Пане
Голово, шановний пане Руслане! Шановні голови парламентів, члени парламентів,
дорогі друзі!
Немає слів, бракує слів, щоб передати те, як глибоко я вас шаную, як я на вас
рівняюся, на вас і на всіх сміливих українських героїв, що кожного дня б'ються
за свою країну, за свою землю із надзвичайним, грубим злом, що намагається не зруйнувати
не просто країну, але і все, за що ви боритеся, за що бореться вся Європа. І ви
боронитеся, а ми будемо завжди вам зобов'язані.
Я хочу, пане Руслане, Вам подякувати за нагоду звернутися до вас безпосередньо. Сьогодні день споминів, сьогодні день також і натхнення. Тож сподіваємося, що він дасть нам надію на майбутнє. Майже століття тому кремль намагався звести вас зі світу через геноцид проти українського народу. Світ тепер каже – більше такого не буде! Сьогодні, коли кремль знову намагається звести Україну зі світу, ми дотримуємося своїх обіцянок. Скажемо: не буде цього! Ми поруч із вами пліч-о-пліч. І коли вбивства припиняться завдяки перемозі, ви вийдете з тієї перемоги сильнішими, ніж дотепер. Ми всі розуміємо, що несемо відповідальність за те, щоб підтримувати цінності миру, демократії, свободи.
Коли я вперше бачила образи смерті у 2022 році, лютневі картини – вбивства, руїни – що я могла робити в своїй маленькій далекій Бельгії? Я бачила чоловіків і жінок, що підтримували ваших вояків, щоб країна трималася, вони також допомагали пораненим, а інші просто прокидалися вранці і йшли знову на свою працю, щоб також підтримати країну. Перед лицем потужного зла одна людина може не вистояти, але разом, гуртом, можна перемогти цілу імперію.
Є речі, що мене засмучують до глибини душі. Ось Дмитро, 15 років. Два роки тому його всиновили. росіяни сказали батькам, що на кілька тижнів везуть його до відпочинкового табору, відпочинок від того жаху, що вони самі розпочали. Батьки намагалися перешкодити цьому, але не змогли цьому протистояти, і досі не знають, де хлопчик.
Богдан був депортований рік тому. Минулого тижня у нього було день народження, але відсвяткувати не вдалося, тому що замість святкового торту та вечірки він отримав листа від російського уряду: йому 18 і він мусить іти до московського війська. І, найімовірніше, його знову направлять до України — не додому, а битися зі своїми рідними, вірними земляками. Це цілковите викривлення правди та істини.
Богдан не єдиний такий. Понад 20 тисяч українських дітей перебувають під загрозою. Вони (росіяни) можуть їх покласти на вівтар путінських намірів. Ми вже знаємо про мільйони, що зникли під час Голодомору. Запитую себе, що можу зробити, чим зарадити?
Наша
робоча міжпарламентська група працює, а я вважаю, що моя роль полягає в тому,
щоб повернути дітей, саме цих викрадених дітей додому. Від самого початку
навали ми думаємо про те, що ніхто не може мовчати, не повинен мовчати, всі в
Європі, в світі мають підтримати вас. Якщо є якісь добрі серця в цьому світі, а
їх чимало, то ми всі разом маємо зробити, що в наших силах, щоб повернути цих
дітей додому. І коли ми їх повернемо, ми маємо дати їм мир, добробут, безпеку,
ми маємо дати їм світ без війни, світ без путіна.
Дорогі мої друзі! Саме вчора бельгійський Сенат проголосував за резолюцію, щоб
повернути цих дітей додому. Але це просто постанова, якої недостатньо. Ми з нашою країною зробимо
більше. Ви маєте нашу беззаперечну підтримку, нашу дружбу, постійну нашу
допомогу. Я хочу передати вам цю Резолюцію.
Сподіваюся, що це наблизить іще на один крок мирну добу і поверне ваших дітей додому.
Слава Україні!