1. Стосовно  нової редакції Рекомендацій Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення щодо визначення мови програм і передач  у програмних концепціях телерадіоорганізацій (затверджені рішенням № 580 від 26.03.2008 р.).

 

Запропоноване Національною Радою України з питань телебачення і радіомовлення (далі – Нацрада) запровадження для загальнонаціональних мовників нормативів обсягів програм і передач, підготовлених українською мовою, від загальних обсягів мовлення: з 1 вересня 2009 року – не менше 80%, а  з 1 вересня 2010 року – не менше 85%, не відповідає ст. 10  чинного Закону України «Про телебачення і радіомовлення», де йдеться про те, що для загальнонаціонального мовлення частка ефірного часу, коли мовлення ведеться українською мовою, має становити не менше 75 відсотків загального обсягу добового мовлення.

Нацрада, встановивши відмінні від вимог чинного законодавства нормативи обсягів мовлення українською мовою, на нашу думку, грубо порушила Конституцію і чинне законодавство, оскільки, відповідно до Основного Закону, застосування мов визначається законом (ст. 10 Конституції України), і виключно законами України має визначатись порядок застосування мов (ст. 92 Конституції України). Таким чином, запровадивши відмінні нормативи, аніж ті, що передбачені Законом України «Про телебачення і радіомовлення», Нацрада вийшла за межі своєї компетенції і перебрала на себе повноваження Верховної Ради України, яка, відповідно до Конституції, має виключне право визначати порядок застосування мов у певних сферах суспільного життя, встановлювати певні обмеження, визначати інші особливості функціонування мов в Україні.

Прийнявши нову редакцію Рекомендацій в частині визначення нормативів обсягів програм і передач, підготовлених українською мовою, Нацрада вийшла за межі своєї компетенції, чим  порушила конституційний принцип, відповідно до якого, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Аргументи Нацради, що «ми як регуляторний орган маємо повне право врегулювати це питання, керуючись 10 статтею Закону „Про телебачення і радіомовлення”, її 6 пунктом, де прямо сказано, що прерогативою Національної ради є визначення питання щодо державної мови в ефірі українських телерадіокомпаній. Там зазначено, що це обумовлюється ліцензіями Національної ради» (http://www.nrada.gov.ua/cgi-bin/go?node=597) не є прийнятними, з наступних міркувань.

Як вже зазначалось вище, «визначення питання щодо державної мови в ефірі українських телерадіокомпаній», тобто визначення загального порядку і особливостей вживання мов в інформаційній діяльності телерадіоорганізацій, належить до компетенції законодавчого органу. Нацрада у даному питанні має відповідні самостійні повноваження («прерогативи») лише у межах (може визначати мовну квоту при ліцензуванні мовлення конкретної ТРО) і з урахуванням законодавчо визначених порядку та особливостей вживання мов на телебаченні.

Зазначимо, що в пункті 6 ст. 10 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» йдеться, що мова (мови) програм та передач телерадіоорганізації визначаються умовами ліцензії на мовлення, самі ж умови ліцензії на мовлення визначаються Національною радою за погодженням з претендентами на отримання ліцензії в порядку, визначеному  Законом «Про телебачення і радіомовлення» (ч.. 6 ст. 27 Закону).

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», Національна рада визначає конкурсні умови та оголошує конкурси на отримання ліцензій на мовлення, визначає умови ліцензій на мовлення, яке ліцензується за реєстраційним принципом, на підставі Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору.

Даний Плану розвитку є нормативно-правовим документом, який розробляється Національною радою і затверджується її рішенням відповідно до вимог  Закону «Про телебачення і радіомовлення» (ст. 21); стаття 7 згаданого закону чітко вказує, що План розвитку розробляє і затверджує Національна рада згідно з визначеними законами України принципами, завданнями та пріоритетами.

З огляду на вищенаведене, можемо зробити висновок, що План розвитку визначено законодавцем як підзаконний нормативно-правовий акт, який з огляду на своє місце в ієрархії нормативно-правових актів, не може містити положень, що суперечать чи не узгоджуються з положеннями нормативно-правових актів, які мають вищу (по відношенню до Плану розвитку) юридичну силу.

Відтак, оскільки конкурсні, ліцензійні умови визначаються на підставі Плану розвитку, який має відповідати чинному законодавству, то закріплення в останньому, а так само і у ліцензійних умовах, положень, які суперечать чи не узгоджуються із Законом України «Про телебачення і радіомовлення», або ж визначають відмінні особливості вживання мов в інформаційній діяльності телерадіоорганізацій, ніж це визначено чинним Законом України «Про телебачення і радіомовлення», є неправомірним.

З огляду на вищенаведене, також є неприйнятною спроба легітимізації запропонованих нових нормативів обсягів програм і передач, підготовлених українською мовою, посиланням на План розвитку національного телерадіоінформаційного простору.

Зауважимо також, що не є законною вимога щодо квотування прайму – забезпечення телерадіоорганізаціями відповідних «мовних квот» у межах окремих часових відрізків мовлення: в будні – з 18 год. до 24 год., у вихідні та святкові дні – з 9 год. до 24 год, оскільки чинним Законом України «Про телебачення та радіомовлення» не встановлено вищенаведених квот у межах окремих часових відрізків мовлення.

Так, відповідно до конституційних приписів щодо виключно законодавчого визначення порядку застосування мов, у ч. 4 ст. 10 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» передбачено, що для загальнонаціонального мовлення частка ефірного часу, коли мовлення ведеться українською мовою, має становити не менше 75 відсотків загального обсягу добового мовлення.

Як бачимо, у законі не йдеться про будь-які «мовні квоти» в окремих часових періодах і тому, запропонувавши «мовне квотування прайму», Нацрада вийшла за межі своєї компетенції і перебрала на себе повноваження Верховної Ради, чим знову було порушено конституційний припис щодо обв’язку органів державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зауважимо, що у чинному Законі України «Про телебачення і радіомовлення» передбачено встановлені законодавцем  квоти на  дотримання у певних проміжках часу пропорцій між українськими та іноземними програмами (ст. 28 Закону), на розповсюдження, анонсування програм та передач, які можуть зашкодити фізичному, інтелектуальному і духовному розвитку неповнолітніх та юнацтва (ст. 62 Закону).

З вищенаведеного стає зрозуміло, що законодавцю відомий, і він у чинному Законі «Про телебачення і радіомовлення» послуговується таким способом регулювання, як встановлення квот, обмежень тощо, однак щодо вживання мов в інформаційній діяльності телерадіоорганізацій, на законодавчому рівні встановлено лише єдине обмеження, яке стосується фіксованого відсотку мовлення українською мовою від загального обсягу добового мовлення.

Таким чином, встановлення мовних квот у межах окремих часових відрізків є неправомірним і таким що суперечить Конституції та чинному законодавству, а застосування розширеного тлумачення частини 4 ст. 10 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» – помилковим.

Принагідно зауважимо, що окрім іншого, необхідність приведення у відповідність до чинного законодавства вищезазначеного нормативно-правового акту Нацради зумовлена тим, що, попри свою назву «Рекомендації», приписи зазначеного акту набувають загальнообов'язкового характеру, оскільки контрольно-аналітичне та ліцензійно-реєстраційне управління Нацради при підготовці, організації та проведенні конкурсів на право користування каналами телерадіомовлення та при визначенні в програмних концепціях телерадіоорганізацій обсягів мовлення державною мовою і мовами національних меншин,зобов’язані керуватися положеннями Рекомендацій щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення на території України або претендують на отримання ліцензії.

Окрім того, при переоформленні чинних ліцензій на мовлення, записи щодо мови програм і передач телерадіокомпаній мають приводитись у відповідність із статтею 9 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" з урахуванням положень вищезгаданих Рекомендацій (пункти 6, 7 Рішення Нацради від 14.04.2004 № 317 "Про виконання законодавства України щодо мови телерадіопередач і програм"). З вищенаведеного стає зрозуміло, що сама назва відповідного акту Нацради "Рекомендації" є суто умовною, а відповідні положення цих Рекомендацій, з огляду на п.6, 7 Рішення Нацради, мають квазірекомендаційний характер, насправді виступаючи як чіткі категоричні приписи.

Оскільки Нацрада зобов’язана керуватись у своїй діяльності чинним законодавством, і, зокрема, дотримуватися принципу законності, як це і передбачено ст.ст. 2, 3 Закону України «Про Національну Раду з питань телебачення і радіомовлення», рішення про затвердження нової редакції Рекомендацій необхідно скасувати, а самі Рекомендації привести у відповідність до Конституції, законодавства та чинних міжнародних договорів України.

 

2. Стосовно практики застосування окремих положень ст. ст. 9, 44 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Аналіз практики застосування Нацрадою положень частини першої ст. 9 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», особливо в частині прийнятих на виконання вимог Закону рішень, дозволяє вести мову про довільне тлумачення Нацрадою положень зазначеної статті.

Неприпустимо, на нашу думку, при оцінці діяльності ТРО вимоги Закону щодо «50 відсотків національного аудіовізуальний продукту або музичних творів українських авторів чи виконавців» тлумачити довільно, і, окрім законної вимоги «50 відсотків у загальному обсязі мовлення» програм, фільмів, аудіовізуальних творів, вироблених фізичними або юридичними особами України – національний аудіовізуальний продукт, ставити додаткову вимогу – українська мова національного аудіовізуального продукту.

Зазначимо, що єдиним критерієм віднесення аудіовізуального продукту до національного, згідно із Законом України «Про телебачення і радіомовлення», є вироблення такого продукту фізичними або юридичними особами України.

Аналіз практики застосування Нацрадою положень частини третьої ст. 44 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», особливо в частині прийнятих на виконання вимог Закону рішень, дозволяє вести мову про довільне тлумачення Нацрадою положень зазначеної статті.

Так, при оцінці діяльності ТРО вимога Закону щодо «заборони кореспондентським пунктам самостійно здійснювати рекламні вставки на каналі мовлення телерадіоорганізації» тлумачиться довільно, і, фактично, будь-яку зміну реклами в регіоні, незалежно від наявності/відсутності корпункта, Нацрада вважає порушенням част. 3 ст. 44 згаданого Закону та цілісності програмної концепції.

Вважаємо, що якщо при «врізці» регіональної реклами ТРО дотримується вимог чинного Закону України «Про телебачення і радіомовлення» щодо заборони ТРО передавати канал мовлення в суборенду іншим організаціям (част. 5 ст.43 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»), тобто мовник самостійно здійснює врізку реклами, не передаючи нікому контроль над програмою та технічними засобами, а також за відсутності у мовника філій – корпунктів, створених з метою інформаційного забезпечення телерадіоорганізації, централізована зміна («врізка») реклами для певного регіону відповідає вимогам ст. 44 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Також аргументом на користь того, що врізка регіональної реклами загальнонаціональними компаніями є правомірною є й те, що Закон України «Про телебачення і радіомовлення» містить загальні вимоги до програми телекомпанії: ці вимоги повинні відповідати Закону і ліцензії. Проте, ані даний Закон, ані умови ліцензії не ставлять вимоги про однаковість програми на всій території поширення каналу. Таким чином, при врізці регіональної реклами на території різних регіонів, реклама може відрізнятися, хоча це не означає, що порушується цілісність програмної концепції.

На нашу думку, довільне тлумачення Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення відповідних положень ст.ст. 9, 44 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» призводить  у подальшому до проявів суб’єктивізму в процесі оцінки відповідної діяльності телерадіоорганізацій у питаннях дотримання законодавства України в сфері телебачення і радіомовлення та створює передумови для тиску на мовників, а також не відповідає таким законодавчо визначеним принципам діяльності  Національно ради як об’єктивність та законність, повнота і всебічний розгляду питань та обґрунтованість прийнятих рішень (ст. 3 Закону України «Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення»).