Культура — це не лише музеї, театри чи архітектура. Це — пам’ять народу, його звичаї, ремесла, обряди, пісні й знання, що передаються від покоління до покоління. Саме вони формують духовну тяглість і культурну ідентичність українців.
У 2008 році Парламент ратифікував Конвенцію про охорону нематеріальної культурної спадщини (Париж, 2003 рік). Відповідно до статті 2 Конвенції, термін «нематеріальна культурна спадщина» означає звичаї, форми показу та вираження, знання й навички, а також пов’язані з ними інструменти, предмети, артефакти й культурні простори, які визнаються спільнотами, групами або окремими особами як частина їхньої культурної спадщини.
З моменту ратифікації положення Конвенції стали складовою національного законодавства України та реалізуються через державну політику у сфері охорони нематеріальної культурної спадщини.
На сьогодні в Україні діє Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України — державна інформаційна система, що забезпечує ідентифікацію, збирання, накопичення, обробку, облік і доступ до інформації про елементи нематеріальної культурної спадщини з метою їх охорони.
Національний перелік складається із п’яти інвентарів: інвентар нематеріальної культурної спадщини; інвентар нематеріальної культурної спадщини, яка потребує термінової охорони; інвентар належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини; інвентар, що представляє культуру корінних народів України; інвентар елементів, що були відроджені у зв’язку з перерваною традицією.
Елементами нематеріальної культурної спадщини, що включені до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України, яких уже налічується близько 80, є:
• Традиція гуцульської писанки;
• Традиція орнаментального розпису бубнівської кераміки;
• Художнє дереворізьблення Чернігівщини;
• Гуцульська коляда та плєси Верховинського району Івано-Франківської області;
• Культура приготування українського борщу;
• Карпатське ліжникарство;
• Знання і практики приготування сахновщинського короваю;
• Опішнянська кераміка;
• Технологія виконання вишивки «білим по білому» селища Решетилівка Решетилівського району Полтавської області.
У межах вивчення стану збереження нематеріальної культурної спадщини Секретаріат Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань культури, туризму та спорту відвідав село Самчики на Хмельниччині — осередок збереження та розвитку унікальної мистецької традиції, відомої як Самчиківський розпис.
Цей розпис представляє подільську школу декоративного мистецтва, що поєднує давні символи, природні мотиви та орнаментальні композиції, які передаються майстрами від покоління до покоління, формуючи неповторний візуальний код регіону.
Офіційно «Традиція декоративного розпису села Самчики» (015 н.к.с., традиційні ремесла) внесена до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини наказом Міністерства культури України від 4 липня 2019 року № 510.
У ході робочої поїздки також було оглянуто Державний історико-культурний заповідник «Самчики» — унікальний осередок архітектури, садово-паркового мистецтва та народної творчості. Комплекс є одним із найяскравіших зразків архітектури періоду зрілого класицизму. Архітектор — поляк Якуб Кубицький, декоратор — італієць Жан-Батист Цагано, парковий архітектор — ірландець Діоніс МакКлер.
Самчики — це приклад гармонійного поєднання матеріальної та нематеріальної культурної спадщини, де історична архітектура, садово-паркове мистецтво і традиційний народний розпис утворюють єдиний культурний простір.
За результатами візиту відзначено важливість підтримки Самчиківського розпису як живої традиції, що має не лише мистецьке, а й соціокультурне значення — сприяє розвитку громади, туристичній привабливості регіону та збереженню культурної ідентичності України.
У подальшому Робоча група ТСК планує відвідати інші осередки традиційного народного мистецтва, зокрема майстерні петриківського розпису на Дніпропетровщині, центри опішнянської кераміки на Полтавщині та осередки косівської кераміки на Івано-Франківщині.
Метою таких візитів є вивчення стану збереження, передачі та популяризації унікальних елементів нематеріальної культурної спадщини України, які становлять основу її національної ідентичності.