Діалог з постійним представником Верховної Ради України у Конституційному Суді України, доктором юридичних наук, професором, академіком НАПрН України Анатолієм Селівановим.


 

- Минуло 20 років після прийняття Конституції України і Ви, як конституціоналіст, мали до проекту Основного Закону безпосередню причетність. Як це було в ті часи підготовки цього основоположного Закону?

- У моєму кабінеті всі можуть побачити портрет найяскравішого таланту в юриспруденції, людину з фундаментальними знаннями конституційного права – це перший Голова Конституційного Суду України Леонід Петрович Юзьков. В історії створення новітньої Конституції України він, як професор, академік, який у 90-і роки взяв на себе відповідальність використати весь потенціал науки, осмислення зарубіжного конституціоналізму, сформувати колектив вчених, які були здатні підготувати за концептуальними ідеями професора Л.Юзькова спочатку Концепцію, а потім і нормативну модель нової Конституції України. Цей важливий момент нагадав мені про світлу постать вченого, у якого був великий науковий ресурс і неабиякі організаторські здібності спочатку підготувати доктрину Конституції, а потім опубліковану в газеті «Голос України» Концепцію, яка пройшла суспільний «фільтр» погодження із можливістю внесення пропозицій від кожного громадянина України, який мав ознайомитися з проектом Концепції. Останні формулювання залишалися за видатним вченим, оскільки Леонід Петрович був і керівником об’єднаної робочої групи Конституційної комісії, яка працювала у безперервному режимі «від ідеї – до конституційної норми». Адже найважливіше, про що постійно він нагадував нам, що саме в Основному Законі має бути відображена установча влада народу та у правовій формі врегульовані його корінні національні інтереси і права, і свободи людини.

- Протягом певних історичних часів нас, українців, вважали інтелектуально неспроможними забезпечити діяльність власної держави, але Конституція говорить якраз про Основний Закон, як досягнення високого інтелектуального рівня?

- Кожного вченого теоретика або практика можна оцінювати за його науковими працями і саме підготовка розділів Конституції, на засадах нової гуманістичної філософії, її матеріальне (правниче) втілення виявила можливість побачити професійних інтелектуалів, які пам’ятали слова Георга Гегеля – «Все дійсне – розумне». Я був залучений до підгрупи розділу Конституції – «Місцеве самоврядування», оскільки в той період працював головою районної ради і виконкому в місті Києві. В тій копіткій праці українських інтелектуалів перемогла перехідна модель «державницької» теорії самоврядних громад, і тільки через 20 років ідеї децентралізації владного статусу місцевих рад знайшли через законопроектування втілення в моделі головного самоврядного суб’єкта – територіальної громади. Проте, Верховна Рада України отримала, для прийняття законопроекту про реформу самоврядування, нормативний матеріал без попереднього погодження з громадянським суспільством і його політичними представниками. Також не було самої Концепції, - її не спромоглися підготувати, - яка б чітко визначала мету і способи досягнення ідей децентралізації влади при внесенні змін і доповнень до чинної Конституції України. Якщо б такий підхід був використаний Комісією, прагматичне мислення суспільства забезпечило б публічний шлях довіри і підтримки до мети цього важливого закону.

- Визначивши змістовний потенціал Конституції як «живої», Ви, мабуть, вкладали особливу оцінку цього важливого документа для держави і Українського народу?

- Насамперед, потрібно визначитися, що Конституція України – це продукт інтелекту українських вчених та політиків (членів парламенту), всіх громадян України, які об’єднались, щоб кожна її норма в перспективі була нормою прямої дії. Конституція, яку визнав весь цивілізований світ, як і самостійну, незалежну Україну – це юридична проекція суспільного розвитку і вона взмозі не тільки проводити фіксацію нинішнього етапу розвитку, але й проектувати майбутнє. Впевнено можна підкреслити, що Конституція за минулий досвід її застосування, перетворилась із гарно підготовленого фахівцями документа (теоретичної конструкції) державної ваги у соціальну реальність. «Жива» Конституція дає можливість реалізувати ідею, що в реальному житті не існує якогось суспільства віддаленого від держави, її форми правління, державної бюрократії, бо держава – це центр боротьби в політичній системі, коли державні структури втручаються в усі справи, і заперечувати проти цього немає сенсу. Існує ще одне важливе правове визначення науки, що «Основний Закон» відображає тільки життєві інтереси різних соціально-політичних сил в суспільстві і тому закріплює тільки основні принципові суспільні відносини. В сучасній Конституції стають зрозумілими всі соціально-політичні конструкції облаштування державних інститутів і тому, слід згадати хрестоматійний парадокс, коли в одній із статей Конституції Швейцарії 1874 року була заборона вбивства худоби до її попереднього залишення без пам’яті. Цікаво, що в Федеративній Республіці Німеччина, прийнятий у 1949 році Основний Закон (його в суспільстві іменували спочатку Grundgesеtze) після того, як він запрацював на державу і громадянина, стали іменувати Конституція ФРН (Ferfassung). Тобто Конституція ФРН вже заслужила бути вищим авторитетом в країні, оскільки вона прямо пов’язана з життям суспільства. В той же час, Конституція Європейського Союзу розроблялася кращими фахівцями Ради Європи, був створений і скликаний ( у лютому – червні 2002 року) Європейський конвент, який подав на обговорення проект Конституції Міжурядової конференції держав-членів ЄС (жовтень 2003 року) і за своєю правовою формою Європейська Конституція 2004 року отримала статус міжнародного договору держав, який підписали 25 країн на конференції 18.06.2004 року з офіційною назвою – «Договір, встановлюючий Конституцію для Європи». Але не всі держави ратифікували цей Договір, як Конституцію, і тому «живою», тобто діючою, її назвати неможливо.

- Важливо поставити ще одне запитання: чи потрібно Конституцію, чи зміни до неї, проводити через всеукраїнський референдум?

- У нашій історії існувало раніше, так зване, всенародне обговорення, але референдна форма прийняття Конституції за народною ініціативою не проводилась. Закон України «Про всеукраїнський референдум» (2012 рік) знаходиться на стадії перевірки Конституційним Судом України щодо його конституційності і нам ще потрібно всі його норми ретельно проаналізувати. Але слід зауважити, що референдум – це голосування виборців – означає остаточне затвердження (відмову від затвердження) проекту Конституції волею народу. Зазвичай, для позитивного вирішення рішень на референдумі потрібна абсолютна більшість голосів (50 + 1 голос), або кваліфікована більшість (2/3 та інше). При цьому потрібно подавати два-три проекти і теоретично це можливо, але практично навряд чи можна підготувати три різних, але рівноцінних проекти. Тепер слід поміркувати, а чи можливо таке здійснити на практиці?

На завершення, я ще раз згадаю ім’я мого друга, професора Л.П.Юзькова, який ставився до Конституції, як до живої матері, яка розвивається за певними, тільки їй властивими закономірностями. І це також буде в перспективі майбутнього життя України.

 

Повернутись до публікацій

Версія для друку

Ще за розділом

“Новини”

28 березня 2024 15:56
28 березня 2024 15:26
28 березня 2024 14:37
28 березня 2024 14:37
28 березня 2024 13:08
28 березня 2024 09:26
27 березня 2024 15:04
27 березня 2024 12:20
27 березня 2024 10:01
27 березня 2024 09:30