Ганна Герман: Влада повинна
розуміти - приручені медіа так само шкідливі, як цензура
- Кожна влада не
любить незалежну
пресу так само, як і
кожна влада, що не
любить незалежну
пресу, не має
тривалої перспективи.
Здавалося б, що
події, які сталися в
Україні в процесі
усвідомлення
необхідності вільної
журналістики,
назавжди гарантують
нинішніх і
прийдешніх
владоможців від
спокуси приручення
преси. Але щеплення
від залежності дуже
швидко адаптувалося
в українському
суспільному
організмі. І
керувати пресою
знову стає наче і
нормальним явищем,
журналісти ніби й
звикають до
замовлень, а той
факт, що суд,
наприклад, забороняє
критикувати уряд,
навіть у
журналістському
середовищі знаходить
дуже кволий відгук.
І якщо ще минулого
року ми говорили про
те, що на зміну
владній цензурі
прийшла цензура
капіталу, то нині ми
стикаємося з прямими
вказівками
журналістам на
відкритих
прес-конференціях
стосовно того, що
вони щось не так
записують чи не тоді
коли треба вмикають
або вимикають
телекамери. Що
найцікавіше: самі
журналісти такі
слова з вуст перших
осіб держави просто
ковтають мовчки.
Чому?
...Словом, питання є.
Тому сьогодні, у
Всесвітній день
свободи преси, який
проходить під темою
боротьби з ворогами
преси, я все ж таки
поставила б питання
і про друзів преси.
Друзів справжніх,
тих, які,
підтримуючи
журналістів, не
розраховують на їхню
лояльність. Нам
треба разом таких
друзів шукати і
примножувати. Нам
треба не лише
пам’ятати
журналістів, які
були першопрохідцями
на шляху української
вільної преси, і
яких нині нема серед
нас (Сергія Набоку,
Сашка Кривенка, Гію
Гонгадзе, Тараса
Процюка...), нам
треба активніше
підтримувати їхніх
дітей і їхні родини.
Цього року ми
запроваджуємо
традицію завжди в
День свободи преси
зустрічатися з
рідними і близькими
загиблих журналістів,
тих журналістів, які
відійшли передчасно.
Такі зустрічі дадуть
нам можливість знати
проблеми родин
загиблих журналістів
і більше робити для
допомоги в
розв’язанні цих
проблем.
Вітаю усіх
журналістів з Днем
нашої свободи, вітаю
рідних для
журналістів людей,
які мужньо
витримують усі
перипетії, пов’язані
з журналістською
працею їхніх
близьких.