Перший заступник голови Комітету Микола Величкович, відкриваючи засідання, наголосив на тому, що у спорах щодо дитини деякі батьки, насамперед, думають про задоволення власних амбіцій, зведення рахунків зі своїм «колишнім» або «колишньою», забуваючи про саму дитину, загрозу для її психіки та здоров’я.

«На жаль, цьому сприяють і певні прогалини у законодавстві. На сьогоднішній день до набуття законної сили рішення суду щодо визначення місця проживання дитини батьки викрадають дитину один у одного, не порушуючи при цьому законодавство України. Почуття самої дитини від цих дій нікого не цікавлять. Також відсутній дієвий механізм виконання навіть судових рішень щодо участі одного з батьків у вихованні дитини. Маємо ускладнену процедуру надання згоди батьків на виїзд дитини за межі України, яка потребує багато коштів та часу. А у разі конфлікту між батьками, знаходження одного з батьків на окупованій території або за межами України ця процедура стає вкрай важкою», - зазначив він.

Микола Величкович також зазначив, що готових рецептів розв’язання цих проблем у Комітету немає. Проте, у всіх спорах між батьками на першому місці мають бути найкращі інтереси дитини при максимально можливому врегулюванні конфлікту між батьками.

Директор департаменту захисту прав дітей та усиновлення Міністерства соціальної політики Руслан Колбаса у своїй доповіді зупинився на урядовому проекті Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення соціального захисту дітей” №7217, яким, зокрема, передбачено визначення особливостей реалізації своїх батьківських прав тим з батьків, з ким малолітня дитина проживає на підставі рішення суду.

Цей законопроект передбачає, що ця особа самостійно вирішуватиме питання щодо місця проживання (перебування) дитини, місця і форми її навчання, отримання нею медичної допомоги, у тому числі, надання згоди на медичне втручання, оздоровлення, тимчасовий виїзд за межі України на строк, що не перевищує одного місяця. Тобто, у разі наявності у одного батьків рішення суду про визначення місця проживання дитини, йому вже не потрібно буде «оббивати пороги» іншого з батьків або суду для отримання дозволу іншого з батьків або рішення суду для тимчасового виїзду дитини.

У своїй доповіді суддя Верховного Суду Олена Ситнік зазначила, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини всі рішення, що стосуються дітей, мають прийматися з дотриманням найкращих інтересів дитини, а не з дотриманням інтересів батьків чи баби або діда.

«По-перше, надзвичайно важливе значення має збереження зв’язків дитини із сім'єю. Може бути лише одне виключення з цього правила - якщо сім'я є абсолютно непридатною або неблагополучною.

По-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному спокійному та стабільному середовищі, що не є неблагонадійним», - сказала вона.

Суддя Верховного Суду зазначила, що законодавством значна роль щодо захисту прав дитини, у тому числі при розгляді вказаної категорії справ відведена органам опіки та піклування Це той орган, який у спорі між батьками представляє інтереси дитини і відстоює їх.

Проте, нерідко участь органу опіки і піклування зводиться до направлення листів про неможливість брати участь у засіданні чи про покладання вирішення питання на розсуд суду. Водночас, лише у невеликій кількості справ присутній висновок психолога, що відповідає на питання з ким буде краще жити дитині - з батьком чи з матір’ю.

При цьому, цивільний процес є змагальним і кожна з сторін доводить свою правоту. Тому законодавець не випадково передбачив обов’язкову участь у судовому процесі органу опіки і піклування, оскільки, дитина не є позивачем чи відповідачем. І саме орган опіки і піклування має стояти не на боці батька, не на боці матері, а захищати інтереси дитини, домагатися, щоб суд прийняв правильне і обґрунтоване рішення.

Олена Ситнік наголосила на тому, що необхідно:

законодавчо врегулювати порядок виїзду дитини за кордон у певних випадках та підтримати законопроект №6647;

визначитися чи є потреба у визначенні процесуальних особливостей розгляду зазначеної категорії справ;

підвищити роль органу опіки та піклування при вирішенні вказаних справ та їх відповідальності.

Голова Центру сімейно-правових досліджень Олег Простибоженко наголосив на тому, що необхідно змінювати підхід до правовідносин батьків та дітей. Він запропонував використовувати європейський термін «батьківська відповідальність», що передбачає зміну уявлень про правовий статус дитини та підкреслює, що дитина є особою, щодо якої батьки мають обов’язки, а не особою, над якою батьки мають владу.

О.Простибоженко наголосив на тому, шо спільна батьківська відповідальність - це шлях, яким має рухатися національне право. Автоматичне наділення лише одного з батьків батьківською відповідальністю суперечить найкращим інтересам дитини. Має бути якнайширше залучення обох з батьків до участі у вихованні дитини.

Голова Центру сімейно-правових досліджень зазначив, що всі зусилля законодавця, виконавця і суду мають бути спрямовані на зниження конфліктності між батьками дитини. Чим вищий рівень конфлікту, тим більше страждає дитина, стаючи заручником з’ясування стосунків між батьками. Тому зниження конфліктності між батьками і забезпечення сталого оточення дитини з моменту виникнення непорозуміння між батьками має бути пріоритетом у реформуванні законодавства.

Олег Простибоженко зробив такі пропозиції щодо вдосконалення законодавства:

1.Спільна батьківська відповідальність має розглядатися як цілісна категорія, що охоплює такі питання:

(а) місце проживання дитини,

(б) участь другого з батьків у спілкуванні з дитиною,

(в) вибір навчального закладу,

(г) вибір медичної установи,

(д) короткостроковий виїзд за межі України.

2.Увесь комплекс питань батьківської відповідальності має вирішуватися в судовому порядку одночасно. Тобто, суд має постановити з ким з батьків буде жити дитина, коли і як спілкуватися з іншим, проводити канікули, хто з батьків чи вони обоє можуть вирішувати щодо навчального і медичного закладу дитини, чи мають обоє чи лише один з батьків право виїзду з дитиною закордон без згоди другого з батьків.

3.У Цивільному процесуальному кодексі доцільно закріпити особливості вирішення сімейних справ, які серед іншого повинні передбачати:

 наявність спеціалізації суддів (подібно до слідчих суддів чи «ювенальних» суддів),

врахування судом поведінки батьків щодо виконання „попередньої” ухвали про здійснення батьківської відповідальності,

 перегляд рішення суду про батьківську відповідальність має здійснюватися тим самим суддею (подібно до заочного рішення).

4.Суд необхідно наділити можливістю після відкриття провадження за клопотанням одного з батьків прийняти ухвалу, в якій попередньо, до вирішення справи, встановити умови здійснення батьківської відповідальності. За загальним правилом має діяти презумпція спільності батьківської відповідальності.

Керівник секретаріату міжфракційного депутатського об’єднання "Захист прав дітей - пріоритет держави" Людмила Волинець зазначила, що у суспільстві спостерігається категоричність суджень. Чомусь сплата аліментів, дозвіл на виїзд, визначення місця проживання дитини сприймається як античоловіча тема, завжди батько винуватий, а це в житті зовсім не так.

Це призводить до того, що суспільство ухиляється від реєстрації батьківських обов’язків. Зростає кількість дітей, у яких немає юридично зареєстрованого батька (стаття 135 Сімейного кодексу України). По-друге, в країні вкрай високий відсоток позбавлення батьківських прав одного з батьків після розлучень, оскільки мати виступає ініціатором позбавлення батька дитини батьківських прав, бо це дає їй певну свободу прийняття рішень стосовно дитини.

Людмила Волинець зазначила, що на сьогоднішній день лунає багато пропозицій щодо ліквідації або реформування органу опіки і піклування, позбавлення його значної частини функцій.

Проте, вважає Людмила Волинець, потрібно чесно визнати, замінити орган опіки і піклування нічим. Водночас, що орган опіки і піклування, це не структура, а поліфункція, яка стосується як дітей, так і дорослих осіб. Тому говорити, про скасування органу опіки і піклування, дуже небезпечно, якщо не мати, ким його замінити. 

На практиці безпосередньо функції щодо ведення справ з опіки і піклування покладено на служби у справах дітей, кадровий потенціал яких доведено до неспроможності. При цьому працівники служб у справах дітей мають багато обов’язків, які вони не встигають виконувати.  Також служби у справах дітей панічно бояться скарг. І якщо вони відчувають, що може бути подана скарга, приймається рішення на користь більш впливового з батьків. Мова йде не про місто Київ, навіть не про обласні центри, а про сільські райони.

Підводячи підсумки засідання, Перший заступник голови Комітету Микола Величкович зазначив, що під час засідання круглого столу відбулася змістовна дискусія щодо питань порядку денного. Проблема визначення місця проживання дитини, участі одного з батьків у вихованні дитини була висвітлена під різними кутами: з позиції суддів, адвокатів, виконавчих служб, служб у справах дітей, науковців. Внесені цікаві пропозиції щодо врегулювання конфлікту між батьками шляхом встановлення їх спільної відповідальності за долю дитини та послаблення самого конфлікту.

Микола Величкович наголосив на тому, що Міністерство соціальної політики має невідкладно створити робочу групу щодо розробки відповідного законопроекту за участю всіх зацікавлених учасників засідання, а Комітет з питань  сім’ї,  молодіжної політики, спорту та туризму, в свою чергу, забезпечить його оперативний розгляд.