В заході  взяли участь народні депутати України,  представники Міністерства охорони здоров’я України, Національної академії медичних наук України, Української асоціації репродуктивної медицини та інших медичних асоціацій, міжнародних і  громадських організацій.

Одним з основних невід’ємних природних прав людини є право на життя та охорону здоров'я. При цьому серед усіх складових здоров'я людини особлива роль належить її репродуктивному здоров'ю  як такому, що забезпечує продовження людських поколінь.

До важливих показників стану репродуктивного здоров’я відноситься безпліддя – нездатність зрілого організму до запліднення. За даними вітчизняних і закордонних вчених,  частоту безпліддя можна розглядати як прямі репродуктивні втрати. В Україні сьогодні частота жіночого безпліддя складає 60%, а чоловічого – 40%.

Одним з основних методів лікування безпліддя у жінок є метод екстрокорпорального запліднення (ЕКЗ), або, як його ще називають, - зачаття in vitro. Цей метод визнаний в усьому світі. Вперше його було застосовано в Англії британським вченим Робертом Едвардсом. Завдяки цьому методу 25 липня 1978 року з’явилася на світ перша дитина. Впровадження допоміжних репродуктивних технологій лікування безпліддя дозволило підвищити ефективність лікування безпліддя у світі в 17 разів.

В Україні з 2006 року діяла Державна програма «Репродуктивне здоров'я нації» на період до 2015 року, в рамках виконання якої застосовувалися також допоміжні репродуктивні технології. Так, за даними МОЗ України, в 2014 році було проведено 17 087 лікувальних циклів (що у 14 разів більше у порівнянні з 1999 р.), у результаті чого протягом цього року народилися живими 6 тис. немовлят. У структурі розпочатих циклів перевагу мали методи ICSI (інтраплазматичне введення сперматозоїда) та цикли з перенесенням кріоконсервованих ембріонів та IVF  (запліднення сперматозоїдами шляхом інсемінації).

Одним з різновидів допоміжних репродуктивних технологій є сурогатне (далі - замінне) материнство, що базується на екстрокорпоральному заплідненні (ЕКЗ). Його використовують ті пари, в яких жінка за станом здоров'я не може сама виносити дитину. В даному випадку зачаття проводять поза тілом генетичної матері з подальшим перенесенням заплідненої яйцеклітини в матку іншої жінки, яка виношує та народжує дитину для біологічних батьків.

Перша у світі дитина від замінної матері народилася у Великій Британії в 1989 році. Нині, за оцінками експертів, замінне материнство складає до 2% з усіх випадків штучного запліднення у світі, і його частота зростає. Відомо, що в Україні перша дитина, народжена за допомогою замінної мами, з’явилася на світ ще в 1995 році у м. Харкові.

Ставлення до легалізації замінного материнства у різних країнах є неоднозначним. Наприклад, у США воно дозволено в окремих штатах. У Канаді замінне материнство дозволене, але договір з такою матір'ю не має юридичної сили, тобто ця жінка (замінна матір) може залишити народжену дитину собі. Практично в усій Європі замінне материнство заборонене, крім Великобританії та Греції. У Норвегії, Іспанії та Швейцарії дозволено лише некомерційне замінне материнство. У Німеччині спроба імплантувати ембріон жінці, яка у наступному має намір відмовитися від дитини, є злочином, відповідальність за який несе лікар, який здійснив операцію із пересадки ембріона.

В  Україні репродуктивні права фізичних осіб, їх поняття як особистих немайнових прав, а також загальні засади їх реалізації та захисту достатньою мірою відображені у законодавстві. Це стосується й замінного материнства, що не заборонено до застосування, хоча спеціального закону, що регулює суспільні відносини у цій сфері в Україні сьогодні немає. Відсутні у законах України й терміни «замінна (сурогатна) матір» та «замінне материнство».

Попри те, що в цілому інститут замінного материнства належним чином врегульований національним законодавством, і в багатьох питаннях відповідає найсучаснішим концепціям, більшість вітчизняних фахівців у галузі права вважають, що загальні нормативно-правові акти, що існують в Україні, не можуть вирішити належним чином усіх нагальним проблем у цій сфері.

Це обумовлено тим, що окрім суто правових аспектів замінного материнства, визнання та реєстрації батьківства, існує багато інших цивільно-правових питань, що виникають між подружжям і замінною матір'ю. Такі питання регулюються відповідними договорами, що є головним документом, регулюючим правовідносини між біологічними батьками та замінною матір’ю.

Як свідчить практика, в тому числі судова, регулювання договірної бази у цій сфері в нашій державі є недостатнім. Зокрема, не повною мірою врегульовані питання відповідальності замінної  матері за неправдиву медичну інформацію про себе, проведення аборту, неналежні дії, що потенційно можуть призвести до каліцтва майбутньої дитини, відповідальності медичного закладу за підбір замінної матері та її повне попереднє медичне обстеження, порядок та умови сплати компенсацій замінній матері тощо. 

За роки незалежності України до парламенту неодноразово подавалися відповідні законопроекти, спрямовані на врегулювання питань, пов’язаних із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій та замінного материнства на рівні спеціального нормативно-правового акта. Однак через численні недоліки та технічну недосконалість цих законопроектів жоден з них так і не став законом.

Під час засідання «круглого столу» його учасниками було заслухано інформацію представників МОЗ України про стан репродуктивного здоров’я населення України та результати виконання Державної програми «Репродуктивне здоров'я нації» на період до 2015 року, а також доповіді провідних фахівців, науковців і юристів щодо перспектив розвитку репродуктивної медицини в Україні та удосконалення її законодавчого забезпечення.

Також учасниками «круглого столу»» було розглянуто та обговорено проект Закону України про допоміжні репродуктивні технології,  розроблений за участі народних депутатів України - членів Комітету, провідних фахівців у галузі акушерства і гінекології, репродуктології та медичного права, яким пропонується:

удосконалити термінологічний апарат у цій сфері, зокрема, ввести поняття «замінного материнства» (окільки, на думку розробників законопроекту, таке визначення більш відповідає науковій сутності та гуманним принципам);

визначити умови та порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій, зокрема, замінного материнства та внутрішньо-маткової інсемінації;

удосконалити істотні умови договорів щодо замінного материнства;

ввести певні обмеження щодо замінного материнства, зокрема,  вікові;

визначити права та обов’язки замінної матері та інших осіб, щодо яких застосовуються допоміжні репродуктивні технології тощо.