за отсутствия  средств  проводятся  в  основном предпраздничные и косметического порядка. Кроме того, продолжается и разрушение этих памятников, и вандализм по политическим мотивам. А  криминальная  охота  на  цветные  металлы  расширила вандализм, охвативший  почти  всю  страну.  И  это,  как  правило,   проходит безнаказанно.    Продолжается    кампания   переименования   улиц. Концептуальное определение Президента Украины  Леонида  Даниловича Кучмы  по  истории  Великой  Отечественной войны о ее значении для судеб Украины и народов  мира  даже  государственными  структурами игнорируется.

 

     И как  бы  ни  болели  фронтовые раны ветеранов,  какие бы ни одолевали их недуги,  как бы ни тяжело материально сегодня  жилось ветеранам,   но   их  никогда  не  покидало  чувство  патриотизма, беспокойство за  судьбу  нашей  Украины,  нашего  народа  и  нашей молодежи.  Поэтому  вопросы  патриотического  воспитания молодежи, стремление передать ей наш боевой и трудовой опыт, защитить правду истории от многочисленной армии фальсификаторов,  оставить на века правду о Великой  Отечественной  войне  -  это  одно  из  основных направлений деятельности организаций ветеранов Украины.

 

     Молодежь Украины  готова  к  принятию эстафеты патриотизма от нашего  поколения  фронтовиков-победителей,  надо  только  открыть дорогу правде о войне, о нашей истории, о ее носителях - ветеранах войны.  Об этом  хорошо  свидетельствует  только  что  проведенная Всеукраинская  акция  "Марш  мира"  через  всю  Украину по Днепру, посвященная   60-летию   начала   Великой   Отечественной   войны, превратившаяся  в  акцию  верности  памяти  о  воинах,  погибших в Великой Отечественной войне,  глубокого  уважения  к  ветеранам  и открытия сердец поколений к восприятию правды о войне.

 

     К великому  сожалению,  все  больше  и больше уходит из жизни солдат Великой Отечественной  войны.  Их  остается  все  меньше  и меньше,  дорогих фронтовиков,  которым сегодня нужно очень немного от окружающих - только чуточку доброты и душевного тепла, внимания и заботы в трудный час,  когда ноют старые раны,  когда так дорого слово, так спасительно подставленное вовремя плечо.

 

     Берегите ветеранов  -  это  нравственный  завет  Победы  всем живущим от мала до велика,  от школьника до академика, от рядового гражданина до главы  государства.  Так  уж  устроена  человеческая жизнь:  если  ты  несешь  людям  добро  и  сострадание,  то судьба неминуемо воздаст тебе тем  же.  Истины  эти  трижды  справедливы, когда речь идет об отношении к людям, отстоявшим свободу и мир для нынешних и будущих поколений.

 

     Патриотизм, воспитанный в предвоенные  годы  и  закаленный  в жарком  пламени  войны,  -  высший  гарант  свободы и благополучия Отчизны.  "Любите и берегите Родину!" - взывают к нам и к потомкам ушедшие в бессмертие батальоны победителей.  И покуда будет слышен этот страстный призыв - не погибнет, не согнется Украина!

 

     Священная любовь к земле дедов и отцов

- самый   высокий   завет   Победы.   Всем   грядущим  поколениям, наследникам  славы  солдат  Великой  Отечественной  войны   Победа вручила бесценный дар - науку любить Родину и побеждать ее врагов. На их плечи ляжет бремя ответственности за спокойное  и  свободное завтра Отчизны.

 

     Мир сегодня  вошел  в  ХХI  век,  и  новое третье тысячелетие истории - эпоха глобализации. На таких этапных перекрестках времен человеку особенно хочется заглянуть в будущее,  предугадать, каким же станет  хотя  бы  ближайшее  время.  И  здесь  особый  смысл  и актуальность  обретает вопрос:  что же взять с собой из прошлого в это манящее будущее, а что оставить позади?

 

     Вот почему проблема сохранения уроков и заветов  Победы  1945 года   имеет   сейчас   принципиальнейшее,  воистину  судьбоносное значение для нашего народа и для страны в целом.

 

     Один из важнейших  и  нетленных  заветов  Победы  потомкам  - забота   о   величии   и  могуществе  Украины,  ее  равноправии  и независимости в мировом сообществе держав и народов.

 

     Во многих  странах  -  Германии,  Италии,  Франции,  Бельгии, Австрии,  Польше,  Чехии,  Словакии,  Соединенных  Штатах Америки, Канаде   функционируют    научные    институты,    государственные учреждения,  занимающиеся поиском,  учетом, публикацией сведений о погибших.  Приезжая к нам в  Украину,  их  сотрудники  восхищаются результатами  проделываемой  нами  работы и удивляются тем фактом, что многое из достигнутого,  не говоря о  финансировании,  сделано благодаря   энтузиазму   активистов,   общественников,  творческих работников  поисково-издательского  агентства  и   его   областных отделений.   Сложившаяся   ситуация  в  который  раз  подтверждает настоятельную необходимось дальнейшего совершенствования структуры поисковоиздательского  агентства "Книга памяти Украины",  имеющего своей конечной целью его логическую трансформацию  в  национальное агентство "Увековечение памяти народа Украины".

 

     К сожалению,  издание  "Книги  памяти Украины" с октября 2000 года не финансируется.  И  только  благодаря  бескорыстной  помощи патриотов,  активистов  осуществлена широкомасштабная программа по выпуску 250-томного историкомемориального  сериала  "Книги  памяти Украины".  А  впереди  еще  очень  много  работы по выпуску "Книги памяти о погибших в военных конфликтах" и "Книги скорби Украины".

 

     Поэтому мы обращаемся к вам, народные депутаты, мы обращаемся к политическим партиям,  к бизнесменам,  к меценатам: содействуйте святому  делу  увековечивания  памяти  павших   в   годы   Великой Отечественной  войны!  Это  должно служить действенным фундаментом патриотического воспитания нынешнего и будущих поколений,  которым надлежит  крепить экономическую и оборонную мощь Украины в третьем тысячелетии.

 

     Миллионы воинов и мирных граждан давно ушли из жизни,  но они живут   поименно   в   "Книге   памяти  Украины"  среди  тех,  кто самоотверженно защищал наше Отечество и отдал  за  его  свободу  и независимость  самое  дорогое  -  жизнь.  Память о павших нужна не мертым, она нужна живым! Народ, озаренный памятью, бессмертен!

 

     Спасибо (Оплески).

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово  для  виступу  надається  Конькову   Василю Олександровичу,  голові  Комісії  у  справах  колишніх  партизанів Великої Вітчизняної  війни  1941-1945  років  при  Верховній  Раді України. Будь ласка.

 

     КОНЬКОВ В.О.,  голова  Комісії  у  справах партизанів Великої Вітчизняної війни 1941- 1945 років  при  Верховній  Раді  України. Шановний  Вікторе  Володимировичу!  Шановний  Анатолію Кириловичу! Шановні народні депутати України і члени уряду!  Шановні уславлені ветерани   Великої   Вітчизняної  війни!  Шановні  співвітчизники! Сьогоднішнє пленарне засідання Верховної Ради України,  присвячене 60-річчю початку Великої Вітчизняної війни, Дню скорботи і пам'яті жертв війни в Україні,  є одним  з  конкретних  виявів  дбайливого ставлення  до  нашого  минулого.  Це  ще  одна  своєрідна  ланка в безмежному ланцюгові,  який не скінчиться в часі,  доки ми  будемо зберігати   такі   святі   поняття,   як  "Батьківщина",  "честь", "обов'язок",  "пам'ять".  Адже пам'ять - частина  духовного  життя народу,  його  найсвітліша істина.  Той,  хто не згадує,  а завжди пам'ятає, сильніший, бо озброєний досвідом минулого.

 

     40 місяців - з червня 1941 по жовтень 1944 року  -  палахкотіла  на  українській землі Велика Вітчизняна війна.  Вона двічі прокотилась вогняним смерчем Україною, знищуючи матеріальні  і культурні цінності,  духовне надбання народу,  вона спопелила серця і душі кожної сім'ї, кожної оселі, кожне життя.

 

     На бій з фашистською ордою пішли мобілізовані й  добровольці, чоловіки, жінки і діти, партійні і безпартійні, атеїсти і віруючі, люди різних національностей та професій.

 

     Гірка правда  минулої  війни  ніколи  не  полишить  нас.  Для фронтовиків,  партизанів  і  підпільників вона зараз - у спогадах, ранах і нагородах; для вдів і дітей, хто не дочекався своїх рідних з  війни,  -  у скорботі і надії дізнатися про місце їх загибелі і поховання на полі брані.

 

     Маю повідомити вас,  дорогі товариші,  що Комісія  у  справах колишніх  партизанів  до  цього  часу  видає похоронки на загиблих партизанів і підпільників.  Це свідчить про те,  що тяжкі наслідки війни ще не скінчилися.

 

     60 років  минуло  з  того  трагічного дня,  коли збройні сили фашистської Німеччини та її сателітів без оголошення війни  напали на  нашу  Батьківщину.  І  з  цього  часу  на  окупованій  ворогом території  України  розпочався  підпільний  і  партизанський   рух великих  патріотів  України,  які  добровільно,  за покликом свого серця  стали  на  захист  своєї   землі,   свого   народу,   своєї Батьківщини.  Це була нерівна,  жорстока і безкомпромісна боротьба народних месників із зухвалими і підступними ордами  фашистів,  їх найманців, різного роду зрадників і пособників.

 

     Уже на  кінець  1941  року  на  окупованій  території України активно  діяли  883  партизанських   загони,   тисячі   підпільних комітетів, організацій, груп, в яких налічувалося близько 80 тисяч партизанів і підпільників.

 

     Партизанська боротьба  з  ворогом  зростала  з  кожним  днем, охоплюючи все нові й нові райони України, переростала у всенародну боротьбу. Постійно перебуваючи у ворожому тилу, збройну боротьбу в роки  війни  з німецько-фашистськими загарбниками і їх пособниками вели 46 великих партизанських з'єднань, 1993 партизанських загони, полки,  бригади і розвідувально-диверсійні групи чисельністю понад 516  тисяч  осіб  та  понад   3   тисячі   підпільних   комітетів, організацій,   груп,   558  підпільних  комсомольських  молодіжних організацій,  у діяльності яких брали участь більш  як  103  тисяч осіб.

 

     Немеркнучою славою   вкрили  себе  такі  видатні,  легендарні партизанські командири,  як Ковпак,  Федоров, Сабуров, Попудренко, Маликов,  Мельник, Вершигора, Руднєв, Одуха, Шукаєв, Бевз, Строкач та багатобагато інших.

 

     У ході  партизанської  боротьби   партизани   звільняли   від фашистської окупації значну територію України, у результаті чого в роки  війни  утворювалися  великі  партизанські  зони,  краї,   де господарями  були  вже  партизани.  Народні  месники  в  ході боїв знищили 460 тисяч ворожих солдатів і офіцерів.  Не кожний танк, не кожний літак,  не кожна гармата,  не кожний патрон і снаряд дійшли до фронту - їх зупинили на цьому шляху  партизани  і  підпільники, 5019   ешелонів   ворога   були   підірвані   партизанами.  Тисячі фашистських  гарнізонів,  поліцейських  станів  були  розгромлені. Партизани паралізували повністю тил ворога.

 

     Слід наголосити,   що  збройну  і  підпільну  боротьбу  проти фашистських   загарбників   на   окупованій   території    України організували    і    очолили   нелегальний   центральний   комітет Комуністичної партії України і його військовий оперативний орган - Український  штаб  партизанського  руху під керівництвом визначних політичних і військових діячів Дем'яна Сергійовича  Коротченка  та Тимофія Амвросійовича Строкача,  які не з кабінетів, а знаходячись у тилу ворога брали безпосередню активну участь у  боях  у  складі партизанських з'єднань України.

 

     У ході  героїчної боротьби з окупантами значних втрат зазнали партизани-підпільники,  їхні родини,  мирні громадяни України, які надавали всебічну допомогу партизанським формуванням та підпільним організаціям.  У  гестапівських  катівнях   закатовані   секретарі підпільних     обкомів     партії,     багато     тисяч     мужніх організаторів-керівників партійнокомсомольського підпілля.

 

     Із 103  тисяч   підпільників   України   загинули   від   рук фашистських  катів  80  тисяч.  Не повернулися до своїх сімей,  до мирної праці більш як 100 тисяч партизанів. Розстріляні, повішені, спалені  і  закопані живими тисячі громадян України,  які надавали допомогу партизанам,  250 населених пунктів України  були  спалені фашистами  разом  із  жителями за участь їх у партизанському русі. Тільки в місті Корюківка Чернігівської області в березні 1943 року було  спалено  1  тисячу  300  будівель,  7  тисяч корюківчан були спалені,  розстріляні,  повішені протягом трьох днів цієї звірячої фашистської акції.

 

     Дорогою, дуже  дорогою ціною дісталася нам перемога у Великій Вітчизняній війні.  І не дай Бог,  щоб коли-небудь це повторилося. Станьте  на  перешкоді  тим,  хто мріє знову силою вирішувати свої потреби, хто із свого чи чужого голосу паплюжить, фальсифікує нашу історію.

 

     Свій виступ  я  хочу  закінчити  словами,  які  виголосив  на урочистому засіданні 8 травня  1995  року,  присвяченому  50-річчю Перемоги,  Президент України Леонід Данилович Кучма: "Ми стоїмо на тому,  щоб відповідально підходити до подій і фактів, не допускати безцеремонного і некомпетентного втручання в живу тканину історії, не ображати сумнівними узагальненнями і висновками цілі  покоління співвітчизників".  Кажу  про  це  з  огляду  на непоодинокі спроби деяких завзятих новаторів  від  політики  і  науки  заднім  числом перевойовувати  війну на свій лад.  Це не тільки антинауково,  а й глибоко аморально  по  відношенню  до  світлої  пам'яті  тих,  хто начебто неправильно зупинив фашизм і врятував людство.

 

     Дякую за увагу (Оплески).

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово  для  виступу  надається  Юхновському Ігорю Рафаїловичу - голові Комітету  Верховної  Ради  України  з  питань науки і освіти,  ветерану війни, голові Всеукраїнського об'єднання ветеранів. Будь ласка.

 

     ЮХНОВСЬКИЙ І.Р.,  голова Комітету Верховної  Ради  України  з питань  науки і освіти (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, НРУ). Вельмишановний Вікторе Володимировичу! Вельмишановний Анатолію Кириловичу!  Шановні народні депутати!  Шановні ветерани! Шановні гості! Нещодавно, 9 Травня, ми святкували роковини великої Перемоги  над фашизмом.  Ми були в цій перемозі не одні,  перемогу над фашизмом святкували всі демократичні держави світу.

 

     Друга світова війна з фашизмом втягнула у свою  орбіту  майже увесь світ - від далекої Австралії,  Індії,  Єгипту до майже всієї Європи і Америки.  В Азії війну вели Японія і  Китай,  усі  країни басейну  Тихого  океану.  Фашизм був розбитий.  Народи Радянського Союзу одержали перемогу, маючи великих союзників - Сполучені Штати Америки,  Англію  і  Францію,  маючи  співчуття всієї пограбованої фашистами  Європи.  Англія,  Сполучені  Штати  Америки  і  Франція перемогли,  маючи такого великого союзника,  як Радянський Союз. І якщо спитати,  хто переміг у Другій світовій війні,  то  перемогли принципи   правди   і   свободи   перед   принципами  гегемонії  і імперіалізму.  І  справді,  після  Другої  світової  війни   маємо тотальний   розпад   імперіалізму:   англійського,   французького, голландського,  бельгійського, південноамериканського, а зрештою - і радянсько-російського. Ми, народ України, незважаючи на особливу долю  нашої  Батьківщини   -   України,   з   честю   і   гідністю святкуватимемо  День  Перемоги  9 Травня.  Він вчить нас торжеству правди і справедливості.

 

     А що ми чекаємо  від  відзначення  сьогоднішнього  дня  -  22 червня?  Як  на  мене,  це день початку великих нещасть,  обману і геройства.  День,  коли німці почали  війну  проти  СРСР,  в  якій Україна  втратила  8 мільйонів людей.  Німеччина - 6,5,  Росія - 6 мільйонів.  Не можна говорити,  що війну з німцями не чекали. Вона висіла   в   ті  дні,  як  кажуть,  у  повітрі.  Адже  відбувалася концентрація величезної маси військ,  на яку потрібні були місяці, до  головної  війни  готувалися  і  Німеччина,  і Радянський Союз. Офіційний меморандум про оголошення війни фашистський рейх-міністр закордонних  справ вручив послу СРСР в Берліні 21 червня,  а посол Німеччини  Молотову  в  Москві.  А  до  того  були  договори   між Німеччиною  і  СРСР  від 23 серпня 1939 року,  і війна Німеччини з Польщею,  що  почалася  тиждень  по  тому,  і  розбір  Польщі  між Німеччиною  і  СРСР,  і договір 28 вересня 1939 року.  І були наші аплодисменти німцям,  які обійшли "лінію Мажино" через  Голландію, Бельгію,  перемогли  Францію,  бомбили Англію.  І був наш напад на Фінляндію,  і страшні поразки і жертви на фінському фронті.  А  до того  ще  були  Халхін-Гол  і  війна  з  Японією,  до того ще були колективізація,  голод, репресії і терор. А значна кількість наших полководців  була  забрана  на  фронт  із  таборів  і тюрем.  Адже найвизначніші  наші  конструктори   починали   свою   роботу   над військовою технікою в таборах.

 

     У Радянському  Союзі  відбувалася  перманентна  війна.  Та  й Гітлер прийшов до влади в Німеччині не випадково.  Величезна криза 30-х,  70  процентів  безробітних,  35  політичних  партій,  повна анархія. Формується фашизм у Німеччині, а до того ж і в Італії.

 

     Фашизм породив мілітаризм  і  війни.  Як  я  вже  говорив,  у результаті   Другої   світової   війни   був  переможений  фашизм, Радянський  Союз  постав  як   держава-переможець,   як   держава- визволитель.  Чому назвали визволителями? Бо ми страждали самі. Бо ми з честю визволилися,  бо ми всі були добрі й людяні солдати  до всіх країн,  куди б ми не прийшли.  І на фронті ні я, ні мої друзі не вважали себе героями,  ми були визволителями.  І ми  були  дуже чесними,  відданими і хоробрими солдатами. Коли закінчилася війна, я був спочатку в Німеччині, а пізніше в Австрії.

 

     Життя фронтового солдата після війни  було  безглуздим,  і  я хотів  учитися.  І  тому  в 1946 році приїхав додому і поступив на перший  курс  фізико-математичного  факультету.  Я  як  і  десятки фронтовиків багато вчився. Тоді ми вже в СРСР мали атомну бомбу. Я не буду  розказувати,  яких  жертв  нам  коштували  випробовування ядерної  зброї.  На  початку  1950-х  ми  вже  мали водневу бомбу. Сахаров,  її винахідник, був у фізиків на вершині слави. Були наші режими в країнах народної демократії,  в Африці,  Південно-Східній Азії.  Усюди  це  супроводжувалося  страшенними   жертвами.   Була рівновага ядерної зброї, і ні ми, ні американці не могли розпочати війни.  Відбувалися  процеси,  які  ми  називали  змаганнями   між капіталізмом і соціалізмом.

 

     Ми були покинуті на самих себе, ми розпалися. І ми всі думали і вираховували,  чому так сталося.  І  тепер  ми  вже  знаємо,  що система комунізму була утопічною і в теорії,  і на практиці. Тепер ми,  ставши  незалежною  Україною,  починаємо  пожинати   рецидиви минулого.

 

     То що  ж  означає  для  нас  22  червня  1941  року?  Це день величезних жертв українського народу,  день, коли від цього народу вимагалося надзвичайних подвигів, зусиль і витривалості, і Україна їх показала.

 

     Кожний народ має дивитися вперед,  у  своє  майбутнє.  І  ми, ветерани  Великої  Вітчизняної  війни,  маємо  так  поставитися до молодшого покоління,  щоб своєю поведінкою показувати йому  добрий приклад, приносити користь Україні.

 

     Ми, Всеукраїнське об'єднання ветеранів,  хочемо це робити, ми хочемо примирити старше покоління всієї  України  в  ім'я  миру  і злагоди її молодшого покоління, в ім'я будівництва України.

 

     У чому трудність нашої роботи? У тому, що з одного боку маємо непримиренних старих  військових  і  працівників  служб  КДБ,  які набули   специфічну  спеціальність  "ветеран  Великої  Вітчизняної війни".  Вони твердять: "Ми вас, молодих, визволили від фашизму, і ви маєте бути нам вдячні". І молоде покоління вдячне.

 

     З другого   боку   від  нашої  організації  стоять  неповинні ветерани ОУН-УПА,  які твердять: "Ми у війну боролися як партизани проти німців, а після війни несли тяжкі втрати громадянської війни у зв'язку з комуністичним терором у Західній Україні". Їх називали націоналістами,  вони  боролися  за  незалежну  Україну,  боролися абсолютно в  безнадійній  боротьбі  і  без  будь-якого  виходу  із ситуації.  Адже  події  в Західній Україні відбувалися на 15 років пізніше,  ніж у Східній Україні.  У Східній Україні  був  голод  і терор, у Західній був теж терор, але було безліч розкиданої зброї.

 

     А ще   маємо   дивізійників,   колишніх   вояків  дивізії  СС "Галичина",  яких обманули німці, бо німці все одно силою забирали галичан  у  свої  дивізії,  як  це  вони робили на всіх окупованих землях.  А закарпатці були в угорській  армії,  а  буковинці  -  у румунській. І з кожного боку - і зліва, і справа - є непримиренні. Одні кричать:  "Ми вас визволяли,  а ви нас вбивали", а другі: "Ми боролися  за Україну,  а ви нищили наші сім'ї і національні ідеї". Одні кажуть:  "Ви вбивали наших учителів",  а другі:  "Ви засилали наших батьків". І так триває вже десять років (Шум у залі).

 

     Одні воювали   з  більшовиками  проти  фашистів,  другі  -  з фашистами проти більшовиків,  але переважна більшість тих і других захищали від ворога свою землю, свою родину.

 

     Тож від  імені Всеукраїнського об'єднання ветеранів звертаюся в цей урочистий день і до одних  і  до  других:  досить!  Забудьте терпіння  і  зло,  яке вам доводилося одним через одних і через ці страшні  обставини  пережити.  Будуймо  разом  нову   демократичну державу  Україну  і  нехай у ній не буде ні фашизму,  ні комунізму (Шум у залі).

 

     Нехай цей день  22  червня  буде  днем  великої  скорботи  за мільйонами  загиблих  і  днем великої злагоди тих,  хто уцілів.  І поклонімося молодшому і  молодому  поколінню  за  його  пам'ять  і повагу до нас. Дякую (Шум у залі).

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово  для  виступу надається Кузьмуку Олександру Івановичу,  міністру оборони України. Шановні колеги, я прошу всіх заспокоїтися. Будь ласка, Олександре Івановичу.

 

     КУЗЬМУК О.І.,   міністр   оборони  України.  Шановні  народні депутати,  прошу  прийняти  мою  вдячність  за  надану  можливість виступити   з   доповіддю   "Уроки  історії  пам'ятаємо,  традиції фронтовиків примножуємо".

 

     Дорогі ветерани!  Дорогі   визволителі!   Ранок   22   червня народжувався  ясним,  теплим.  В  якусь мить задушливі чорні хмари затьмарили сонце,  а з неба на людей посипалися бомби і схована  в них смерть. Зверніть увагу: 11 годин 13 хвилин - горів Київ, горів Житомир,  горів Севастополь.  Тривога,  страх  оселилися  в  душах стариків і дітей. У всіх на вустах застигло жахливе слово "війна". Саме починалася одна із найтрагічніших,  найгероїчніших сторінок в історії нашого народу.

 

     Проте розгубленість тривала недовго.  Люди зрозуміли, що біду можна відвернути лише тоді,  коли, як кажуть, усім миром піднятися і  дати  відсіч  ворогові.  І  вони  піднялися.  Піднялися,  бо їх закликала Батьківщина,  бо вони мали захистити свою землю,  дітей, домівки.  В  одну  шеренгу на боротьбу з фашистськими загарбниками ставали мобілізовані й добровольці,  чоловіки й жінки, робітники й селяни,   люди   різних   поколінь,   національностей,   професій, віросповідань.

 

     У двобої з  ворогом  наш  народ  виявляв  зразки  мужності  і героїзму,  звитяги і жертовності.  Про це свідчать численні листи, що писалися в окопах, та передсмертні записки бійців і командирів. "Погибну  за Родину,  но живым не сдамся!  22 июня 1941 года" - ці слова  були  в  записці,  знайденій  серед  документів   загиблого помічника начальника застави, молодшого лейтенанта Синокопа Миколи Даниловича,  відправити її до села Бобрики на Сумщині він не зміг. Учасник  оборони  Севастополя  старший  сержант Гетьманцев написав синові:  "Люби, сину, свою Батьківщину, бо вона в тебе друга мати. Не шкодуй сил для неї,  а люблячого сина мати завжди любитиме. Хоч нам і трудно зараз,  але я  гордий  тим,  що  знаходжуся  в  рядах захисників міста-героя, яке вже один раз у своїй історії витримало натиск. Впевнений, що і цей натиск витримаємо."

 

     Ці листи свідчать про незламний дух захисників Вітчизни,  про прагнення  до волі та незалежності.  Воїн-поет Володимир Дмитрович Булаєнко з Хмельниччини загинув у серпні 1944 року,  а в 1942 році він написав:  "Колись історія назве наш час народженням людини, бо поки серце в нас  живе,  нас  не  поставиш  на  коліна".  Під  цим підписався б кожний фронтовик.

 

     З перших  днів війни люди запитували себе,  чому так сталося, чому гинуть безвинні люди,  і не знаходили  відповіді.  Очевидними стали  стратегічні  прорахунки політичного характеру керівництва і військового командування,  погане знання організації,  військового мистецтва  фашистської  армії,  помилки  Сталіна  в оцінці намірів гітлерівського керівництва.

 

     Вшановуючи подвиги солдатів і працівників тилу,  ми  водночас не   маємо  права  забувати  трагічних  помилок.  Зробити  належні висновки з історичного досвіду  -  наш  обов'язок  перед  пам'яттю загиблих, перед старшим і прийдешніми поколіннями.

 

     Зупинюся лише  на  деяких  із них.  Перший висновок полягає у забезпеченні об'єктивної  оцінки  воєнної  загрози  та  підготовки держави і збройних сил до відбиття можливої агресії.

 

     Верховною Радою  України  у  взаємодії  з  українським урядом практично завершено створення законодавчої бази в оборонній  сфері держави.  З  урахуванням  сучасних реалій внесені зміни до законів України  про  оборону   України,   про   Збройні   Сили   України, завершується  узгодження  нової редакції Воєнної доктрини України. Створена чітка структура державних органів в оборонній  сфері,  її діяльність  охоплює  весь  спектр питань від військово-політичного керівництва до матеріально-технічного забезпечення. Важливо те, що нам   вдалося   досягнути   порозуміння  й  узгодженості  дій  між військовими та цивільними структурами. Гіркий досвід 1941 року, як і   досвід   воєнних   конфліктів   сучасної  доби,  повною  мірою враховується  при  розробці  і  застосуванні  Стратегічного  плану Збройних  Сил  України,  Мобілізаційного  плану держави.  Створена система оцінки і прогнозування воєннополітичної обстановки.

 

     Другий висновок полягає  в  тому,  що  Збройні  Сили  України повинні  бути готовими дати відсіч агресії з урахуванням сучасного характеру війни,  а не війн минулого.  Тому в  галузі  військового будівництва актуальним є досягнення балансу між воєнними потребами і ресурсними можливостями. Важливим також залишається забезпечення економності та ефективності військового будівництва.

 

     Військово-політичне керівництво    України   при   плануванні розвитку   Збройних   Сил   намагається   максимально    врахувати особливості   характеру   сучасних   воєнних  конфліктів,  світові перспективи розвитку військової справи.

 

     Третій висновок стосується того, що необхідно вчитися воювати в мирний час,  а не на полі бою. Надто дорого обійшлася для нашого народу військова  наука  на  початку  війни.  Значні  прогалини  в підготовці  органів  військового  управління,  командного  складу, недостатня  бойова  злагодженість  з'єднань,   військових   частин призвели до значних втрат.

 

     На превеликий   жаль,   не  можу  сьогодні  констатувати,  що проблеми підготовки Збройних Сил України нами  вирішені  повністю. Головною перешкодою є обмежене ресурсне забезпечення.  Однак ми не втрачаємо оптимізму.  Підставою для  цього  є  розуміння  сьогодні Кабінетом  Міністрів  необхідності  збільшення  витрат  на потреби національної оборони.

 

     Дорогі ветерани!  Шановні народні депутати! Велика Вітчизняна війна  була найтяжчою і найжорстокішою з усіх воєн,  які будь-коли переживали Україна, Білорусь, Росія та інші республіки. У тривалій боротьбі    з   німецько-фашистськими   загарбниками   наш   народ продемонстрував світові немеркнучі зразки мужності і героїзму.  Ми схиляємо  голову  перед  світлою  пам'яттю тих,  хто на фронті,  у партизанських загонах, у підпіллі боровся за свободу, захищав свою незалежність.  Ми вшановуємо тих, хто напруженою працею в тилу, на полях і заводах наблизив час довгожданої Перемоги.

 

     Велика Вітчизняна війна вразила і наших  союзників,  і  наших ворогів  силою народного духу,  величчю подвигів мільйонів.  І ми, нинішнє покоління,  маємо  зберегти  і  примножити  славні  бойові традиції  фронтовиків,  донести  до  нащадків  пам'ять  про  велич народного подвигу.

 

     Дієвим способом  виховання  особового  складу  Збройних   Сил України   є   підтримання  кращих  патріотичних  бойових  традицій захисників Батьківщини.  Тільки сьогодні розпочався  Марш  пам'яті ліцеїстів  Київського  військового  ліцею  імені  Івана Богуна.  І розпочався він із тих прикордонних  застав,  які  о  3  годині  30 хвилин   розпочали  свій  перший  бій,  а  завершиться  24  червня покладанням квітів у Брестській фортеці.

 

     Підтримуючи ініціативу   Міністерства   оборони,    Президент України  20  липня  1990 року підписав указ про зарахування Героїв Радянського  Союзу,   повних   кавалерів   ордена   Слави,   осіб, нагороджених  чотирма  і  більше  медалями  "За відвагу" почесними солдатами Збройних Сил.  Щоб зберегти  бойові  традиції  з'єднань, військових  частин,  військових навчальних закладів 30 жовтня 2000 року  указом  Президента  України  було  підтверджено   збереження почесних найменувань бойових нагород військових частин,  отриманих у роки Великої Вітчизняної війни і в мирний час.

 

     За роки існування Збройних  Сил  незалежної  України  почесні найменування  були  присвоєні  19  кращим  з'єднанням і військовим частинам, навчальним закладам. Велика робота проводиться Збройними Силами  з  упорядкування  військових  поховань,  яких  на  цей час нараховується 25  тисяч  497.  Загальна  кількість  похованих,  за нашими даними,  становить 1 мільйон 934 тисячі 501 чоловік. Із них 800 тисяч 810 невідомих.  Тільки за цей тиждень у районі Армянська знайдено  58  останків  воїнів  і тільки щодо одного є перспектива повернути його світле ім'я.

 

     У травні цього року мені довелося особисто побувати  там.  Ми доведемо цю справу до кінця. Сьогодні поруч з пошуковцями працюють військові частини.  І це є патріотичне виховання.  Дивлячись в очі цих солдат, ви можете бути спокійні.

 

     Шановні народні депутати! Констатую: особовий склад Збройних Сил України гідно примножує  бойову  славу фронтовиків, традиції попередніх поколінь. Ми робимо все, щоб бути готовими надійно захищати незалежність,  територіальну  цілісність держави,  недоторканність наших кордонів.  До цього нас зобов'язує конституційний обов'язок,  пам'ять про живих і загиблих  учасників Великої  Вітчизняної війни.  Вічна пам'ять загиблим героям!  Вічна слава живим! (Оплески).

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово  для  виступу   надається   Червонопиському Сергію  Васильовичу,  голові Державного комітету України у справах ветеранів. Будь ласка.

 

     ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ С.В.,  голова Державного  комітету  України  у справах ветеранів.  Дорогі наші ветерани війни!  Солдатські вдови! Шановний   головуючий!   Шановні   народні   депутати!    Шановний Прем'єр-міністре  та  члени  уряду!  Шістдесят  років тому на нашу рідну землю прийшла велика  біда,  трагедія,  яка  за  розміром  і наслідками  не  має  аналогів  в  історії  людства.  Уже  більш як півстоліття  світ  намагається  визначити  винуватців,  причини  і підсумки тієї війни, яка ледве не стала світовою катастрофою.

 

     Усім відомий вислів:  "У перемоги сто батьків, лише поразка - сирота".  Тому й зараз є бажаючі швиденько віднести  до  злочинців вузьке  коло  винних  та  невинних  і  постійно розширювати списки борців, визволителів і переможців.

 

     Нам добре відомо,  що перемога над блоком фашистських держав, головну  роль  в  якому  виконувала  нацистська  Німеччина,  стала можливою тому і тільки тому,  що на противагу агресору, незважаючи на   суттєву   різницю  політичних  систем,  сформувалася  потужна антифашистська  коаліція,  головний  тягар  в  якій  прийшовся  на Радянський Союз, його могутній військовий і економічний потенціал.

 

     Агресори не  могли врахувати єдності і безприкладної мужності всіх наших народів,  які піднялися на захист Батьківщини.  Обличчя наших дідів,  бабусь,  батьків,  матерів дивляться на нас із тисяч фотографій у Національному музеї  Великої  Вітчизняної  війни.  На прикладах їх мужності,  самовідданості, вірності Вітчизні виховані повоєнні покоління і виховується сучасна молодь.

 

     І коли нам довелося воювати,  ми знали,  як.  Так, як воювали наші  батьки,  відомий  державний  діяч  України  Федоров  Олексій Федорович,  який змінив кабінет на землянку і  зі  зброєю  захищав Батьківщину, легендарний розвідник Євген Березняк, який витримав і жах  гестапівських  застінків,  і  безвістя  післявоєнних   часів, льотчик-штурмовик  Анатолій  Недбайло,  який  у  21 рік став двічі Героєм  Радянського   Союзу,   присутні   зараз   Герасимов   Іван Олександрович,  Анастасієв  Валентин  Олексійович та інші ветерани війни, учасники бойових дій.

 

     Війна світова або локальна - це  трагедія  людства,  наслідки якої   неможливо  подолати.  Протягом  десятиліть  їх  можна  лише пом'якшити,  але ліквідувати неможливо.  Війни  протягом  сучасної історії  стають  дедалі  жорстокіші.  Якщо з 1 мільйона загиблих у Першій світовій війні  втрати  цивільного  населення  становили  5 відсотків,  то  в  Другій  світовій  війні  з  десятків  мільйонів загиблих частка цивільного населення збільшилася до 50  відсотків. А  в  локальних  війнах  другої  половини минулого століття втрати серед цивільного населення вже  становили  80-  90  відсотків  від загальних людських втрат.

 

     Жертви війни,  що  залишилися  жити  після жахів війни,  їхні сучасні проблеми потребують підвищеної уваги  суспільства.  Жертви війни   як   окрема   категорія   осіб  знаходяться  під  захистом міжнародного  гуманітарного  права  і   міжнародних   гуманітарних організацій.   Для   України  традиційне  шанобливе  ставлення  до ветеранів війни і чуйне, співчутливе - до її жертв.

 

     Законом України  про  статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх соціального  захисту  значна  кількість  жертв  війни віднесена до категорії  ветеранів  війни  і  їм  встановлено  рівень  пільг  як учасникам війни,  як учасникам бойових дій,  як інвалідам війни. У такому законодавчому рішенні є і позитивні, і негативні наслідки.

 

     Право європейських і  інших  країн  світу  вважає  ветеранами війни лише тих осіб,  які брали участь у бойових діях.  Тому життя висуває потребу називати речі своїми іменами.

 

     Так, виникла потреба визначити  окремим  Законом  про  жертви нацистських  переслідувань  декілька  категорій  жертв  війни.  Як відомо,  таке виокремлення не спричинило зниження  їх  соціального захисту, а навпаки, відкрило можливість залучити додаткові кошти з інших джерел для  виплати  компенсацій  окремим  категоріям  жертв війни.

 

     Соціальна підтримка іншої категорії жертв війни, які пережили облогу Севастополя і Одеси,  брали участь в обороні наших  міст  і сіл,  пережили окупацію і ворожий полон, потребує додаткової уваги і законодавчого забезпечення.

 

     За останні  роки  помітно  підвищилася  увага  до  реалізації соціальної  політики держави,  її законодавчого забезпечення.  Але суттєвих змін у матеріальному,  медичному забезпеченні ветеранів і жертв   війни,   на   жаль,   не   відбулося.  Правове  поле,  яке безпосередньо стосується ветеранів і жертв війни, складають закони України,  укази Президента України,  постанови Кабінету Міністрів, нормативні акти міністерств,  їх  налічується  декілька  десятків. Залишається  лише  наповнити  всі ці законодавчі і нормативні акти матеріальним і організаційним забезпеченням.

 

     У сучасному  законодавстві  під  пільгами   фізичним   особам розуміються,  а частіше змішуються, такі державні заходи в області соціальної політики:  додаткові або наградні виплати за тривалість та   особливі   умови  праці  і  виконання  службових  обов'язків, матеріальні компенсації за завдану фізичну і  моральну  шкоду  при виконанні   службових  обов'язків,  благодійна  державна  допомога окремим бідним верствам населення з метою їх соціального захисту.

 

     Пільги, які надаються ветеранам війни,  військової  служби  і праці,  - це нагороди і компенсації. Ветерани не повинні доводити, що вони жебраки,  для їх отримання. Повний розрахунок з ветеранами по  пільгах  і  втрачених  заощадженнях є внутрішнім святим боргом держави. Неприпустимо втрачати довіру нашого головного кредитора - ветеранів,  які  для  захисту  від загарбників і розбудови України віддали все найцінніше - свою працю, своє здоров'я, своє життя.

 

     На початковому  етапі,  коли  встановлювалися  різні   пільги ветеранам,  їх частка в сукупному доході працюючих не перевищувала 10-15 відсотків,  а пенсіонерів - відповідно 20-30 відсотків. Тому пільги   могли   розглядатися   як   додаткові  привілеї,  які  не відігравали вирішальної ролі в добробуті ветеранів.  На даний  час вартісний вираз усього комплексу пільг, передбачених для ветерана, у більшості з них значно перевищує основні виплати  -  пенсію  або заробітну   плату.   Тому   пільги  стали  життєвою  необхідністю, складовою частиною матеріального забезпечення ветеранів.

 

     Виникає невдоволення і обурення ветеранів  і  жертв  війни  з приводу  обмеження  їх  законних  прав  окремими статтями щорічних бюджетів України.  Стали одіозними стаття 62 Державного бюджету на 2000  рік  і  стаття  58 Державного бюджету на 2001 рік.  Ветерани наполягають на неприпустимості включення статей  подібного  змісту до  бюджету  на  наступний рік.  З усіх передбачених умовних пільг ветерани   перш   за   все   потребують   повного,    ефективного, безкоштовного  лікування,  житлового  і комунального забезпечення. Їхні законні вимоги - отримати компенсацію за втрачене здоров'я та забезпечити  необхідні умови проживання - повинні бути забезпечені повністю.

 

     Сучасна держава,  як у воєнні часи,  повинна мобілізувати всі свої   сили,   ресурси   на  погашення  внутрішнього  боргу  перед ветеранами. Незалежна Україна зробила на своєму шляху європейський вибір,  і  першим  кроком у цьому русі необхідно забезпечити життя по-європейськи нашим ветеранам. Вони не мають часу очікувати.

 

     Дякую (Оплески).

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово  для  виступу  надається  Андресюку  Борису Павловичу,   голові  Комітету  Верховної  Ради  України  з  питань національної  безпеки  і  оборони.   Прошу   колег   дотримуватися регламенту.

 

     АНДРЕСЮК Б.П.,  голова  Комітету  Верховної  Ради  України  з питань   національної   безпеки   і    оборони    (багатомандатний загальнодержавний   виборчий  округ,  СДПУ(о)).  Шановні  ветерани війни!  Шановні друзі, колеги! Спеціальне засідання Верховної Ради України   присвячене   60-й   річниці   від  дня  початку  Великої Вітчизняної війни,  який є не тільки днем скорботи  та  вшанування пам'яті  жертв  війни,  а  й днем стійкості та військової доблесті нашого народу у небаченій по своїй жорстокості та кривавості війні в історії людства.

 

     Велика Вітчизняна війна стала небувалим зіткненням з найбільш реакційною і агресивною  силою  імперіалізму  -фашизмом.  Перемога нашого  народу  в цій війні висвітила його найкращі якості.  Ворог розраховував на міжнаціональну ворожнечу, але він прорахувався.

 

     Народи СРСР  героїчно  боролися  на  фронтах  і   самовіддано працювали  в  ім'я  захисту  своєї  Вітчизни,  перемоги  над лютим ворогом,  виявляючи при цьому небачену  стійкість  і  мужність.  І нікому  не  вдасться  принизити  значення  військового і трудового подвигу нашого народу у Великій Вітчизняній війні.  Це  завдячуючи його  волі,  його  духу,  його  крові здобута перемога над сильним ворогом. І немає меж величі його подвигу в ім'я своєї Батьківщини, в  ім'я  миру  на  землі,  в  ім'я  визволення людства від рабства коричневої чуми,  як немає меж і  величі  його  трудового  подвигу після  війни,  коли з руїн відбудовувалися міста,  села,  заводи і фабрики.

 

     Виросло нове покоління людей. Для них війна - це спогади тих, хто  відстояв їм право на вільне життя в нинішніх умовах.  Але їх, учасників тих героїчних подій,  стає все менше і менше.  Створюючи музеї,  монументи,  пам'ятаючи  пам'ятні  дати і славні імена,  ми повинні повсякденно пам'ятати  та  турбуватися  про  тих  колишніх солдат, які поруч з нами.

 

     І не може бути виправданням для нас те, що нинішня економічна ситуація в державі не дає  можливості  створити  для  них  життєві умови,  гідні їх подвигу. Їм було не легше, коли вони у свої 19-20 років піднімалися в атаку назустріч смертоносному металу. Але вони це робили,  розуміючи,  що тільки вони зможуть і повинні захистити свою землю,  свою домівку, своїх рідних і близьких, що тільки вони зможуть  відстояти  мир  на  землі.  Вони  це  робили  заради нас. Пам'ятаймо про це, і давайте зробимо можливе і неможливе, щоб їхня старість була забезпеченою.  Зрозуміло,  що той,  хто пережив один раз великі випробування і переміг у них,  буде все  життя  черпати сили у цій перемозі.  Такі люди не стануть нам жалітися,  не той у них характер.  Ми повинні самі все передбачити і допомогти їм,  не принижуючи їхньої гідності.

 

     Наш комітет    займається   питаннями   соціального   захисту військовослужбовців,      ветеранів       військової       служби, військовослужбовців,   які   звільнилися  з  військової  служби  у відставку або запас,  та членів їх сімей.  На підставі саме  їхніх пропозицій,  які  письмово  надійшли до Верховної Ради,  до нашого комітету,   до   народних   депутатів,   комітет   розробив    три законопроекти,  прийняття яких суттєво поліпшить чинні законодавчі акти з питань соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей.

 

     Такі закони вже прийняті Верховною Радою.  Це передусім Закон про  внесення  змін  до  Закону  України  про   статус   ветеранів військової  служби  та  їх соціальний захист,  прийнятий Верховною Радою  України  5  квітня  цього  року.  Він  набере  чинності  із введенням  у  дію  Закону  України про Державний бюджет України на 2002 рік.  Які ж нововведення в ньому передбачені? Хочу зупинитися на цьому.

 

     Перш за  все  розширено  коло  осіб,  яких  можна віднести до ветеранів військової служби.  Віднині ветеранами військової служби і   ветеранами  органів  внутрішніх  справ  визнаються:  громадяни України,  які бездоганно  прослужили  на  військовій  службі  і  в органах  внутрішніх  справ 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні; інваліди першої та другої групи,  інвалідність  яких настала внаслідок поранення,  контузії, каліцтва або  захворювання,  пов'язаних  з  виконанням  обов'язків військової служби чи при виконанні службових обов'язків по охороні громадського   порядку;   інваліди   першої   та   другої   групи, інвалідність  яких  настала  внаслідок захворювання,  одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ; військові пенсіонери, нагороджені медаллю "Ветеран Збройних Сил СРСР" за законодавством колишнього Союзу РСР.

 

     На яку ж допомогу з боку держави можуть розраховувати ці люди відповідно  до  цього  закону?  Це  - першочергове (але не пізніше одного року після звільнення з  військової  служби  або  служби  в органах   внутрішніх   справ  та  прибуття  до  місця  проживання) забезпечення житлом осіб,  які потребують поліпшення житлових умов або  одноразове  надання  безвідсоткового кредиту на індивідуальне житлове  будівництво  чи  придбання  житла  з  урахуванням  норми, встановленої  Житловим  кодексом,  з  погашенням  його  в  повному розмірі за  рахунок  Міністерства  оборони  України,  Прикордонних військ  України,  Служби безпеки України,  Міністерства внутрішніх справ,  Управління державної охорони,  інших  центральних  органів виконавчої   влади,   утворених   відповідно  до  законів  України військових формувань.

 

     Для ветеранів військової служби законом запроваджується право 50-відсоткової   оплати   за  користування  квартирним  телефоном, безоплатний проїзд усіма видами міського транспорту, автомобільним транспортом  загального  користування  в  сільській місцевості,  а також залізничним і водним транспортом приміського  сполучення  та автобусами приміських маршрутів у межах України.

 

     Центральні органи   виконавчої   влади  та  органи  місцевого самоврядування,   військові   комісаріати   зобов'язані   надавати ветеранам  військової  служби,  ветеранам органів внутрішніх справ безоплатну юридичну допомогу з питань, що стосуються реалізації їх прав.

 

     Закон України   про  внесення  змін  до  Закону  України  про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового  складу  органів  внутрішніх  справ,  прийнятий Верховною Радою,  розширює   дію   названого   закону   і   поширюється   на військовослужбовців  збройних  сил  та  військових формувань інших держав,  які  постійно  проживають  в  Україні  і  відповідно   до договорів,  укладених  Україною з іншими країнами,  забезпечуються пенсіями відповідно до законодавства держави,  на  території  якої вони проживають.  Дія цього закону поширюється також на осіб,  які під час Великої Вітчизняної війни брали участь у бойових діях, а у післявоєнний  період,  не  дослуживши  до  встановлених  25  років військової служби,  необхідних для призначення військової  пенсії, підпали під масове скорочення штатів колишньої Радянської Армії.

 

     Також прийнятий 5 квітня 2001 року Закон про внесення змін до Закону України  про  державні  гарантії  прав,  соціальний  захист військовослужбовців і громадян, звільнених з військової служби, та членів їх сімей.  Це оновлена редакція чинного закону,  свого роду соціальний  кодекс  військовослужбовця.  У  цьому  законі вперше в українському    законодавстві    дається    визначення     поняття "військовослужбовець"  та  правові основи військової служби.  Ціла низка статей закону  присвячена  правам  військовослужбовців,  які перебувають  на  службі  в  Збройних  Силах  та в інших військових формуваннях,  а також членів їх  сімей.  Зроблені  досить  суттєві доповнення  до  чинних  норм,  якісно  розширено  обсяг  пільг для військовослужбовців  та  їх  сімей,  які  вже  встановлені  чинним законом.  Це  стосується  і  гарантій  окремих умов,  пов'язаних з проходженням        служби         військовослужбовцями         та військовозобов'язаними,  і права військовиків на охорону здоров'я, медичну  допомогу,  освіту,  і  порядку   надання   відпусток,   і державного особистого страхування військовослужбовців.

 

     Шановні колеги!  Вшанування  пам'яті  наших співвітчизників - учасників Великої Вітчизняної війни  є  нашим  святим  обов'язком. Наше  піклування  і  турбота  про  тих,  хто  є  живим свідком тих страшних подій - не просто обов'язок,  а нагальна  необхідність  і має  стати  для  прийдешніх  поколінь прикладом ставлення до своїх попередників, тобто майбутніх поколінь - до нас.

 

     Дякую за увагу (Оплески).

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово для  виступу  надається  Самойлик  Катерині Семенівні,  заступнику  голови  Комітету  Верховної Ради України з питань молодіжної політики,  фізичної культури,  спорту і туризму. Будь ласка.

 

     САМОЙЛИК К.С.,   заступник  голови  Комітету  Верховної  Ради України з питань молодіжної політики,  фізичної культури, спорту і туризму  (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ,  КПУ). Немає в Україні родини, де не жив би спогад про ту страшну війну - Велику  Вітчизняну.  І досі з фотоальбомів на нас дивляться молоді усміхнені обличчя,  яким би  жити,  творити,  кохати.  І  в  нашій пам'яті  вони  будуть саме такими - молодими,  красивими,  повними життя.  Скорботний день сьогодні.  День, коли в одну мить довелося забути про мрії,  про надії. День, коли випускники шкіл після балу поверталися вранці додому радісні,  щасливі (адже життя  попереду, твоя  доля  в  твоїх руках),  і раптом - війна.  Батьківщина-матір покликала захистити рідну землю,  рідне місто,  село,  де  пройшло дитинство, кохану жінку, дітей, батьків.

 

     І сьогодні,   коли   новітні  історики  і  політики  руйнують пам'ятники, знищують пам'ять про тих, хто захистив нашу землю, хто відстоював  життя,  хто  все  робив для звільнення Батьківщини від фашистської чуми,  коли знищується  наша  історія,  наша  пам'ять, давайте   замислимося,  якими  ж  величезними  були  сила  народу, прагнення якнайшвидше визволити свій народ, свою Вітчизну.

 

     Новітні політики без пам'яті і без історії,  а значить і  без Батьківщини,  стверджують,  що  то  війна не Вітчизняна.  А чим же пояснити те,  що в  перші  дні  війни  біля  військкоматів  стояли величезні  черги добровольців - людей літніх і зовсім-зовсім юних, які  прийшли  з  єдиним  бажанням  -  захищати  свою  землю,  свою Батьківщину?  Чим  пояснити,  що люди не бажали залишати окупантам заводи,  фабрики,  вивозили обладнання,  гнали худобу на схід, щоб усе це працювало на перемогу,  на визволення народу? Чим пояснити, що країна на одному диханні перетворилася на єдиний воєнний табір, де і передова, і тил робили свою справу заради єдиної мети.

 

     Якою мірою  оцінити  подвиг захисників Севастополя,  які в ці дні,  60 років тому,  стояли на смерть за кожний клаптик землі? Як же треба було любити свою Вітчизну,  щоб у 16-18 років,  ризикуючи життям, вивішувати червоний прапор - символ народної влади, символ Радянського Союзу,  пускати під відкіс поїзди, виносити вирок тим, хто  у  важку  годину   зрадив   своїй   землі,   як   це   робили молодогвардійці?  Тоді,  60 років тому,  велика біда увійшла в дім кожного. Війна не робила поділу - схід, захід, південь, північ.

 

     Ось документи  Нюрнберзького  процесу.  У   селі   Бородаївка Дніпропетровської  області  фашисти  згвалтували  всіх жінок села. Львів.  Зhвалтовано 32 робітниці швейної  фабрики  в  парку  імені Костюшка,  після  цього  вони були вбиті.  Священика,  який іменем Христа захищав жінок,  закололи багнетом.  Пані Слава, мабуть, про це  знає,  бо  це  було якраз у той час,  коли вона вручала німцям хліб-сіль.  Київ.  За декілька перших  днів  окупантами  вбито  52 тисячі чоловіків, жінок, дітей, стариків.

 

     Ось знову матеріали Нюрнберзького процесу.  Накази німецького командування передбачають грабувати населені пункти,  вивозити  до Німеччини   особисте   майно,   державну  власність,  відступаючи, руйнувати  міста,  села.   Передбачається   захоплення   землі   і насадження німецьких поміщиків,  управителів, рабсько-кріпосницька праця, кабала для селян, для робітників, насильницьке відправлення до  Німеччини  на примусові роботи мільйонів радянських громадян - молоді,  майбутнього  кожної  держави,   ліквідація   національних культур, онімечення.

 

     Низько схиляючи  голову  перед вами,  перед живими і мертвими захисниками нашої Батьківщини,  хочу сказати:  вибачте! Вибачте за те,  що  ви віддавали життя,  що ви тисячу разів дивилися смерті в очі,  але йшли в наступ, відстоювали свободу, мир на землі, за те, що  ви  пронесли  червоний  прапор Перемоги шляхом довжиною в 1418 днів і ночей - від Сталінграда до рейхстагу.

 

     Минуло 60 років - і без спротиву віддано те,  про що йшлося в наказах  німецького  командування.  Чи усвідомлюємо ми,  що все це виконано?  Хіба сьогодні не пограбовано  населення  України?  Хіба багатство  не вивезено за кордон?  Хіба проект Земельного кодексу, який тут  протягують  сьогодні,  не  ставить  за  мету  насадження поміщиків,  іноземних  управителів?  Хіба  не  проти свого бажання кращі представники народу України (молодь, молоді жінки, чоловіки) їдуть у Європу, продають себе в рабство заради отієї копійки? Хіба не відбувається ліквідація національної  культури,  духовності?  А хіба запопадливість перед Заходом,  перед міжнародними фінансовими організаціями не є ознакою зради своїй землі і своєму народові?

 

     Зупинімося у  цей  скорботний  день,  бо  найбільший   злочин допущено  стосовно  захисника,  стосовно  солдата.  Пільги для вас знищила сама держава.  І я б хотіла сказати,  що  так  принижувати солдата-визволителя - це святотатство і злочин. Це уряд Ющенка, за яким дуже багато проливали сліз,  практично  скасував  усі  пільги солдату  Перемоги,  солдатській  вдові,  яка на собі орала,  сіяла хліб, ростила дітей в ім'я сьогоднішнього дня. Не можна ставити на один  щабель  тих,  хто  віч-на-віч  ішов  на ворога,  і тих,  хто слугував гітлерівцям!  Це  також  злочин.  Назвіть  нам  хоч  один населений пункт, який би був звільнений ОУН-УПА!

 

     Як матір я з жахом думаю:  не дай,  Боже, сьогодні війни! Хто захистить нашу землю,  наші оселі?  Ті,  у кого діти і  маєтки  та гроші  за  кордоном?  Не  віримо в це!  Тому у цей скорботний день вклонімося великим тим рокам,  вклонімося всім - і маршалам війни, і  рядовим,  і  солдатським  вдовам,  і дітям війни.  Вклонімося і мертвим,  і живим! Вибачте і нас, і нашу державу за таке ставлення до вас - до гордості нашого народу! (Оплески).

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово   для   виступу   надається  Буйку  Георгію Володимировичу,  голові підкомітету у справах  ветеранів  війни  і праці  Комітету  Верховної  Ради  України  у  справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів. Будь ласка.

 

     БУЙКО Г.В.,  голова  підкомітету  Комітету   Верховної   Ради України    у   справах   пенсіонерів,   ветеранів   та   інвалідів (багатомандатний загальнодержавний виборчий  округ,  КПУ).  Дякую. Шановні   народні   депутати!   Шановні   ветерани  війни,  в'язні фашистських концтаборів,  громадяни, нинішні та майбутні захисники Вітчизни!  Всупереч  сподіванням мільйонів людей на мирне життя 22 червня 1941  року  почалася  найтрагічніша,  найкровопролитніша  і наймасштабніша   у   світовій   історії  Велика  Вітчизняна  війна радянського народу,  яка стала головним  фронтом  Другої  світової війни. До неї призвели агресивні імперіалістичні сили міжнародного капіталу.  Сприяли цьому взаємні суперечності, кризові та застійні процеси   у  світовій  економіці,  внутрішні  протиріччя  в  групі колоніальних держав,  їх спільна ворожість до соціалізму  в  особі Радянського Союзу.

 

     З першого  дня  війни  на  жорстокий бій з лютим ворогом були мобілізовані всі сили, піднявся весь багатонаціональний радянський (у  тому числі український) народ,  який захищав свою Батьківщину, свій дім,  своїх  дітей,  виявляючи  при  цьому  масовий  героїзм, стійкість,   жертовність,   -   на   фронтах,  у  рядах  партизан, ополченців, у підпіллі, в тилу, у складі антифашистського Опору.

 

     Свідченням дивовижної  стійкості,  героїзму  та   жертовності стали бої на західному кордоні, оборона Києва, Одеси, Севастополя, багатьох  міст  і  сіл,  які  дали  яскраві  приклади  мужності  і патріотизму наших людей.  Згадуючи минулі запеклі бої,  порівнюючи ціну Перемоги із сьогоденням, ми усвідомлюємо, що всі гілки влади, в  тому  числі  Верховна Рада,  відчувають свою відповідальність і велику заборгованість перед переможцями й усім старшим поколінням, які  опинилися  у  великій скруті через те,  що держава не виконує своїх  законів  щодо  їх  соціального  захисту,  не  притягає   до відповідальності фальсифікаторів історії.

 

     У діяльності   комітету  одне  з  провідних  місць  посідають питання законодавчого забезпечення соціального  захисту  ветеранів та   інвалідів   війни,   надання   їм  певних  соціальних  пільг. Вирішуються вони шляхом прийняття нових законів або внесення  змін до   чинного   законодавства,   участі   комітету   у   формуванні Держбюджету, проведення різних заходів.

 

     Так, у 1998 році за пропозицією комітету прийнято  Закон  про внесення  змін  до  Закону  України  про  статус  ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту,  який передбачає щорічну  грошову допомогу ветеранам війни в розмірі від 3 до 10 мінімальних пенсій.

 

     У 1999  році за поданням комітету Верховна Рада подолала вето Президента на  Закон  про  внесення  змін  до  Закону  про  статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в частині надання ветеранам до Дня Перемоги одноразової грошової допомоги.

 

     2001 рік.  Прийнято Закон про внесення  змін  до  Закону  про статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх соціального захисту,  яким передбачено надання статусу учасника бойових дій особам,  які були зараховані   у  воєнізовані  підрозділи  протиповітряної  оборони. Прийнято у першому читанні  законопроект  щодо  надання  правового статусу  учасника  бойових дій і учасника війни відповідно особам, які з жовтня 1941 до липня 1942 року брали участь в обороні  міста Севастополя і проживали на його території.

 

     Верховна Рада  України  прийняла постанову про відзначення на державному  рівні  сторіччя  від  дня   народження   двічі   Героя Радянського  Союзу Федорова.  Кінець 2000 року і початок 2001 року характеризуються  активною  роботою  комітету  по  збереженню  для ветеранів    та    інвалідів    соціальних   пільг,   передбачених законодавством.  Викликано це тим, що у проекті Державного бюджету на  2001 рік пільги передбачалися тільки інвалідам першої і другої груп.  А головне -  в  2000  році  прийнято  Закон  про  увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941- 1945 років та Закон про жертви нацистських переслідувань.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Георгію Володимировичу, я прошу вас залишатися на трибуні...

 

     Шановні народні   депутати!   Шановні   ветерани   і   гості! Відповідно до указу Президента України по всій країні о 12  годині оголошено   Хвилину   скорботи   та   пам'яті,   трансляція   якої здійснюється по всіх  теле-  і  радіоканалах.  Прохання  вшанувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання (Хвилина мовчання).

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу      сідати.      Продовжуйте,      Георгію Володимировичу.

 

     БУЙКО Г.В. Дякую. Комітет разом з Радою організацій ветеранів України і Державним комітетом України у справах ветеранів у квітні 2001  року  проаналізував  стан  виконання  Закону   України   про увічнення  Перемоги  у  Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років. Комітет  відзначає,  що  прийняття  закону  сприйнято   переважною більшістю громадян нашого суспільства, як вияв поваги держави і її вищих органів до історії Великої Вітчизняної війни,  як  прагнення дотримуватися  історичних  традицій  українського народу зберігати пам'ять про захисників Вітчизни,  як справжнє,  а не  декларативне піклування про ветеранів війни.

 

     Разом з тим робота з виконання закону ще не набула системного характеру і пов'язується,  як правило,  з певними подіями  періоду війни,  має епізодичний характер.  Багато положень закону не стали предметом конкретної роботи виконавчих і  представницьких  органів влади, не реалізовані і залишаються декларативними. Для реалізації окремих положень потрібні кошти,  яких,  на жаль, не вистачає. Але не в цьому головна причина його невиконання.

 

     Не менш  важливим  є  саме  ставлення  владних структур та їх керівників до цього питання.  Згідно із законом центральні  органи виконавчої  влади  мали  вжити  відповідних заходів і зорієнтувати місцеві  органи  влади  на  виконання  цього  закону.   Потребують капітального   ремонту,   впорядкування   більшість   меморіальних комплексів та пам'ятників,  споруджених у 40-50 роки.  Політичні і кримінальні         вандали         сплюндрували        пам'ятники героям-молодогвардійцям  на  Луганщині,  легендарному   підводнику Маринеско  в  місті Одесі,  жертвам фашизму в Запорізькій області. Постійному глумлінню піддаються поховання  військових  на  Кургані Слави  в  місті  Львові.  У  західних областях України демонтовано більшість пам'ятників героям Великої Вітчизняної війни.  На  жаль, ці злочини не розкриваються, а злочинці не несуть покарання.

 

     Продовжується кампанія   по  перейменуванню  вулиць  і  площ, руйнації  меморіальних  дощок,  пам'ятних  знаків,  пов'язаних   з подіями  та  Героями  Великої Вітчизняної війни.  Виконкоми деяких міських і районних рад Західного регіону України  навіть  прийняли спеціальні  рішення  про  демонтаж  меморіальних дощок і пам'ятних знаків з будинків, у яких свого часу жили Герої Радянського Союзу, а також про зміну назв вулиць, які носили імена героїввизволителів міст та інших населених пунктів.

 

     Так, у місті Тернополі з будинку школи  4  знята  меморіальна дошка,   встановлена   свого  часу  на  честь  підпільника,  Героя Радянського Союзу Бугайченка,  який  у  роки  окупації  був  живим закопаний гітлерівцями в землю.

 

     І ось   останній   приклад,   у   мене   є  документ.  Голова Чернігівської обласної державної адміністрації Бутко 3 травня 2001 року (вдумайтеся:  напередодні Дня Перемоги!) видав розпорядження, згідно з яким знімаються всі пам'ятні дошки,  пов'язані з  Великою Вітчизняною війною.

 

     Триває руйнація  історичної  пам'яті  народу.  Термін "Велика Вітчизняна війна" фактично вилучений з  державної  термінології  і вживається  керівниками  різних  рівнів  лише  у  їх зверненнях до ветеранів війни в День Перемоги і у  дні  звільнення  України  від фашизму,  хоча  ця війна мала вирішальний вплив на весь хід Другої світової війни.

 

     У зв'язку з цим я повинен сказати,  що все робиться для того, щоб  22 червня був днем каяття.  Не каяття,  а виховання молоді на тому,  що віра в перемогу, масовий героїзм народу до початку війни вже  тоді  були  провісниками поразки фашизму,  завоювання великої Перемоги.  І ще один історичний аспект.  Ніколи не була б можливою Перемога у 1945 році, якби не було політичної сили - Комуністичної партії, яка згуртувала весь народ і повела до Перемоги. До речі, в цій війні загинуло більш як 3 мільйони комуністів.  Кожен третій у лавах військових був комуністом,  у них був один привілей  -  бути останнім при відході і першим у наступі.

 

     У багатьох  підручниках для шкіл і вищих навчальних закладів, у передачах  і  публікаціях  окремих  засобів  масової  інформації нерідко  тенденційно,  неправдиво  висвітлюється зазначений період історії  нашої  держави,   роль   народу-переможця   принижується, однобоко  героїзуються  лише  формування  та керівники Української повстанської армії та Організації українських націоналістів.

 

     Доводиться захищати від шельмування  і  образи  навіть  імена легендарних   командира   партизанського  з'єднання,  двічі  Героя Радянського  Союзу  Федорова,  командуючого   Першим   Українським фронтом Ватутіна та інших воєначальників і патріотів.

 

     На жаль,  на  позиціях  переписування  історії  стоять  деякі політики,  високі посадові особи держави,  заангажовані  науковці, засоби  масової  інформації.  Ось  у мене в руках видання "Історія України: нове бачення", другий том. Видав Інститут історії України під  загальною  редакцією  Смолія,  авторський колектив:  Верстюк, Гарань,  Даниленко, Євтух, Касьянов, Коваль, Кульчицький, Шаповал, Симоненко.  І як же тут висвітлюється Велика Вітчизняна війна? Це, бачте,  "тотальна війна на  знищення",  і  все.  А  що  коїться  в посібниках   і  підручниках  для  шкіл!  Велика  Вітчизняна  війна трактується як російсько-німецькі змагання у Другій світовій війні і таке інше.

 

     На жаль, припинили своє існування більшість шкільних музеїв і кутків бойової та трудової слави. В Одеській області, наприклад, з 500  таких  музеїв  працює  лише  20.  Не  кращий  стан  у  школах Волинської, Рівненської, Тернопільської та деяких інших областей.

 

     Болісно сприймається ветеранами війни  послідовне  скорочення пільг,   передбачених  для  них  чинним  законодавстом.  В  умовах низького розміру пенсій, постійного зростання цін на товари першої необхідності,  житлово-комунальні послуги та лікування позбавлення пільг призводить до того,  що багато ветеранів живуть  у  злиднях, передчасно вмирають.

 

     Непоодинокі приклади  засвідчують,  що органи місцевої влади, керівники трудових колективів  відмовляються  навіть  від  надання організаційної   і  фінансової  допомоги  для  поховання  померлих ветеранів війни,  як це передбачено законом,  не  кажучи  вже  про звичайну, як кажуть, християнську мораль і людяність.

 

     У зв'язку   з   цим  комітет  вирішив:  роботу  виконавчих  і представницьких органів  влади  з  виконання  Закону  України  про увічнення  Перемоги  у  Великій Вітчизняній війні 1941- 1945 років визнати недостатньою;  звернутися до Кабінету Міністрів України  з пропозицією    доручити    урядовому    комітету   соціального   і гуманітарного розвитку і Державному  комітету  України  у  справах ветеранів  координувати  діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади з  виконання  Закону  про  увічнення  Перемоги  у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років,  надіслати їм необхідні рекомендації.

 

     Комітет вважає,  що ці слова  мають  стати  пересторогою  для органів влади всіх рівнів та їх керівників і на всі часи.  Пам'ять про ветеранів війни має бути вічною у вдячних людських  серцях.  І не тільки пам'ять. Не менш важлива й повсякденна турбота про них.

 

     І від  імені  комітету  звертаюся  до  вас,  шановні  народні депутати,  і прошу прийняти звернення Верховної  Ради  України  до українського  народу  у  зв'язку з цією важливою трагічною,  але і героїчною датою (Оплески).

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую,  Георгію Володимировичу.  Шановні  колеги! Вам  роздано текст проекту звернення,  про який щойно велася мова, підготовлений двома комітетами.  Звернення Верховної Ради  України до українського народу.  Є пропозиція (тим більше,  що до президії вже надійшли доповнення і деякі поправки),  щоб два комітети зараз допрацювали цей документ.  Зважаючи на те, що всі народні депутати ознайомлені  з  його  змістом,  ми  б  могли  його  схвалити   без голосування,  після чого доопрацювати редакційно з урахуванням тих пропозицій, які надійшли до президії. Якщо є додаткові пропозиції, будь ласка,  подайте двом головам комітетів Сушкевичу і Андресюку, щоб це звернення було схвалено від імені Верховної Ради.  Тому я з вашої згоди вважаю, що це звернення Верховною Радою схвалене, воно буде доопрацьоване і текст його буде опублікований.

 

     Шановні народні  депутати,  ветерани  і   гості!   Спеціальне засідання   Верховної   Ради  України  оголошується  закритим.  Ми висловлюємо щиру вдячність шановним ветеранам війни  за  участь  у нашому засіданні. Бажаємо вам, шановні ветерани, здоров'я, успіхів і всього-всього найкращого (Оплески).

 

     Шановні народні депутати,  оголошується перерва на 30 хвилин. Пленарне засідання буде продовжено о 12 годині 45 хвилин.

 

      (Після перерви)

 

     Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України

 

     ГАВРИШ С.Б.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, продовжуємо пленарне засідання.

 

     Оголошується до  розгляду  проект  Житлового кодексу України, 2273.   Доповідає   голова   Державного   комітету    будівництва, архітектури   та   житлової   політики   Череп  Валерій  Іванович. Співдоповідатиме голова підкомітету Комітету з питань будівництва, транспорту і зв'язку Костржевський Денис Борисович.

 

     Прошу, Валерію Івановичу.

 

     ЧЕРЕП В.І.,    голова    Державного   комітету   будівництва, архітектури та житлової політики України.  Дякую. Шановний Степане Богдановичу!  Шановні народні депутати!  Я певен,  що всі присутні ознайомлені з проектом Житлового  кодексу  України.  Дозволю  собі коротко  навести  аргументи на користь необхідності розроблення та прийняття нового Житлового кодексу.

 

     Перш за все,  ця необхідність зумовлена зміною соціального  і політичного  устрою в державі,  переходом до ринкової економіки та впровадженням сучасних світових норм і стандартів,  у тому числі - і  в житловокомунальній сфері.  Чинний Житловий кодекс Української РСР,  введений в дію ще  в  1984  році,  ясна  річ,  не  міг  бути адаптований до таких змін у суспільстві,  тому що містить банально застарілі правові норми та визначення.

 

     У Конституції України чітко  визначено,  що  держава  створює умови,  за  яких кожен громадянин може побудувати,  придбати житло або одержати його в оренду.  Тобто Конституцією передбачені  різні можливості  для  реалізації  громадянами  України  свого  права на житло.

 

     У чинному  Житловому  кодексі   відсутні   визначення   таких притаманних  сьогоденню  правових  понять,  як  "соціальне житло", "оренда житла",  "пільгові кредити  на  будівництво  та  придбання житла",  "орендна  плата  за  житло",  "об'єднання  забудовників", "об'єднання співвласників багатоквартирних будинків",  "товариство власників  житла",  "реприватизація житлових приміщень".  Відсутнє також визначення кола осіб, які мають право на пільгові кредити на будівництво  чи  придбання  житла.  Передбачаються  обмеження щодо розмірів житлових приміщень,  які будуються громадянами за  власні кошти.

 

     Тому без  створення  належного  правового  поля  для громадян України (в першу чергу для тих 2,1 мільйона сімей,  що перебувають на загальному обліку для поліпшення житлових умов,  у тому числі - 650 тисяч сімей,  які мають  право  отримати  житло  на  пільгових умовах)  не  будуть  створені  умови  для  реалізації  ними  свого конституційного права на житло.  Визначення основних понять подано у відповідних статтях проекту Житлового кодексу.

 

     Протягом останніх  років  (а  це  вже  п'ятий варіант проекту кодексу) було багато полеміки щодо  доцільності  розробки  проекту Житлового кодексу, якщо буде працювати Цивільний кодекс. Ми дійшли висновку, що Цивільний кодекс ідеологічно і юридично дає відповіді на окремі важливі питання щодо прав громадян у житловій сфері, але він  не  може  увібрати  в  себе  всі  нюанси  взаємовідносин  між учасниками житлової політики держави.

 

     У проекті  Житлового  кодексу  пропонується  нове  визначення видів та категорій житлового фонду.  Так,  чинний  кодекс  поділяє житловий   фонд  на  державний,  громадський,  приватний  та  фонд будівельних  кооперативів.  У  проекті  нового  Житлового  кодексу України,   на  відміну  від  чинного  закону,  пропонується  поділ житлового фонду на категорії за призначенням. Таких категорій три.

 

     Перша - житло соціального призначення.  Це житло,  призначене для  проживання громадян,  які потребують соціального захисту,  на умовах оренди.

 

     Друга - житло спеціального призначення.  Це службове житло  і гуртожитки;  будинкиінтернати для інвалідів,  ветеранів,  самітних громадян похилого віку; готелі-притулки для тимчасового проживання громадян,   які   потерпіли   від   стихійного   лиха   або  іншої екстремальної  ситуації,  а  також  для  розміщення  біженців   та маневровий житловий фонд. Будинки-інтернати та готеліпритулки - це нові правові поняття, їх поява - вимога сьогодення.

 

     Третя категорія - житло загального призначення. Це сукупність житла  всіх  форм  власності,  за  винятком  житла  соціального та спеціального призначення.

 

     У проекті  кодексу  запропоновано  новий  порядок  реалізації права громадян України на житло.  Громадяни України, незалежно від наявності у них житла, мають право вільно, на вибір, відповідно до своїх потреб і можливостей побудувати,  придбати у власність житло або взяти  його  в  оренду  чи  в  найм.  Громадяни  України,  які потребують  поліпшення житлових умов і соціального захисту,  мають право на одержання  в  оренду  житла  у  фонді  житла  соціального призначення.

 

     Проектом дається  визначення статусу громадян,  що потребують соціального захисту,  пропонується порядок надання житла із  фонду соціального  призначення  та  порядок  користування  таким житлом. Зокрема обумовлюється,  що житло фонду соціального призначення  не підлягає приватизації, продажу, викупу або передачі в суборенду.

 

     Громадяни України,  які  потребують поліпшення житлових умов, мають право:  на одержання пільгового кредиту  на  будівництво  чи придбання  власного  житла;  на першочергове придбання у власність житла в державному  та  комунальному  житловому  фонді  загального призначення  або на першочерговий вступ до об'єднання забудовників багатоквартирних житлових будинків.

 

     Суттєвою відмінністю  законопроекту  від  чинного   Житлового кодексу   є   відсутність   обмежень  щодо  норми  площі  (у  разі будівництва житла за кошти фізичних осіб,  оренди  житла  у  фонді загального   призначення,   який  є  сукупністю  житла  всіх  форм власності,  призначеного  для  проживання  громадян,  за  винятком житлових фондів соціального та спеціального призначення),  а також нормування площі в розмірі 21 квадратний метр загальної  площі  на людину  при  наданні житла громадянам,  які потребують соціального захисту.

 

     Дуже важливим є те,  що проектом  Житлового  кодексу  України передбачається   забезпечення   житлом  громадян,  які  потребують поліпшення  житлових  умов  і  соціального   захисту,   за   кошти Державного і місцевих бюджетів,  підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Потреба в коштах може бути визначена тільки   після   прийняття  цього  проекту  кодексу,  встановлення Верховною  Радою  України  відповідних  соціальних  показників  та здійснення після цього обліку громадян, які потребують соціального захисту.

 

     Позики у  вигляді  пільгового  кредиту  на   будівництво   та придбання   житла   пропонується   надавати   громадянам,  які  не потребують соціального захисту,  але  перебувають  на  обліку  для поліпшення житлових умов, за рахунок коштів Державного і місцевого бюджетів,  а також підприємств,  установ та організацій  незалежно від  форм  власності.  Для  будівництва  житла  також пропонується залучати кошти громадян.

 

     Враховуючи, що  вартість  утримання   житлового   фонду   має відшкодовуватися  громадянами  в  повному  обсязі,  у  відповідній статті пропонується посилити їх відповідальність за  несплату  без поважних причин вартості найму, оренди житла і житлово-комунальних послуг.  З  метою  підвищення  ефективності  збереження  житлового фонду,  залучення  громадян  до його утримання у главі "Об'єднання співвласників  багатоквартирних  житлових   будинків,   товариства власників   житла,   товариства   забудовників  та  їх  асоціації" передбачається  врегулювання  взаємовідносин,  що  виникають   між власниками  житлових  та  нежитлових приміщень у процесі спільного володіння,     користування     та     розпорядження     об'єктами багатоквартирного будинку.

 

     У зв'язку   з   переходом  України  до  ринкових  економічних відносин окремими статтями проекту Житлового кодексу  пропонується врегулювати правовідносини,  що виникають на ринку житла.  Ціна на житло має формуватися на загальних підставах, залежно від попиту і пропозиції  у  кожному  населеному  пункті.  Продаж  державного та комунального житла має здійснюватися на  біржових  аукціонних  або конкурсних  торгах,  а  власники приватного та спільного житлового фонду можуть розпоряджатися ним самостійно або через посередників. Органи,   що   проводять  торги,  і  посередники,  які  займаються укладенням угод про відчуження  житла,  повинні  мати  відповідний дозвіл на надання цих видів послуг.

 

     У проекті  кодексу  регламентується  впровадження  державного нагляду і контролю за використанням житла і його утриманням.

 

     Зважаючи на те,  що в державі,  починаючи з 1993 року, триває процес  приватизації  державного житлового фонду,  визначено право громадян України на приватизацію державного та комунального житла.

 

     Перше. Громадяни,  які користуються житлом  у  державному  та комунальному  житлових  фондах на умовах договору,  мають право на приватизацію займаного житла в порядку і на  умовах,  передбачених Законом України про приватизацію державного житлового фонду.

 

     Друге. Житло   фонду   соціального   призначення,  як  я  вже зауважував, приватизації не підлягає.

 

     Третє. Громадяни,  які  мають  житло  у  власності,  у   разі одержання державного або комунального житла на всіх членів сім'ї в межах норми зобов'язані передати безоплатне власне  житло  органу, який здійснює поліпшення житлових умов.

 

     Громадяни, які  мають  власне  житло,  право власності на яке набуто на законних  підставах,  вправі  передати  його  безоплатно місцевому   органу   виконавчої   влади   або   органу   місцевого самоврядування,  а також підприємствам, установам, організаціям за їх  згодою.  У  таких  громадян  залишається  право  володіння  та користування житлом на умовах договору, найму чи оренди.

 

     Враховуючи, що на кінець  2000  року  70  відсотків  громадян України набули право власності на житло, актуальним для багатьох з них є регулювання питання  використання  приватних  приміщень  для здійснення  діяльності,  не забороненої законодавством.  Вирішенню цього питання також приділена увага в проекті кодексу.

 

     У проекті приділяється значна увага охороні  права  приватної власності  на  житлові  приміщення  та створенню належних умов для його реалізації громадянами України в повному обсязі.

 

     Зокрема визначено, що після ремонту житлового будинку наймач, орендар  має  право  вселитися в житло,  яке він займав раніше,  а власнику квартири не може бути відмовлено у вселенні  в  квартиру, яку  він займав до ремонту.  Це дуже важливе рішення,  дуже багато скарг і прикладів шельмування людей при відселенні з будинків, які стають предметом ремонту.

 

     Як підсумок можна стверджувати, що проектом Житлового кодексу передбачається забезпечити необхідне правове поле  для  реалізації громадянами  України  конституційного  права  на  житло та введено державний  нагляд  і  контроль  за  використанням  житла  та  його утриманням.

 

     Регламентовано оплату  за  житловокомунальні послуги.  Тут не може бути елементів чиновницького тиску,  повинен працювати закон, який захищав би передусім громадян України.  У той же час створено умови для залучення широких мас населення до  утримання  житлового фонду  та  управління  ним,  що  подолає  споживацьке ставлення до житлового фонду.  Забезпечена можливість переходу у сфері  надання послуг  на  договірні відносини,  що значно підвищують захист прав споживачів.

 

     Згідно з висновком  Головного  науковоекспертного  управління соціальна  значимість  та  актуальність законопроекту зауважень не викликає.  Твердження,  що він повинен бути узгоджений з  проектом нового Цивільного кодексу та новим законодавством про власність, а також  соціальним  законодавством,  також   не   викликає   ніяких заперечень.

 

     Що стосується конкретних питань, які залишилися поза увагою і з ними розробники погоджуються, то слід зазначити наступне.

 

     Перше. Необхідно  вилучити  з   тексту   термін   "колективна власність",   оскільки   така   форма   власності  не  передбачена Конституцією України.

 

     Друге. Житловим кодексом слід  регулювати  розмір  житла  або розмір  грошової  компенсації  у  разі  вилучення житла.  Всі інші питання  можуть  бути  висвітлені  в  цивільному   та   земельному законодавстві.

 

     Третє. Необхідно  внести доповнення до статті 61 проекту щодо переселення з території військових містечок такого  змісту:  "Якщо громадяни,   яким   надано  повноцінне  житло  для  переселення  з території військового містечка,  не  погоджуються  переселятися  в нього, вони переселяються в запропоноване житло тільки за рішенням суду".

 

     Не викликає сумніву необхідність узгодження норм щодо  оренди та суборенди житла із нормами цивільного законодавства.

 

     Шановні колеги!  Повинен  сказати,  що  Держбудом  України як розробником  законопроекту  проведено  певну  роботу   щодо   його оприлюднення.   Зокрема,  проведено  прес-конференцію  в  Кабінеті Міністрів України,  "круглий стіл" за участю народних депутатів та представників  органів місцевого самоврядування,  прес-конференцію Держбуду та центрального комітету  профспілок,  де  узгоджені  всі позиції,  проект  нового  Житлового  кодексу опубліковано в газеті "Голос України", дано два інтерв'ю на радіо "Континент" щодо нових положень  житлового  законодавства,  які пропонуються,  і особливо щодо  положень  про  захист  малозабезпечених  верств   населення, пільговиків.  Підкреслюю,  пенсіонери, багатодітні сім'ї, учасники війни,  чорнобильці, афганці та деякі інші категорії громадян, які мають право на забезпечення житлом на пільгових умовах.

 

     Треба зауважити,  що  глибокий  та  всебічний  аналіз проекту Житлового кодексу України проведений народними депутатами України, фахівцями, подано понад 1340 зауважень та пропозицій. Усі їх можна згрупувати за такими напрямами:  відповідність норм, які містяться в   проекті  Житлового  кодексу,  Конституції  України  та  нормам цивільного  законодавства;   зауваження   щодо   розмежування   та конкретизації  повноважень  органів  влади  різних рівнів в галузі регулювання  правовідносин,  що  виникають  під   час   реалізації громадянами України права на житло,  визначеного статтями 30,  47, 48  Конституції   України;   участь   профспілок   у   цій   сфері правовідносин;   соціальний   захист   громадян  України  під  час реалізації  ними  права  на  житло;  зміцнення  правового  статусу об'єднань   співвласників   багатоквартирних  будинків  і  питання приватизації житла.

 

     Найбільш активну участь в обговоренні і висловленні зауважень та    пропозицій    взяли   народні   депутати   Акопян,   Борзих, Заплатинський, Іоффе, Ківалов, Костусєв, Павловський, Семиноженко, Стоян,  Філіпчук,  Шишкін  та  багато  інших.  Ми  зробили  спробу згрупувати  всі  зауваження  і   пропозиції   і   при   подальшому доопрацюванні   проекту  обов'язково  розглянемо  і  врахуємо.  Це абсолютно об'єктивний підхід, і ми його опрацюємо.

 

     Тому я просив би, шановні народні депутати, враховуючи те, що вже понад три роки обговорюється проект Житлового кодексу і це вже п'ятий варіант,  сьогодні обговорити  його  і  відкрити  шлях  для подальшої роботи.

 

     Дякую за увагу.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Чи  є запитання до доповідача?  Прошу записатися. Висвітіть на табло список народних депутатів, які готові поставити запитання.

 

     Народний депутат  Володимир  Романович  Марченко.  За  ним  - депутат Пустовойтов.

 

     МАРЧЕНКО В.Р.,  член Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (виборчий округ

 161, Сумська   область).  Прогрессивная  социалистическая  партия Украины.  Степан Богданович!  Я попрошу пояснить мне причину того, что  Валерию  Ивановичу  дали  15  минут  для выступления по этому вопросу.  Это первый вопрос к  вам:  назовите,  пожалуйста,  норму Регламента, почему это произошло.

 

     Валерий Иванович!  Если  бы  хороший проект Жилищного кодекса подавался раньше,  то  я  просто  убежден,  что  депутаты  его  бы приняли.  До  этого  момента  проекты  кодекса были плохие,  в них только формально,  декларативно говорилось о том,  что вроде бы  у граждан  есть  возможность  реализовать  свое  право  на жилье,  а конкретных механизмов реализации этого права не было.

 

     У меня к  вам  два  вопроса.  Почему  в  проекте  кодекса  не вводится  социальный  норматив  расчета  жилой  площади  на одного человека в сфере коммунального и социального жилья?

 

     И второй:  считаете ли вы конституционным право на  выселение людей из жилых помещений без предоставления им другого жилья?

 

     Пожалуйста.

 

     ЧЕРЕП В.І.   Дякую,   Володимире   Романовичу.  Щодо  першого питання.  Я попросив до  15  хвилин,  тому  що  розглядати  проект Житлового кодексу, який складається із 146 статей, за 10 хвилин, я думаю,  це було  б  дуже  геніально.  Я  попросив  це,  враховуючи важливість питання і те, що ми вже чотири роки його розглядаємо.

 

     Друге. Я  з  вами  погоджуюся на 100 відсотків.  Так,  це вже п'ятий варіант проекту Житлового кодексу.  Ті варіанти,  які  були раніше...  Пам'ятаєте,  в  парламенті минулого скликання ми один з них розглядали і відхилили,  тому що він,  по-перше, не відповідав багатьом статтям Конституції, а по-друге, був недосконалим з точки зору захисту  громадян,  про  що  ви  кажете.  Погоджуюся  на  100 відсотків.   Надійшло  понад  1300  зауважень  та  пропозицій.  Це говорить про те,  що було багато питань,  на  які  треба  сьогодні знайти відповіді.  Соціальний захист - це особлива стаття в новому проекті Житлового кодексу, і я про це сьогодні казав.

 

     Тепер щодо рішення про виселення людей. Конституція забороняє це робити,  як ви знаєте. Якщо людину виселяють, то повинні надати житло (компенсувати) не гірше,  ніж те,  що було.  Все  інше  може вирішуватися  тільки  судом.  Ніхто  з  чиновників  не  має  права займатися цими питаннями.

 

     Щодо норми.  У  кожному  місті  і   регіоні   місцева   влада встановлює  нормативи  надання  житла.  Але  ми  з вами затвердили норматив - 21 квадратний метр на людину плюс 10 квадратних  метрів на сім'ю. Він є єдиним по Україні.

 

     Дякую.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.  Валерію  Івановичу,  ви  відповідали  три хвилини.

 

     Шановний Володимире Романовичу! Я не знаю, чому на табло було 15 хвилин для доповіді.  Напевне,  це була помилка. Я не перебивав Валерія Івановича через те,  що він доповідав надзвичайно складний документ,  і розірвати цю доповідь було надзвичайно складно.  Це у ваших же інтересах.  Проте я не можу вам пояснити точно,  чому там було 15 хвилин.

 

     Слово для запитання надається депутату Пустовойтову.

 

     ПУСТОВОЙТОВ В.С.,  член  Комітету  Верховної  Ради  України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (виборчий округ

 33, Дніпропетровська область).  Фракція комуністів,  місто Кривий Ріг.  Шановний Валерію Івановичу! Моїх виборців надзвичайно хвилює питання,  яке зараз мусується у засобах масової інформації,  - про примусове  виселення  з  житла,  якщо  протягом  шести  місяців не надходить оплата.

 

     Згідно з частиною четвертою статті  56  проекту  можуть  бути виселені особи,  які не платять за житло без поважних причин. Але, як на вашу думку,  які поважні причини можуть бути для  виселення? Це перше.

 

     І друге.   Зараз   надзвичайно   багато  людей  проживають  у гуртожитках.  На  жаль,  дуже  багато   підприємств,   які   мають гуртожитки,  роблять  все можливе,  щоб цих людей позбавити житла. Таке має місце і в Кривбасі. Це друге запитання.

 

     І мене  надзвичайно  хвилює  ще  одне:  яким   чином   будуть забезпечені  житлом  ті люди,  які відселяються внаслідок обвалів, наступу кар'єрів,  які є в Кривому  Розі  (а  ви  ж  звідти  і  цю проблему знаєте)?  Буде за рахунок держави проводитися компенсація житла чи ні?

 

     Дякую.

 

     ЧЕРЕП В.І.  Дякую за непрості запитання. Почну з відповіді на третє запитання:  обов'язково. Проект Житлового кодексу передбачає (і це законне право громадян):  якщо люди живуть  в  зоні  обвалу, забудови,  аварії або стихійного лиха, держава обов'язково повинна забезпечити житлом ці категорії громадян.

 

     Щодо гуртожитків.  Ясна річ,  що тут теж є правове поле. І ті господарі,  на  балансі  яких знаходиться гуртожиток,  мають право вирішувати це питання в тому разі,  коли ця людина розриває з ними виробничі  зв'язки.  Але це,  повторюю ще раз,  у кожному окремому випадку повинно йти не в розріз з чинним законодавством.

 

     Ви порушили  дуже  важливе  питання  щодо  того,  чи  можливо виселити  людину  після  шести  місяців  її відсутності.  У даному проекті Житлового кодексу передбачається,  що якщо людину призвали на військову службу або вона навчається в іншому місті і таке інше (таких категорій дуже багато),  її не  можна  виселяти.  Це  право людини захищається проектом Житлового кодексу.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую,    Валерію    Івановичу.   Ваша   доповідь завершена. Прошу сідати.

 

     Слово для   співдоповіді    надається    Денису    Борисовичу Костржевському,  голові підкомітету Комітету з питань будівництва, транспорту і зв'язку. Прошу.

 

     КОСТРЖЕВСЬКИЙ Д.Б.,  голова  підкомітету  Комітету  Верховної Ради   України   з   питань   будівництва,  транспорту  і  зв'язку (багатомандатний загальнодержавний виборчий  округ,  ПЗУ).  Дякую, Степане   Богдановичу.   Шановний   головуючий!   Шановні  народні депутати!  Проект Житлового кодексу вже  не  вперше  розглядається Верховною Радою.  Починаючи з 1995 року,  Кабінет Міністрів чотири рази вносив варіанти нової редакції Житлового кодексу,  але жодний не набирав необхідної кількості голосів у сесійній залі.  Це п'ята спроба.

 

     У процесі опрацювання проекту Житлового кодексу  керівництвом Верховної  Ради  України було дано доручення комітетам внести свої пропозиції  до  профільного   Комітету   з   питань   будівництва, транспорту  і  зв'язку.  На  цей  час  профільний  комітет отримав висновки  від  комітетів  з  питань  державного   будівництва   та місцевого   самоврядування;   охорони   здоров'я,  материнства  та дитинства,  а   також   висновок   Головного   науково-експертного управління.  Крім  того,  надходило  дуже  багато  пропозицій  від народних депутатів, і вони також опрацьовувалися.

 

     Зараз на розгляді в  комітеті  знаходиться  понад  20  листів народних  депутатів,  у  них міститься більш як 500 пропозицій.  У газеті "Голос України" за 7  квітня  2001  року  для  всенародного обговорення  опубліковано  текст  проекту  Житлового кодексу.  Від обласних    державних     адміністрацій,     органів     місцевого самоврядування, громадських об'єднань та окремих громадян надійшло близько півтори тисячі зауважень та пропозицій.

 

     Якщо розглянути    більш    детально    висновок    Головного науково-експертного управління, то там є загальна думка про те, що запропонований проект Житлового кодексу вимагає приведення його  у відповідність   з   положеннями   Конституції  України,  суттєвого доопрацювання з урахуванням зауважень і пропозицій  управління,  а також  належного  змістовного  узгодження  з  проектом  Цивільного кодексу України,  тільки після остаточного прийняття якого і можна вносити   даний  документ  на  розгляд  Верховної  Ради.  Висновок Головного  науково-експертного   управління   містить   сімнадцять великих за обсягом пунктів, він вам розданий. Більша частина з них може сприйматися як досить суттєвий доробок до  проекту  Житлового кодексу  і  має  бути врахована при його подальшому доопрацюванні. Але узагальнюючий висновок усе-таки викладений:  прийняття проекту Житлового кодексу має бути відкладено до прийняття Цивільного.

 

     На відміну   від   Головного   науковоекспертного  управління пропозиції народних депутатів,  що надійшли до  комітету,  містять більш сприятливе сприйняття проекту Житлового кодексу. У більшості випадків в  них  міститься  думка  про  те,  що  в  цілому  проект Житлового кодексу може бути прийнятий за основу.

 

     Основні зауваження  народних  депутатів  можна  згрупувати за змістом у кілька груп. Перша з них - це зауваження, які стосуються загостреної  уваги  народних  депутатів до недостатньої соціальної захищеності  населення  і  неможливості  запровадження   жорсткого механізму виселення людей із займаних помешкань.

 

     Друга група  пропозицій  стосується проблем урегулювання прав власності  щодо  житла  та  майна  будинків,   які   пов'язані   з обслуговуванням квартир.  Це так зване відомче житло, яке за своєю сутністю було державним,  а після приватизації підприємств або  їх акціонування стало приватною власністю акціонерів або власників. Є багато  прикладів  намагання  виселити  попередніх   наймачів   із займаних квартир.

 

     Значні дискусії викликають проблеми щодо призначення субсидій та надання пільг.

 

     Дуже жваве обговорення  викликала  проблема  встановлення  та використання приладів обліку.

 

     Також недостатньо   чітко  сформульовано  поняття  "соціальне житло".  Пропозиції народних депутатів  щодо  цього  носять  іноді діаметрально протилежне спрямування. Визначення поняття "соціальне житло" потребує більш чіткого формулювання вимог до нього: якісних параметрів,  умов  утримання,  порядку отримання та умов,  за яких наймач буде частково або повністю позбавлений  прав  на  соціальне житло і таке інше.

 

     Дуже гостро  народні  депутати порушують проблему квартирного обліку та практичного вирішення  цієї  проблеми.  Зі  зміною  форм власності на багатьох підприємствах практично ліквідовано черги на житло,  в яких люди простояли іноді понад  10  років.  У  багатьох населених  пунктах будівництво житла зупинено зовсім,  а в окремих випадках здійснюється в  мізерних  обсягах  і  виключно  за  кошти населення.   Це   викликає   обурення   виборців.  Положення  щодо квартирного  обліку  потребують  не  тільки   уточнення,   але   й приведення   їх  у  відповідність  з  реаліями  життя,  з  нормами Конституції.

 

     На думку  членів  комітету,   в   законопроекті   недостатньо розкриті  розділи  про  об'єкти незавершеного будівництва та права власності на них,  про екологічні норми та  стандарти  житла,  яке експлуатується та будується.

 

     Дуже мало  приділено  уваги  такій  новій  формі  будівництва житла,  як будівництво в кредит. Немає чіткого визначення термінів та понять.

 

     Ліквідація інституту  прописки,  яка  зараз  запроваджується, також має бути відображена в проекті Житлового кодексу. І взагалі, таке   явище,   як  прописка,  більше  не  повинно  мати  місце  у майбутньому.

 

     Комітет вважає  за   необхідне   врахувати   значну   частину пропозицій,  що  надійшли  від  народних  депутатів та від органів виконавчої  влади.  Таке  врахування  спричинить   суттєву   зміну спрямування  та  змісту  значної частини статей і самого проекту в цілому, тому воно не може розглядатися як доопрацювання прийнятого за основу законопроекту до другого читання.  Підготовка до другого читання не повинна проводитися з порушенням  Регламенту  Верховної Ради.

 

     Комітет пропонує  доручити  Комітету  Верховної Ради з питань будівництва,  транспорту і зв'язку разом з Кабінетом Міністрів  та іншими   суб'єктами  права  законодавчої  ініціативи  доопрацювати проект і підготувати до повторного першого читання.

 

     Дякую за увагу.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую,  Денисе Борисовичу.  Чи будуть запитання у народних  депутатів?  Прошу записатися.  Висвітіть на табло список народних депутатів, які записалися на запитання до співдоповідача.

 

     Народний депутат Кулик. За ним - народний депутат Пилипчук.

 

     КУЛИК О.В.,  член Комітету Верховної Ради  України  з  питань свободи  слова  та  інформації  (виборчий  округ  145,  Полтавська область).  Шановний Денисе Борисовичу! Я підтримую вашу пропозицію щодо доопрацювання цього законопроекту і передачі його до комітету для подальшого внесення на повторне перше читання.

 

     Ви говорили про квартирний облік.  І всетаки, як ви вважаєте, чи можливо вирішити це питання?  Адже багато людей стояло і стоїть у чергах.  Як  законодавчо  можна  вирішити  питання  забезпечення житлом  тих  людей,  які  стали  на  квартирний облік до прийняття Житлового кодексу?

 

     КОСТРЖЕВСЬКИЙ Д.Б.  Дякую за запитання.  Я  цілком  згоден  з вами,  що  це  питання дуже важливе.  Дійсно,  якщо в минулому всі питання забезпечення людей житлом держава покладала на себе і було таке поняття, як квартирний облік, коли люди дійсно стояли в черзі по 10, 15, а іноді й 20 років, то зараз зі змінами реалій життя ці питання вирішувати надзвичайно складно.

 

     Саме тому   комітет  і  наполягає  на  тому,  щоб  у  проекті Житлового  кодексу  це  питання  було   досить   чітко   виписано, розроблено, і щоб люди, які простояли в черзі на підприємствах, що зараз ліквідуються чи акціонуються,  не  втратили  цього  права  і врешті-решт таки отримали житло.

 

     Дякую.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Народний депутат Пилипчук.

 

     ПИЛИПЧУК І.М.,  член Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією  (виборчий  округ 124,  Львівська область).  Шановний Денисе Борисовичу!  Я все-таки вважаю,  що в першому читанні проект  Житлового  кодексу  потрібно прийняти,  а  вже  до  другого  читання  напрацювати  поправки  та пропозиції.

 

     Ми нещодавно внесли зміни  до  Закону  про  статус  ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту. Це важливий закон, на який сьогодні   чекають   багато    військовослужбовців,    працівників правоохоронних  органів.  Вони  чекають  і  новий Житловий кодекс, оскільки  ще  існує  в  державі  така  ганебна  практика  і   така структура, як Спілка безквартирних офіцерів.

 

     Тому я  думаю,  що якщо б ми врахували всі ці пропозиції,  то могли б ще в цьому році прийняти Житловий кодекс.

 

     Дякую.

 

     КОСТРЖЕВСЬКИЙ Д.Б.  Якщо я правильно зрозумів ваше запитання, то   в   першу   чергу   воно   стосується   соціального   захисту військовослужбовців і ветеранів.

 

     Я цілком підтримую вашу  думку  про  те,  що  новий  Житловий кодекс  потрібно приймати якнайшвидше,  і комітет,  розглядаючи це питання,  саме з цього й виходив. Саме тому комітет і запропонував відправити  проект  на  повторне перше читання,  не відхиляти його зовсім і не віддавати на  доопрацювання  в  Кабінет  Міністрів.  У рамках  комітету доопрацювати проект з урахуванням тих пропозицій, про які сказали ви і яких ще надійшло близько  півтори  тисячі,  і внести якнайшвидше для прийняття в першому читанні.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.   Народний  депутат  Мусієнко.  За  ним  - депутат Пасечна.

 

     МУСІЄНКО І.М.,  заступник  голови  Комітету  Верховної   Ради України  у  закордонних справах (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ,  виборчий блок СПУ  та  СелПУ).  Спасибі.  Фракція Соціалістичної  партії "Лівий центр".  Шановний Денисе Борисовичу! Безумовно,  ми тут переважно будемо повертатися  до  одних  і  тих самих   питань,  бо  вони  є  ключовими,  надзвичайно  гострими  і пов'язані з реалізацією права громадянина на житло. Чи не вважаєте ви,  що  все-таки  треба  врегулювати  механізм отримання житла не тільки тими,  хто давно стоїть на черзі,  але і,  скажімо, молодою людиною?   Раніше  молодий  фахівець,  приходячи  на  роботу,  мав можливість через рік-два-три отримати хай невелику,  але квартиру. Як  вирішувати  ці  питання в нинішніх умовах?  Яким чином можна в Житловому кодексі врегулювати це  співвідношення  між  так  званим елітним житлом,  яке сьогодні масово будується в Києві, але жодним чином недоступне,  як ми тепер кажемо, пересічному громадянину? Чи не треба жорсткіше виписати механізм, виходячи з реалій?

 

     І друге  коротке питання:  який механізм формування тарифів і цін на житловокомунальні послуги?

 

     Дякую.

 

     КОСТРЖЕВСЬКИЙ Д.Б.  Дякую  за  запитання.  Стосовно   першого запитання,  як реалізувати право на житло. Питання стоїть так: без грошей житла не можна збудувати.  І що  б  ми  не  записали  чи  в Житловому  кодексі,  чи в Конституції,  реалії життя такі,  що для того, щоб його збудувати, треба розробляти механізми фінансування.

 

     Саме такі  механізми  і  передбачені  в   проекті   Житлового кодексу.  Це  не тільки будівництво за державні кошти,  яких зараз немає,  а й залучення пільгових кредитів, субсидій, інші механізми кредитування  будівництва  житла з наданням якнайбільшого сприяння саме малозабезпеченим верствам населення,  тому що багаті люди, як ви правильно підмітили, будують елітне житло, і їм ніякі соціальні гарантії і кредити держави не потрібні.

 

     Ці питання виписані в Житловому кодексі,  і я сказав у  своїй співдоповіді,  що  вони  потребують  розширення і,  так би мовити, регламентування в рамках цього кодексу.

 

     Що стосується тарифів.  У запропонованому Кабінетом Міністрів проекті  тарифи  мають визначатися Кабінетом Міністрів.  Це слушна норма,  оскільки тарифи не можуть  встановлюватися  самовільно,  з одного боку, а з другого боку, тарифи мають відшкодовувати витрати на утримання житла.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Народний депутат Пасечна.

 

     ПАСЕЧНА Л.Я.,  голова  підкомітету  Комітету  Верховної  Ради України з питань науки і освіти (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ,  КПУ).  Фракция коммунистов.  Прежде всего я  хочу согласиться   с   проектом   постановления,   внесенным  депутатом Кухарчуком,  что данный проект Жилищного кодекса нужно существенно дорабатывать,  потому  что даже выводы Главного научно-экспертного управления говорят о том, что он антиконституционен. Я полностью с этим согласна.

 

     И все-таки  я  хотела вам как докладчику задать такой вопрос. Ко мне массово  обращаются  избиратели  с  одним  вопросом:  каков механизм  формирования  цен на все жилищно-коммунальные услуги,  в том числе,  например,  воду? Вы понимаете, вода подается строго по графику - где-то в пределах двух часов в сутки,  а с людей взимают ее стоимость по полной программе.  Я не один раз обращалась с этим в Кабинет Министров, но получала просто отписки.

 

     Я хотела   бы   спросить:   все-таки   этот  Жилищный  кодекс вырабатывает  четкий  механизм  формирования  цен  и   тарифов   и ответственности  за  нарушение тех,  кто взимает с людей незаконно такую плату?

 

     Спасибо.

 

     КОСТРЖЕВСЬКИЙ Д.Б.  Спасибо  за  вопрос.   Ответ,   наверное, ненамного  будет отличаться от ответов Кабинета Министров,  потому что я представляю здесь точку зрения комитета на Жилищный кодекс.

 

     С точки зрения комитета,  политика  формирования  тарифов  на жилищнокоммунальные услуги, в том числе и на водоснабжение, должна разрабатываться все-таки не в кодексе,  она должна разрабатываться Кабинетом Министров.  А з другого боку, вона, як кажуть українскою мовою,  має бути людяною,  щоб люди  реально  могли  сплачувати  і отримувати питну воду (до речі,  якісних кондицій і екологічних, і санітарних) за нормальною ціною.  І  не  дві  години  на  добу,  а цілодобово.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую,   Денисе   Борисовичу,  ваша  співдоповідь завершена. Прошу сідати.

 

     Шановні колеги!  Для виступу з трибуни записалися 9  народних депутатів.  Хотів  би  нагадати  вам  регламентну норму,  що ми не можемо переривати розгляд питання порядку денного і переходити  до наступного,  поки його не завершили.  Отже, незважаючи на те, що з 13 години ми  маємо  перейти  до  питання  "Різне",  ми,  поки  не завершимо розгляд цього питання, до питання "Різне" не перейдемо.

 

     Тому надаю  слово  в  порядку  виступу  з  трибуни  народному депутату Беспалому. Підготуватися народному депутату Пилипчуку.

 

     БЕСПАЛИЙ Б.Я.,  член Комітету Верховної Ради України з питань правової   політики  (багатомандатний  загальнодержавний  виборчий округ,  НДП).  "Реформи-Конгрес".  Шановні  колеги!  Ви,   мабуть, погодитесь,  що  найкраща  турбота про громадян,  у тому числі про ветеранів війни,  - це не слова,  а забезпечення  нормальних  умов життя.  А  житло  -  це необхідна умова нормального життя,  і тому Житловий кодекс - це не галузевий документ,  це кодекс не тільки і не стільки житла, це кодекс життя.

 

     Конкретно якщо  перейти  до  проекту Кабміну,  то він містить чимало позитивних моментів,  і перш  за  все  чіткі  підстави  для поліпшення  житлових  умов,  а  також чіткі механізми для кожної з процедур,  передбачених кодексом.  Тобто це  не  декларативний,  а змістовний  документ,  і в цьому його позитив.  Це документ,  який може бути не тільки проголошений,  але і втілений у життя. Містить він і чимало суперечностей.  Але чи може бути інакше, якщо кричущі суперечності є у самому нашому житті?

 

     Скажімо, одні люди ледь животіють у халупах.  Інші усе  життя горбатились,  щоб  збудувати  власним  коштом приватний будинок чи кооперативну квартиру.  А хтось отримав квартиру  задарма,  інколи навіть шикарну квартиру, і платить за неї мізерну плату. Це є, і я можу про це  казати  відверто,  оскільки  представляю  людей,  які жодного міліметра ніколи від держави не отримували.

 

     У кодексі   багато   суперечностей.   З   одного   боку,  там застосовується    незрозумілий,    неконкретний     і     юридично необ?рунтований  термін:  "надання  житла".  Дуже важко його якось юридично визначити.  З другого боку, є приватне житло, здача житла в  найм та оренду,  в тому числі на пільгових умовах,  і соціальне житло.  Я думаю, якщо ми цей глобальний конфлікт не врегулюємо, то в нас і далі буде такий безлад, який є до цього часу.

 

     Однак постає проблема:  що робити?  Це вже п'ятий варіант,  і він знову не є досконалим і досконалим бути не може. Тому чи варто доопрацьовувати  його  знову  до  повторного  першого читання?  Ми отримаємо  шостий  недосконалий  варіант,  і  так  буде  до  нових віників, а ми лише втратимо час.

 

     Ми вважаємо,  що  краще  проект  все-таки  прийняти в першому читанні і,  не поспішаючи,  доопрацьовувати у другому  і  третьому читаннях,  як це було і з Бюджетним,  і з Цивільним кодексами.  Це буде більш предметна  і  конструктивна  праця.  Пропоную  прийняти проект у першому читанні.

 

     Дякую.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.   Слово   надається   народному   депутату Пилипчуку.  За ним буде виступати народний  депутат  Косаківський, потім - депутат Салій.

 

     ПИЛИПЧУК І.М.  Шановний головуючий! Шановні народні депутати! Я все-таки вважаю,  що нам потрібно  прийняти  в  першому  читанні проект  Житлового  кодексу.  Його  сьогодні очікують ті люди,  які повинні поза чергою або в кредит отримати житло.  У першу чергу це громадяни,   житло   яких   внаслідок  стихійного  лиха  чи  інших екстремальних  ситуацій  стало  непридатним  для  проживання.   Ви знаєте,  що це велика категорія людей, які проживають на території України, - інваліди війни та прирівняні до них категорії громадян, особи,  які  постраждали  внаслідок  Чорнобильської  катастрофи  і віднесені до І і ІІ категорій.

 

     Ми нещодавно розглядали ці  питання.  Ви  знаєте,  що  сотні, тисячі   людей   сьогодні   потребують  поліпшення  житла:  особи, направлені на роботу за державним  розподілом  або  переведені  на роботу з іншої місцевості (сьогодні в сільську місцевість фактично не  хочуть  їхати  працювати  молоді  викладачі,  оскільки  їх  не забезпечують   житлом);  особи,  у  тому  числі  діти-сироти,  які повернулися з державного дитячого закладу, від родичів, опікуна чи піклувальника;  громадяни,  які  хворіють  на  важкі  форми деяких хронічних захворювань за переліком,  що затверджується центральним органом виконавчої влади.

 

     Особливе піклування  має  бути  сьогодні про молоді сім'ї.  Я все-таки вважаю,  що не можна так визначати критерій: вік подружжя

-  до  30  років.  Його  можна  збільшити і до 35 років,  оскільки сьогодні такі молоді подружжя, безумовно, брали б кредит для того, щоб все-таки поліпшити свої житлові умови.

 

     Але особливо  мене  турбують ті особи,  які звільнені в запас або вийшли у відставку - офіцери,  військовослужбовці Збройних Сил і працівники правоохоронних органів. Адже це ганьба, що сьогодні у нас в державі існує  така  організація,  як  Спілка  безквартирних офіцерів, яка налічує близько 12 тисяч офіцерів. Так само сьогодні треба приділити увагу і тим особам,  які були реабілітовані згідно із  Законом  України  про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні.

 

     Тому вважаю,  що депутати повинні серйозно підійти до проекту нового  Житлового  кодексу,  і  не  в  такому напівпорожньому залі розглядати цей важливий нормативний акт.

 

     Дякую за увагу.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Прошу сідати.

 

     Народний депутат Косаківський.  За  ним  -  народний  депутат Салій, потім - депутат Стоженко.

 

     КОСАКІВСЬКИЙ Л.Г.,  член  Комітету  Верховної  Ради України з питань бюджету (виборчий округ 223,  м.Київ). Шановний головуючий! Шановні народні депутати! Запропонований Кабінетом Міністрів новий варіант  Житлового  кодексу  багато  в   чому   досконаліший   від попередніх текстів.  Але і новий проект зберіг чимало протиріч,  і головне - не дає відповіді на найпринциповіші питання.  Що держава робитиме  з  квартирною  чергою?  Як  збирається  виконувати  свої зобов'язання перед тими,  кому було обіцяно через облік  поліпшити житлові умови?

 

     Треба сказати  відверто:  ухвалення  проекту в такому вигляді означатиме ліквідацію існуючої черги на житло.  Не варто забувати, що  за станом на 1 січня 2000 року на обліку перебувало 2 мільйони 18 тисяч сімей,  або 6 мільйонів громадян України,  які потребують поліпшення  житлових  умов.  Незважаючи  на таку складну ситуацію, обсяги будівництва у 1999 році скоротилися порівняно з 1991  роком у  2,4  раза  і становили лише 6 мільйонів квадратних метрів.  А у 2000 році побудовано на 796 тисяч квадратних метрів  житла  менше, ніж у 1999 році.

 

     За таких темпів для надання житла всім черговикам знадобиться щонайменше 72 роки.  До того ж житло будується в основному (на  59 відсотків)  за  рахунок  коштів  населення,  частка  державного та місцевого бюджетів у цих видатках  становить  лише  3,5  відсотка. Тобто держава,  по суті, перекладає розв'язання житлової проблеми, її фінансування на плечі і гаманці самих громадян.

 

     Наприклад, у Києві,  за повідомленням преси, із запланованого до  введення  у  поточному році понад 1 мільйона квадратних метрів житла дві третини  має  бути  побудовано  за  кошти  населення.  У столиці  при  загальному зростанні обсягів будівництва порівняно з 1995 роком значно менше надається квартир тим,  хто  перебуває  на квартобліку. Подібна тенденція спостерігається і по всій Україні.

 

     Кому ж  дають квартири у тих будинках,  про зведення яких під фанфари рапортують  чиновники,  -  невідомо.  От  і  виходить,  що держава поводиться з черговиками за принципом "рятуйся,  хто може, сам",  у той час як керівники різних рівнів із завзятістю,  гідною кращого  застосування,  захопилися  зведенням  за  кошти платників податків   монументів,   храмів   тощо.   Така    ситуація,    без перебільшення,  загрожує глобальним соціальним вибухом.  Аби цього не сталося,  нові правила обліку  та  надання  житла,  передбачені кодексом,  на мій погляд,  поперше,  мають застосовуватися лише до тих, кого візьмуть на облік після набрання чинності новим Житловим кодексом,   подруге,   Житловий   кодекс   має  містити  перехідні положення,  які б вирішили долю тих,  хто був узятий на  облік  до його ухвалення.

 

     Доречно було  б також сформулювати у "Прикінцевих положеннях" кодексу відповідні доручення уряду з розробки спеціальних програм, які  передбачали  б  введення  в  дію відповідних обсягів житлової площі,  та їх фінансування,  а також надання пільг та кредитів для купівлі і будівництва квартир за кошти населення.

 

     Я закликаю  не голосувати за проект Житлового кодексу у такій редакції,  повністю  підтримую   позицію   комітету   і   пропоную спрямувати його на доопрацювання і повторний розгляд з урахуванням висловлених пропозицій.

 

     Дякую.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.  Народний депутат Салій.  За ним  -депутат Стоженко, потім - народний депутат Гусак.

 

     САЛІЙ І.М.,  член  Комітету  Верховної  Ради України з питань будівництва,  транспорту і зв'язку (виборчий округ 221,  м. Київ). Шановні  колеги!  Діючий  Житловий кодекс був прийнятий в далекому 1983 році.  Якщо ми зараз відхилимо новий кодекс,  то  ще  два-три роки  до нього нинішня влада не повернеться.  За ці роки змінилось все, єдине, що не змінилося, - черги на житло, вони навіть зросли. У  людей,  які  15-20  років  відстояли  в  черзі на житло,  немає практично ніяких шансів,  що через 5 років  вони  його  отримають. Влада ухиляється повністю від розв'язання цього питання.  Ситуація в державі змінилася настільки,  що  житло  в  основному  будується приватне,   будується  фактично  за  кошти  населення,  але  чергу утворила держава.  На  моє  глибоке  переконання,  проблему  черги повинна  розв'язати  все-таки  держава,  не  ухиляючись  від  цієї проблематики.

 

     До чого дійшли?  Житло будується за 50 відсотків,  все одно в чергу  не  можна потрапити.  Кредит молода сім'я віком до 30 років теж не має  можливості  взяти,  тому  що  ні  в  місцевому,  ні  в державному  бюджетах  не  виділяються на це кошти.  Тобто фактично нинішня   влада   не   бачить   житлової   проблеми.    Зруйнувала міністерство,  яке  цим  займалося,  зруйнувала комітет,  який цим займався,  і ситуація пущена на самовплив, чого не можна допускати надалі.

 

     Тому я  вважаю,  що  ми цей проект кодексу повинні прийняти в першому читанні,  доопрацювати, інакше не дочекаємось його подання знову.   Я   також  вважаю,  що  моральним  обов'язком  держави  є розв'язання проблеми  черги  на  житло,  треба  зафіксувати  її  і вирішити, хто стоїть на черзі. Це такий самий моральний обов'язок, як і повернення втрачених заощаджень.

 

     Переконаний, що Україні потрібен будівельний бум. Ми сьогодні будуємо  0,1 квадратного метра житла на людину.  В Європі,  в якій вдвічі або навіть втричі більше житла на одного жителя,  все  одно продовжують будувати по 1 квадратному метру житла на людину, тобто в 10 разів більше.

 

     Це наш внутрішній ринок,  це наша дієздатність.  Врешті-решт, населення   завжди   з  великим  ентузіазмом  займається  житловим будівництвом,  таким чином,  це одна із можливостей  підняти  нашу економіку.

 

     Думаю, що  у  проекті  нового  Житлового  кодексу  ми повинні надати  на  10  років  пільги  всім  юридичним,  фізичним  особам, звільнити  від  податків витрати на будівництво житла.  Якщо ми це запишемо,  то тоді держава може не  дуже  втручатися.  Будівництво житла  на  10-  20  років для України може бути головною складовою національної ідеї.

 

     Тому новому уряду,  нашому парламенту  потрібно  доопрацювати внесений  проект,  і  тоді  ми  зможемо  сказати,  що  щось змогли зробити. Закликаю прийняти проект кодексу в першому читанні.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую,  Іване  Миколайовичу.   Народний   депутат Стоженко.  За ним - народний депутат Гусак, потім - депутат Кулик, і на завершення виступить народний депутат Марченко.

 

     СТОЖЕНКО В.Я.,  член Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту,  депутатської  етики  та  організації роботи Верховної Ради України (багатомандатний  загальнодержавний  виборчий  округ, ПСПУ).  Шановний  Степане  Богдановичу!  Шановні  колеги!  Поданий проект Житлового кодексу зорієнтований  на  формування  принципово нової  системи  взаємовідносин  у  житловій сфері.  Це чи не єдина сфера,  правове регулювання якої майже не зазнало змін за  останні роки.

 

     Чинний Житловий  кодекс  приймався  в  умовах  і  для  потреб адміністративнокомандної системи,  коли практично все житло було у державній  власності.  Держава  досить активно будувала житло,  і, незважаючи на забезпечення житлом в першу  чергу  адміністративної номенклатури,   звичайні   громадяни   також   після  5-10-річного перебування у черзі могли отримати квартиру.

 

     Уже тоді ця сфера була надзвичайно корумпована. Але поєднання ринкових  засад  і  старих кадрів по розподілу безкоштовного житла створило  воістину  гримучу   суміш.   З   отриманням   можливості приватизувати   квартиру  і  різким  скороченням  в  останні  роки житлового будівництва система надання  безкоштовного  житла  стала годівничкою для особливо наближених.

 

     Введення інституту   соціального   житла   означає   крок  до європейських стандартів у соціальній політиці. Таке житло не можна продати,  воно  є  власністю держави і може використовуватися лише тими,  хто дійсно його потребує.  Ми  добре  знаємо,  що  сьогодні безкоштовне житло в основному отримують не найбідніші,  і воно вже ніколи не повернеться у власність держави.

 

     Натомість фонд   соціального   призначення   буде   поступово збільшуватися  і  тим  самим  зростатимуть  можливості  держави  у соціальній політиці.  При цьому всі конституційні гарантії і права громадян будуть забезпечуватись.  Загалом, це єдиний реальний шлях до дієвої державної політики в житловій сфері.  Така система добре зарекомендувала  себе  в багатьох країнах,  у тому числі з високим рівнем соціальних гарантій - Німеччині, Швеції, Франції, Канаді.

 

     Проектом передбачається врегулювання й ряду  інших  нагальних на  сьогодні  питань:  будівництво  житла,  користування службовим житлом,  оренда житла,  забезпечення житлового фонду тощо.  Значна частина  таких  питань  взагалі  не  була  врегульована  у чинному законодавстві, тому проект усуває ряд суттєвих прогалин.

 

     Загалом фракція партії "Демократичний союз" підтримує  проект Житлового  кодексу  України,  пропонує прийняти його за основу,  в першому  читанні,  і  з  урахуванням  висловлених   зауважень   та пропозицій внести на розгляд на восьмій сесії Верховної Ради.

 

     Дякую.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую,   Володимире   Яковичу.  Народний  депутат Гусак. За ним - народний депутат Кулик.

 

     ГУСАК Л.Г.,  член Комітету Верховної Ради  України  з  питань промислової   політики   і  підприємництва  (виборчий  округ  144, Полтавська область). Шановний Степане Богдановичу! Шановні колеги! Врегулювання  правових  відносин  у  житловій  сфері  є  одним  із найбільш актуальних питань.  Уже минає п'ять років з дня прийняття Основного  Закону,  а  в  Україні  й  досі  діють  застарілі норми Житлового кодексу, які не відповідають нормам Конституції. Держава й  досі  не  створила  реальних  гарантій,  не закріпила механізму захисту конституційних прав людини в житловій сфері.

 

     На превеликий  жаль,  проект  Житлового  кодексу  не  вирішує проблеми  в житловій сфері у відповідності з Конституцією.  Більше того,  в деяких принципових питаннях норми запропонованого проекту кодексу  суперечать нормам Конституції.  Так,  у проекті міститься норма  про  те,  що  громадяни,  які  самовільно  зайняли   житло, підлягають   виселенню  в  адміністративному  порядку  із  санкції прокурора без надання іншого житла.

 

     У проекті кодексу містяться й інші  норми,  які  передбачають виселення в адміністративному порядку.  Це не можна назвати інакше як порушенням прав людини,  оскільки  в  Конституції  передбачено: "Ніхто  не  може  бути  примусово  позбавлений  житла інакше як на підставі закону за рішенням суду".

 

     До того ж слід зазначити,  що прийняти новий Житловий  кодекс буде доцільно після прийняття нового Цивільного кодексу,  оскільки норми  Житлового  кодексу  тісно  пов'язані  з  правом  власності, договірними  відносинами  та  іншими важливими аспектами правового регулювання в цій сфері. Усі ці питання мають принципове значення, а   тому  кодекс  не  може  бути  прийнятий  в  тому  вигляді,  що запропоновано.

 

     Крім того,  потрібно висловити  зауваження  з  інших  проблем правового регулювання в житловій сфері, які не можна залишити поза увагою.

 

     У проекті кодексу  дуже  слабо  врегульовуються  зобов'язання держави перед громадянами,  які були визнані чинним законодавством такими,  що потребують поліпшення житлових умов.  Якщо раніше була державна  гарантія  надання житла безоплатно,  то в даному проекті такої норми немає.  Як бути з тими,  хто стоїть у черзі  понад  10 років,  узагалі  з  тими  людьми,  які  стали  в чергу до набрання чинності цим кодексом? Чи не виникне ситуація, подібна до тієї, що із заощадженнями громадян?  На нашу думку, в цьому проекті кодексу необхідно передбачити виконання державою  зобов'язань  перед  цими громадянами.

 

     У запропонованому  проекті  Житлового кодексу надто заплутана система пільг на  одержання  житла,  кредитів  на  будівництво  та придбання житла.  Як відомо,  складність і заплутаність норм права на практиці лише ускладнює їх  виконання  та  інколи  унеможливлює реалізацію  визначеного  законом  права на пільги тим особам,  які найбільше  їх  потребують.  Також  у  проекті  кодексу   необхідно впорядкувати пільги на одержання житла і категорії пільговиків.

 

     У проекті   не   врегульовано   належною  мірою  питання  про виселення за неоплату житлово-комунальних послуг.  Немає як чіткої позиції  з цього питання,  так і механізму його врегулювання.  При цьому не вирішено питання, як бути з тими, хто несвоєчасно чи не в повному обсязі отримує заробітну плату.

 

     Крім наведених  зауважень,  слід  ще зазначити,  що в проекті Житлового кодексу повинно бути більш  чітко  врегульовано  питання здійснення  державної  житлової політики,  впровадження спрощеного порядку приватизації житла.

 

     Враховуючи викладене,  вважаю,  що проект  Житлового  кодексу потребує доопрацювання,  а певні норми вимагають докорінної зміни. Отже,  пропоную даний проект відхилити і вже доопрацьований внести на розгляд після прийняття нового Цивільного кодексу.

 

     Дякую за увагу.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.  Народний депутат Кулик. За ним - народний депутат Марченко.

 

     КУЛИК О.В. Дякую, Степане Богдановичу. Шановні колеги народні депутати!   Років  вісім  тому  мені  довелося  побувати  в  оселі німецького ветерана Другої світової війни  -  будиночок  у  центрі міста,  у двох рівнях,  погрібець.  Він був дуже радий, що нащадок переможців уперше з часів війни побував у його оселі,  навіть його брат  прилетів літаком,  щоб побачити нащадка того переможцявоїна. Ми випили з ним  винця,  він  сів  за  кермо  і  однією  рукою  на шестисотому мерседесі доправив мене до готелю. У них це дозволено: випити 100 грамів.

 

     Подумалося: чи то не мій  батько  під  Харковом  відбив  руку цьому  німецькому  ветерану  війни?  Чому німці,  переможені нашим воїном-визволителем,  живуть у  земному  раю,  а  мій  батько  під Полтавою так і прожив у селі без газу,  без телефону, без дороги з твердим покриттям?

 

     Думаю, що це політична проблема,  це вислід усіх тих процесів і  тієї системи,  в якій ми довгий час перебували.  Німець-ветеран сказав, що воювали не наші народи - воювали Гітлер і Сталін.

 

     Шановні друзі! І проблема з цим проектом Житлового кодексу, з його прийняттям, і житлові проблеми - це проблеми також політичні.

 

     З огляду  на  десятки  звернень  виборців,  проект  Житлового кодексу потребує найдетальнішої розробки.  Я маю  багато  звернень від своїх виборців:  скільки сліз,  скільки судових позовів.  І це буде безкінечно,  доки  законодавчо  ми  не  врегулюємо  механізми вирішення цих проблем.

 

     Запропонований проект  занадто  слабкий,  він не вписується в нові економічні,  ринкові відносини.  Візьмемо  кілька  житейських прикладів.

 

     У Полтаві час від часу люди,  сусіди стають свідками злочинів у зв'язку із захопленням житла шляхом махінацій.  Спритні  шахраї, маючи  наводчиків серед двірників,  серед дільничних міліціонерів, обирають  своїми  жертвами  одиноких  квартиронаймачів,   немічних хворих,  алкоголіків,  втираються  до  них у довір'я,  підробляють документи,  і  в  один  момент  квартиронаймач  або  помирає,  або відправляється  в  психушку,  або просто випихається на вулицю,  а його квартира дістається ділкам.

 

     Ми мусимо виписати  в  Житловому  кодексі  правовий  механізм захисту  таких соціальних груп ризику.  Списки таких людей повинні бути у виконавчих органах влади, а при житлових комісіях варто вже зараз  створити наглядові громадські комісії з числа представників громадських організацій.

 

     Ще одна важлива  проблема  -  забезпечення  житлом  соціально незахищених категорій населення. Я тут маю на увазі і інвалідів, і студентські  сім'ї,  що  стало  масовим  явищем   у   нас.   Можна концептуально навести ще чимало прикладів.

 

     Отже, моя пропозиція вже прозвучала: пропоную цей законопроект передати на повторне перше читання.

 

     Дякую.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Володимир Романович Марченко.

 

     МАРЧЕНКО В.Р.  Прогрессивная социалистическая партия Украины. Я  думаю,  что  этот кодекс примут.  К сожалению,  примут.  Просто докладчик  хорошо  мне   известный,   мой   земляк,   представляет "парламентську   більшість",  которая  сегодня  защищает  нынешние реформы.  И поэтому обсуждение просто приобретает форму спектакля, когда если даже будут вноситься конструктивные предложения и будет серьезная критика, аргументы не принимаются во внимание.

 

     Но все же даже в этом спектакле я хочу обратить  внимание  на некоторые   проблемы  и  хочу,  чтобы  они  были  зафиксированы  в стенограмме.

 

     Проблема первая.  В целом эта проблема стратегическая:  нужно ли  нам  принимать  этот  кодекс  вообще,  какой  бы  он ни был по содержанию?  Нет,  нельзя.  Почему?  Потому что 2 миллиона  семей, которые стоят на очереди,  и 6 миллионов граждан, которые стоят на очереди,  должны получить жилье.  По новому  кодексу  эти  очереди будут  пересмотрены,  каким-то  образом преобразованы в очереди на социальное жилье,  и люди не  смогут  реализовать  свое  право  на получение бесплатной квартиры с правом приватизации.

 

     Иван Николаевич   Салий   правильно   сказал,  что  есть  две проблемы,  которые государство должно  решить:  проблема  возврата трудовых  сбережений  и  проблема предоставления бесплатно квартир людям,  стоящим в очереди.  Правильно он говорил -  это  моральный долг государства.  Но государство для этого должно быть моральным, а не аморальным.  И для  того  чтобы  решить  эту  проблему,  Иван Николаевич,  нужно  принять  соответствующие  нормы закона.  Перед выступлением я посмотрел,  как вы  вчера  голосовали  за  закон  о пенсиях.  Лично  вы  не  голосовали,  не дали возможности повысить минимальную пенсию,  минимальную заработную плату до  прожиточного уровня.   И   мне   представляется,  что  говорить  о  моральности государства,  когда сами не голосуете за правовую базу для решения этих вопросов,  - это политика двойных стандартов.  Таким образом, если  будет  принят  такой   Жилищный   кодекс,   ваше   пожелание моральности  будет перечеркнуто правовыми нормами.  После принятия этого кодекса те, кто стоит на очереди, квартир не получат. И ваши лозунги о моральности останутся пустыми словами.

 

     Нельзя принимать  этот  проект  кодекса  и  из-за  внутренних проблем.  Здесь рассказывали,  что только по  решению  суда  будут выселять   людей   без   права  предоставления  жилья.  Позвольте, посмотрите статью 56 этого проекта.  Здесь в пяти  пунктах  дается право через суды выселять людей без предоставления жилья.  И какие это пункты?  "Не вносять без поважних причин плату за найм, оренду житла  і комунальні послуги".  А что такое "поважні причини"?  Это отдать на волю суда, на то, что суды можно купить, уговорить через административные  каналы.  В  условиях,  когда  заработная плата и пенсия не отрегулированы,  не соответствуют  прожиточному  уровню, людей  массово будут выселять!  Вот что повлечет за собой принятие этого кодекса.

 

     Еще одна проблема.  Вы посмотрите,  в проекте этого Жилищного кодекса ушли от понятия такого минимального социального норматива, как жилая площадь,  вводится общая площадь.  Например, в общежитии (статья 94) на одного человека предоставляется 6 квадратных метров общей площади. Что это такое? Должна быть жилая площадь. И еще: из общежития тоже имеют право выселять без предоставления жилья.

 

     Поэтому, я  считаю,  принимать  этот  проект  кодекса нельзя, нужно ставить вопросы.  Мы  поставим  "про  неприйнятність"  этого проекта кодекса, поскольку он нарушает Конституцию.

 

     Спасибо.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Заключне слово має Валерій Іванович Череп. Будь ласка.

 

     ЧЕРЕП В.І. Дякую. По-перше, дякую всім, хто сьогодні висловив зауваження  до  проекту  нового  Житлового  кодексу.  Критика - це нормальне  явище,  і  комітет  обов'язково  врахує  її   під   час доопрацювання.

 

     По-друге, не  буде  враховуватися,  яка політична сила внесла зауваження,  під час доопрацювання проекту  Житлового  кодексу  ми будемо розглядати їх з точки зору державного підходу.

 

     І останнє.  Я  все-таки  думаю,  що  якраз  прийняття проекту Житлового  кодексу  в  першому  читанні  дозволить  вирішити   всі проблемні  питання,  які  тут  порушили.  Загнавши  в  глухий  кут Житловий кодекс ще на два-три роки, ми не досягнемо результату, не посилимо соціальні гарантії незахищених людей.

 

     Дякую за увагу.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую,   Валерію  Івановичу.  Депутат  Яценко.  З процедури.

 

     ЯЦЕНКО В.М.,  член Комітету Верховної Ради України  з  питань екологічної політики,  природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (виборчий округ

 66, Житомирська  область).  Дякую,  Степане Богдановичу.  Шановні колеги!  Степане  Богдановичу,  насамперед  звертаюся  до  вас:  у керівництві    Верховної    Ради   України   є   два   надзвичайно висококваліфікованих юристи.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

 

     ЯЦЕНКО В.М.  Чи не вважаєте ви,  що останнім  часом  Верховна Рада  "абсолютно  откровенно  поплыла"?  Поплыла  не в ту сторону. Аргументация.  Вы вслушайтесь  только,  какие  мотивы:  понимаете, реалии  жизни вот такие,  поэтому законодательную базу мы должны к этим   реалиям   жизни   приспособить.   То   есть    приспособить законодательную   базу   к   способностям   исполнительной  власти руководить страной.  Но ведь это же нонсенс,  ненормальность! Ни в одной стране мира такого нет.  Президента,  правительство избирают для того,  чтобы они на  основе  существующих  законов  обеспечили лучшую жизнь граждан.

 

     Вот уважаемый  представитель Руха выступал.  Так ведь если бы это наше стремление унифицировать законодательство, приспособить к реалиям жизни приводило к повышению социальных стандартов.  Оно же день ото дня  приводит  к  катастрофическому  снижению  социальных стандартов.  Ведь  вы  уже  загнали  страну  (вы,  подчеркиваю!) в десятку беднейших стран мира. Куда же дальше?

 

     Поэтому, Степан Богданович,  просьба к вам: давайте же как-то не допускать этого, учить депутатов, что ли. Если мы хотим жить по тем  стандартам,  давайте  применять  те  нормы,  а  не   какие-то безумные, бредовые.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.  Шановні  колеги!  Думаю,  що ця репліка є суттєвою  не  для  керівництва  Верховної  Ради,  а   для   всього депутатського   корпусу,   бо   рішення  приймається,  ви  знаєте, більшістю від конституційного складу.  Розгляд  проекту  Житлового кодексу України ( 2273) завершено.

 

     Народний депутат Косаківський.

 

     КОСАКІВСЬКИЙ Л.Г.   Шановний   Степане  Богдановичу!  Шановні колеги!  У нас  наступним  питанням  стоїть  надзвичайно  важливий законопроект  про  внесення  змін  до  Закону  України  про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів.

 

     Я вже  зробив  почин,  знявши   свій   виступ   у   "Різному" добровільно. Пропоную всім іншим зробити те саме, бо якщо ми зараз не розглянемо цей законопроект за  скороченою  процедурою,  ми  не зможемо його проголосувати до кінця сесії. А він украй необхідний, щоб ми могли почати підготовку до виборів на рівні місцевих рад.

 

     Тому я закликаю всіх  депутатів  підтримати  мою  пропозицію, надати  слово Леоніду Івановичу Дайнеку і за скороченою процедурою розглянути цей дуже потрібний законопроект.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні  колеги,   немає   заперечень?   Народний депутат Білорус.

 

     БІЛОРУС О.Г.,   член   Комітету   Верховної  Ради  України  у закордонних справах  (багатомандатний  загальнодержавний  виборчий округ,  Всеукраїнське об'єднання "Громада").  Знімаю свій виступ у "Різному" на користь цього законопроекту.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Немає заперечень?  Ніхто не  наполягає.  Народний депутат Салій.

 

     САЛІЙ І.М.  По-перше,  називалося моє прізвище,  і я хотів би сказати Володимиру Романовичу,  що він у нас депутат уже вічний  у Верховній  Раді.  І  я  як новий депутат можу запитати:  чому ж до сьогодні не прийняли правильний Житловий кодекс?

 

     По-друге, щодо моральності влади.  Я вважаю,  що із останньої кризи, яка мала моральний характер і ще продовжується в Україні, і суспільство,  і влада виходять більш морально.  Таким  чином,  наш народ на моральні аспекти ще реагує. І в цьому наше майбутнє.

 

     Щодо прийняття,  скажімо,  нових  пенсій  перед виборами,  то ніхто з нас їх у 3,  5 і 10 разів не зможе збільшити,  тому я і не голосував за такі пропозиції.

 

     Я був записаний на виступ у "Різному" і хотів сказати про те, що не можна в четвер приймати проект Земельного  кодексу.  Тому  я теж знімаю свій виступ,  але нагадую головуючому, що я подав лист, в якому йдеться про те,  що  не  тільки  не  врегульоване  питання сільськогосподарських   земель,   абсолютно   нехтуються  інтереси міських територіальних громад,  громад населених пунктів. І тому я ще раз хотів би нагадати: в четвер проект цього Земельного кодексу слухати не можна.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги!  Якщо ми втягнемося в  процедурне обговорення, то не перейдемо до наступного питання.

 

     Олексій Марченко.

 

     МАРЧЕНКО О.А.,  член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики  та  земельних  відносин  (виборчий  округ  201, Черкаська   область).   Дякую.  Черкащина,  "Демократичний  союз". Шановні колеги!  Нас тут не так багато залишилося,  а питання, яке має доповідати Леонід Іванович, не менш важливе, ніж попереднє. На розгляд і обговорення попереднього питання  ми  витратили  півтори години.  Ми  що,  вважаємо,  що  за  3  хвилини,  які залишаються, розглянемо це питання і потім будемо голосувати?

 

     Ті, хто тут залишився,  давайте домовимося:  на Погоджувальну раду внесемо і або у вівторок,  або в середу розглянемо це питання в нормальному режимі.  Не можна цього робити.  Питання важливе, ми наштовхнемося на те, що воно не буде прийняте в залі.

 

     Дякую.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Народний депутат Кулик.

 

     КУЛИК О.В.  Дякую.  Я  хотів  би  тільки  підтримати  Олексія Марченка,  що питання про вибори до  місцевих  рад  -  це  ключове питання, і розглядати його в напівпорожній, навіть у порожній залі

- це абсолютний нонсенс,  так само,  як не треба було розглядати і проект Житлового кодексу.

 

     Тому я пропоную це питання не розглядати.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Народний депутат Сахно.

 

     САХНО Ю.П.,   член   Комітету   Верховної   Ради   України  у закордонних справах  (багатомандатний  загальнодержавний  виборчий округ,  НДП).  Шановні колеги!  Я погоджусь в принципі з логічними доводами попередніх ораторів,  але нагадую, що цей законопроект ми розглядали в повному обсязі,  і великих змін там не має,  тобто це суто  формальна  процедура.  Хоч  я  теж  записався  на  виступ  у "Різному",  я  знімаю  свій виступ для того,  щоб цей законопроект пройшов сьогодні. Про що вже говорити? Ми вже його обговорювали.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Народний депутат Кравченко.

 

     КРАВЧЕНКО М.В.,  заступник  голови  Комітету  Верховної  Ради України  з  питань промислової політики і підприємництва (виборчий округ 57, Донецька область). Степан Богданович, у вас сегодня есть возможность решить проблему правом,  предоставленным вам. Учитывая то, что человек стоит на трибуне, продлите на 15 минут заседание и давайте рассмотрим этот вопрос.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги! Я прошу зайняти свої місця.

 

     КРАВЧЕНКО М.В.  Я  не  закончил!  Степан  Богданович,  я хочу сказать о том, что... (Шум у залі). Давайте успокоимся.

 

     Степан Богданович,  я понимаю так,  что сегодня сделано  так, чтобы  провалить "Різне" (как это сделал Плющ в позапрошлый раз) и провалить этот законопроект. Поэтому, Степан Богданович, мы сейчас будем  рассматривать  очень  серьезный вопрос,  касающийся выборов депутатов местных советов,  и я хотел  поднять  вопрос  о  статусе депутатов   высшего   законодательного   органа,  который  сегодня топчется,   поносится    нашим    Президентом    на    официальных государственных каналах.

 

     Что такое    "свинство   народных   депутатов",   что   такое "протирание штанов",  что такое "гнать в три шеи" и  так  далее  и тому  подобное?  Это говорит человек,  который нелегитимно сегодня занимает должность Президента.

 

     В связи с тем,  что "Різного" не будет,  я  прошу  занести  в протокол и во вторник вернуться к рассмотрению этого вопроса.

 

     Первое. Направить  от  имени  руководства  Верховного  Совета официальное письмо на имя Президента о причинах  такого  поведения по  отношению  к  высшему законодательному органу.  Пусть придет и скажет,  что это такое.  Если нет, поставьте вопрос на голосование во вторник.

 

     Второе. Дать   в  конце-то  концов  официальное  "тлумачення" кассетному скандалу.  Пусть Президент признает - было это  или  не было.

 

     И третье.  В связи с тем, что у нас бесполезно воздействовать на руководство Верховного Совета и бесполезно  сегодня  взывать  к Президенту,  я  заявляю:  за  то,  что  он меня оскорбил,  обозвал человеком,  протирающим штаны,  я официально со  следующей  недели начинаю  сбор  не  подписей,  а  сбор  по копейке с людей и на эти деньги начну судебное дело против Президента.  Вот таким  образом. Это я для протокола и для того, чтобы во вторник вы не забыли.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні народні депутати! Я обіцяю вам, що питання про проект Закону про внесення змін до Закону України  про вибори  депутатів  місцевих  рад та сільських,  селищних,  міських голів буде поставлено першим у наступний вівторок.

 

     Зважаючи на те, що ми сьогодні вичерпали регламентний час, до того ж у сесійному залі немає достатньої кількості людей, на цьому пленарне  засідання  оголошується  закритим.   Наступне   пленарне засідання  розпочнеться  3  липня  о  10 годині ранку.  Наступного тижня,  нагадую народним депутатам, робота у виборчих округах. Хай всім вам щастить. До побачення.