Участь у заході взяли народні депутати України, представники секретаріату Кабінету Міністрів, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства юстиції, інших заінтересованих міністерств і відомств, Національної академії медичних наук України, ДУ «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України», обласних бюро судово-медичної експертизи, медичної спільноти, громадських і міжнародних організацій.
Як зазначалося під час обговорення, «круглий стіл» є продовженням діалогу, розпочатого 6 квітня 2016 року учасниками «круглого столу» на тему: «Законодавче забезпечення реформування судово-медичної експертизи в Україні», в ході якого було акцентовано увагу на необхідності створення цілісної незалежної державної експертної служби, що здійснюватиме судово-медичну діяльність на прозорих механізмах організації роботи та забезпечуватиме потребу суспільства у чесному, неупередженому проведенні судово-медичних експертиз причин смерті, тяжкості тілесних ушкоджень, у кримінальних провадженнях з обвинувачення медичних працівників у професіональних правопорушеннях тощо.
Учасники заходу взяли до уваги, що досвід інших країн свідчить, що відповідно до національних юридичних особливостей, судово-медична експертиза виведена з системи охорони здоров’я, в тому числі у країнах пострадянського простору. Так, в Австралії функціонує Інститут судової медицини, в Іспанії - Національний судово-медичний корпус і Національний інститут токсикології та судових експертиз, в Швеції - Національне управління судової медицини, в Казахстані - Центр судової медицини, в Грузії - Національне бюро судової медицини. В жодній з цих країн судово-медична експертиза не підпорядковується Міністерству охорони здоров’я. Проведене у майже всіх країнах пострадянського простору реформування цієї сфери забезпечило незалежність судово-медичної експертизи та поліпшило матеріально-технічне забезпечення служби.
Однак в Україні, відмовившись від «радянської» моделі судово-медичної служби, не було створено нової, що призвело до руйнування судово-медичної служби як цілісної системи, що негативно позначилося на розвитку матеріально-технічної бази більшості бюро та якості проведення досліджень.
Особливу вагу судово-медична експертиза набуває при розслідуванні справ, пов’язаних зі злочинами проти життя та здоров’я громадян, коли тільки судово-медичний експерт або експертна комісія може дати відповіді про причину смерті людини, ступінь тяжкості спричинених тілесних ушкоджень, наявність лікарських помилок та їх зв'язок з несприятливим наслідком лікування тощо.
Упродовж 2015 року ДУ «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України» було виконано 663 повторних комісійних експертизи, у 24,6% випадків спостерігалася розбіжність з висновками попередніх експертиз, проведених в інших експертних установах. При цьому аналіз результатів експертиз у справах по обвинуваченню медичних працівників у професійних правопорушеннях, частка розбіжностей між висновками експертної установи та обласними бюро судово-медичної експертизи, становила 76%.
Тому від відповіді на питання, чи бути в Україні незалежній судово-медичній експертизі, залежить подальше реформування сфери судово-медичної експертної діяльності та її законодавче закріплення.
Провідними фахівцями у сфері судово-медичної експертизи, Асоціацією судово-медичних експертів України та міжсекторальною групою спеціалістів напрацьовано проект закону про Національне бюро судово-медичної експертизи України, основні положення якого представлено під час заходу.
Учасники засідання «круглого столу» дійшли висновку про необхідність:
невідкладного створення Національного бюро судово-медичної експертизи з метою забезпечення незалежності судово-медичної діяльності в Україні;
зміни управління службою судово-медичної експертизи, забезпечення її вертикального підпорядкування;
доопрацювання законопроекту про Національне бюро судово-медичної експертизи України з урахуванням пропозицій учасників «круглого столу»;
направлення Кабінету Міністрів України резолюції засідання «круглого столу» на тему: «Чи бути в Україні незалежній судово-медичній експертизі?» для організації розгляду та вжиття заходів належного реагування.